Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Мій рідний край — край гордих дум і мрій високих”. Микола Чернявський · с. 8сторінка оригіналу ↗

ОЛЕКСАНДР ПЕЧОРА: ПОЕТ І ПРОСВІТЯНИН

Слово Просвіти, №04 за 2009 рік

ли перевидати твір Олекси Грищенка ще раз. Знайшли добродійників і надрукували ошатну книжку: тверда обкладинка, оздоблена кролевецьким рушниковим орнаментом, з багатьма ілюстраціями. Прекрасну передмову до книжки написала кандидат педагогічних наук, доцент Лілія Овдійчук. Не раз зверталися рівняни й до нас, кролевецьких просвітян. Наш ентузіаст Іван Кобизький їздив у Рівне для співпраці. Тож із Рівного надіслали кролевецькій “Просвіті” у подарунок 25 примірників. Одержавши такий чудовий подарунок, ми влаштували презентації: у школі № 4 для старшокласників і вчителів, у райво — для заступників директорів шкіл району. Презентували також мою книжку “Просвіта” — наша доля”, яка нещодавно вийшла у ВЦ “Просвіта” в Києві. В ній є розділ про Олексу Грищенка, який своєю творчістю об’єднав нас. Олексій НЕЖИВИЙ, доцент Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка Читаю нову поетичну збірку Олександра Печори “Повстали приспані тривоги” (Полтава: Полтавське обласне об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, 2008) і немов бачу рідну Лубенщину — її недалеке минуле й сучасне. Не завжди викликає радісні почуття осмислене художнім світовідчуттям літератора. Ось вірш “Скалічене село”: Моє село перевелось на хутір. І майже не лишилось в нім селян. Хати, сади — могилами окуті. Гуляє в бур’янах свята земля. І справді, думаю, згадуючи село Хитці, де народився й виріс і від якого, особливо в давній частині, залишились переважно розвалені та розграбовані будівлі. Таких не вельми оптимістичних замальовок і пейзажів (автор книжки — професійний художник) тут чимало. Однак у більшості поезій Олександр Печора прагне відтворити чи не найскладніше в житті окремої людини і суспільства — поєднання історичної пам’яті й сьогодення. І головну увагу зосереджено на осмисленні постатей видатних митців, які відображали у творчості світогляд народу. Для автора це насамперед Тарас Шевченко і Василь Симоненко. Спочатку образ Великого Кобзаря приходить до читача крізь призму його поїздок Лубенщиною, перебування в селі Ісківцях. Тепер з участю просвітян тут проходить щорічне Шевченківське свято. Василеві Симоненкові присвячено розділ “Добрий лицар Симон”, який розпочинається віршем “Прости, Василю”. Його рідне село Біївці неподалік Лубен, трохи далі — Тарандинці. Там діє шкільний літературний музей Василя Симоненка. Сюди щороку на Василя приїздять письменники з Києва, Полтави, Лубен. Хвилюючись, Олександр Печора тоді читає: Прости, Василю, недалеких тих, які в часи совєцької хвороби супроти тебе й мертвого боролись, та не змогли твій дух перемогти. Близький до народнопісенної форми віршований цикл “Приспані тривоги”, який народився під враженнями від зустрічей з матір’ю Василя Симоненка: Обіймає Удай Біївці прегарні. Пам’ятають люди славну матір Ганну. А вона в Черкасах, сива та безсила, Обіймає часто синову могилу… Думи б’ють у скроні, в край лубенський линуть: Тут Василь в заметах кілометри міряв. Тут ставав поетом, в Україну вірив. У прикінцевому розділі “Мотиви ріднокраю” вміщено вірші Олександра Печори, які стали піснями. Прекрасне слово “ріднокрай” стало назвою історикокраєзнавчого і літературно-мистецького часопису, засновник і видавець його — Олександр Печора, голова Лубенського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, автор поетичних книжок, фотохудожник, організатор літературномистецьких свят. Даруємо і презентуємо книги освітянам. У центрі — портрет Олекси Грищенка, створений просвітянином Миколою Литвином (на фото другий праворуч)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин