Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Цікаво знати · с. 16сторінка оригіналу ↗

ЗВІДКИ РОДОМ КОЗАК МАМАЙ?

Слово Просвіти, №04 за 2006 рік

z КОМЕНТАР z * * * * * * Світлана ОРЕЛ, Кіровоград Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф – р е д а к т о р Павло МОВЧАН Го л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА Ярема ГОЯН Павло МОВЧАН Анатолій ПОГРІБНИЙ Олександр ПОНОМАРІВ Іван ЮЩУК Перший заступник головного редактора, відділ політики Володимир ПАВЛІВ, 279-49-47 Заступник головного редактора Марія ЛИТВИН 279-49-47 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278-01-30 (тел/факс) Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК 278-63-69 Відділ мови Олександра ТКАЧ 270-55-57 Відділ літератури Уляна ГЛІБЧУК 270-55-57 Відділ культури Валентина ДАВИДЕНКО 270-55-57 Відділ просвітянської роботи Ольга СКРИПКІНА 279-49-47 Відділ коректури Тетяна МИХАЙЛЕНКО Ірина СТЕЛЬМАХ 278-63-69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278-63-69 Бухгалтерія 279-41-46 А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10-Б, м. Київ, 01001 E-mail: slovo_prosvity@ukr.net http:// slovo.prosvita.com.ua І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301204 Загальний наклад — 24000 Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 3,29 грн. на 3 місяці — 9,59 грн. на 1 рік — 37,86 грн. Традиція називатися Мамаєм відродилася в часи Холодноярської республіки — на початку 20-х років минулого століття. Письменник Юрій Горліс-Горський, учасник тих подій, у своїй книзі “Холодний Яр” розповідає про отамана 2-го куреня козацького війська Холодноярської республіки Якова Мамая (Щирицю). Цікаво, що після придушення московсько-більшовицькими військами народного повстання цьому ватажку вдалося приховати своє минуле й навіть стати професором історії у Катеринославському інституті народної освіти. Та коли через кілька років навідався у своє село, щоб побачити дітей, його видала органам ДПУ власна дружина. А через кілька днів Мамая-Щирицю розстріляли— із такими більшовики довго не панькалися... Козак Мамай, викладений мозаїкою на чималій кам’яній плиті, зустрічає усіх проїжджих чи перехожих біля полустанку Мамаїв Яр, що неподалік села Цибулеве Знам’янського району. Камінь стоїть майже на краю урвища — мальовничого Мамаєвого Яру. Пам’ятник, зрозуміло, споруджували спільними зусиллями. Допомогли і Знам’янська районна держадміністрація та районна рада, і Кіровоградське товариство охорони пам’яток історії та культури, посприяв Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, осередки партій та Буго-Гардівської паланки Українського козацтва, а також сільська громада села Цибулеве. Особливо запам’ятається спорудження та відкриття пам’ятника учням місцевої школи — так багато незвичайного та цікавого дізналися вони про змалечку знайомі місцини. Ініціатор встановлення такого незвичного пам’ятника — кандидат історичних наук, етнолог, людина, яка самотужки назбирала величезний матеріал з історії краю, художник (вони з Анатолієм Дворським — автори мозаїки) Олександр Босий розповідає: “Козак Мамай для укра$ їнців — образ збірний і символічний, бо уособлює дух роду, його войовничу шляхетність і велич єднання з Богом і Всесвітом. Цей фольклорний образ, відомий у всій Україні, хоч як дивно, лише на Кіровоградщині зафіксова$ ний у кількох географічних назвах: у Знам’янському районі є річка Мамай$ ка, балка Мамаїв Яр, однойменні се$ ло та залізнична станція, а в перед$ місті Кіровограда — хутір Велика Мамайка”. Усе це наштовхнуло історика на думку, що для нашого степового краю козак Мамай — не лише легенда. Архівні джерела підтвердили здогад: із середини ХVIII століття вони доносять до нас імена принаймні кількох Мамаїв, на той час — гайдамацьких ватажків. Один із них діяв поблизу нинішнього райцентру Новоархангельськ. Коли його спіймали й закатували, а голову з одягненою шапкою виставили на палі для залякування селян, якийсь відчайдух украв ту шапку і, назвавшись Мамаєм, організував нову ватагу повстанців. Про Марка Мамая та Федора Мамая, як свідчить Олександр Босий, відомо більше: “У зв’язку з по$ силенням польського і російського гні$ ту опір селян у краї вибухав великими повстаннями 1734, а потім і 1750 ро$ До речі, відразу після відкриття пам’ятника на протилежному боці мальовничої балки було освячено хрест на символічній могилі Марка Мамая. За одним із переказів, його могила опинилася під залізничною колією, яка проходить поруч ще з середини ХІХ століття. Можливо, саме через це на переїзді траплялося багато різних нещасть, отож його й перенесли на кілька кілометрів подалі. Точно відомо, що серед тих, хто в ті роки боронив свою землю від загарбників, був і Федір Мамай. Про це збереглися його ж свідчення на допиті 1768 року. Достовірно відомо ще про одного багатого чоловіка на прізвище Мамай, що теж мешкав у тих краях, і згадки про якого свого часу записав історик Володимир Ястребов. Коли почалися утиски, той разом із сім’єю утік на Буг, де, очевидно, за непокору й участь у гайдамацькому русі був спійманий ів ланцюгах привезений назад. Ніяких даних про його подальшу долю немає. Мабуть, вона не менш трагічна, як і доля його побратимів. Народний рух опору був відповіддю на експансію Російської імперії, яка на початку ХVІІІ століття не мала в нашому краї жодного квадратного метра землі, а наприкінці — загарбала практично всю територію. Саме звідтоді й стала популярною картина “Козак Мамай”, яких на сьогодні в Україні збереглося близько ста варіантів. ків. Найбільші бази гайдамаків роз$ ташовувалися у лісах біля сіл Цибуле$ ве і Цвітне. Запеклі сутички цибулів$ ської сотні з карателями відбулися поблизу сіл Ухівка й Чутівка. За да$ ними рапортів Київського генерал-гу$ бернатора М. Леонтьєва, за 1750— 1755 роки російські війська мали близько десяти збройних сутичок із загонами, серед яких був і загін Мар$ ка Мамая. Той же генерал-губерна$ тор доповідав колегії: “Сего августа 1 числа известный вор и разбойник Марко Мамай под Черным лесом пой$ ман, в Запорожскую Сечь привезен и содержится под крепчайшим карау$ лом”. Перекази про Мамая серед мешканців сіл Цибулеве та Мамаїв Яр доволі фраґментарні та мають багато версій. Одна з них покладена в основу сюжету думи, яку співає відо$ мий кобзар Корній Мазур, котрий сам родом із Цибулевого. У думі йдеться про те, як цибулівський сотник Мар$ ко Мамай у Чутівському лісі органі$ зував гайдамацький загін, який чинив спротив утискам російської адмініс$ трації, що захоплювала вільні до цьо$ го запорозькі землі, тероризувала ук$ раїнське населення й по-варварському винищувала ліси для будівництва сво$ їх військових поселень і фортець. Водному з боїв біля Чутівського лісу тяжко поранений Мамай потрапив у полон. Солдати прив’язали його мо$ тузками до хвостів коней і для остраху місцевих мешканців протяг$ ли через село, після чого викинули пошматоване тіло Мамая у яр на по$ талу вовкам. Селяни таємно вночі поховали Мамая біля балки. Відтоді вона зветься Мамаїв Яр”. ...У баби Ївги є багато дивних речей: довга, із негострими зубцями, вичовгана, ніби полірована, качалка, якою вона випрасувала моє вередливе шовкове платтячко краще, ніж будь-якою електропраскою. А ще в її кімнаті стоїть розмальована скриня, серед розмаїтих малюнків якої виділяється козак у червоній свитці, з оселедцем і кобзою. Чомусь мені, малій, здавалося, що-то якийсь бабин родич, і я все намагалася розпитати про нього. — Та ні, то козак Мамай, — відповідала баба і розказувала мені про відважного козака, який боронив українців від зайд. А на мої розпитування, де ж він жив, чи не в їхньому селі, бува, баба тільки похитувала головою: — То все легенда, дитино... І все-таки, Мамай сидить, викладений кольоровою мозаїкою на камені, і свідчить нам і майбутнім поколінням багато про що. — Існують певні етнічні стереотипи сприйняття себе, сприйняття інших. І ситуа$ ція позитивна для будь-якого народу, коли він себе відповідно сприймає. Якщо нація має нега$ тивне автосприйняття, — вона приречена. То$ му кожен народ намагається знайти своє гідне представлення через історичні, культурні фак$ ти. В Україні склалася непроста ситуація: ук$ раїнці часто змальовувалися як негативний типаж. Ми маємо цілі покоління далеких від національної гідності, які часто навіть не ба$ жають привселюдно себе ідентифікувати з власною нацією. Отож дуже важливо знайти такі приклади, які б стверджували національ$ ну гідність, перекрити отой негатив, який протягом століть накидався психіці цілого на$ роду. Дуже ефективним методом тут слугує вивчення фактів саме місцевої історії, адже усвідомлення, що колись поруч жили герої, на$ родні захисники, примушує зовсім іншими очи$ ма дивитися і на свій край, і на себе. Ганна СКРИПНИК, директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, доктор історичних наук

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин