Постаті · “За ним стояв могутній дух любові й добра, кремінна воля не йти на компроміс зі злом”. Мирослав Маринович · с. 10сторінка оригіналу ↗
З НАРОДНИХ ГЛИБИН
Слово Просвіти, №04 за 2009 рік
Борис ХОМЕНКО, м. Вінниця Степан Руданський… Ім’я, овіяне славою і народною любов’ю. Видатний поет-лірик, гуморист і сатирик, перекладач і фольклорист, який черпав духовну наснагу з чистих джерел народного життя й народної поезії, він і досі вражає шанувальників художнього слова силою та яскравістю таланту. 6 січня 1834 р. у родині священика Василя Руданського у селі Хомутинцях на Поділлі (нині Калинівського району) народився син Степан, якому випала важка й щаслива доля — примножити славу рідного письменства. Близько до серця узяв він горе народу, що знемагав у неволі, але не корився сваволі й жорстокості кріпосників. Отой дух непокори, жадання волі й справедливості юнак відчув у піснях і думах земляків, у численних казках і переказах, прислів’ях і приказках, у гострому гуморі, яким з давніх-давен славиться Поділля. Саме тоді, на початку 1850-х років, навчаючись у духовній семінарії у Кам’янці-Подільському, він захопився фольклористикою, почав писати ліричні вірші та балади. Пристрасне бажання обрати власний шлях змушує його всупереч батьковій волі порвати з духовним станом і вступити 1855 р. до Петербурзької медико-хірургічної академії. Почалися напівголодні студентські роки — батько відмовився допомагати неслухняному синові. Про злигодні С. Руданський розповів у автобіографічному вірші “Студент”: В славнім місті Петербурзі, Недалеко від Неви, Із болота виглядає Хата бідної вдови.
С. Руданський бачив соціальні контрасти і в рідній Україні, й на чужині. Його “сміх крізь сльози” — сумна правда про становище тодішньої інтелігенції. Недарма 1 вересня 1861 р., прощаючись із Петербургом, Руданський записав у щоденнику промовисті рядки: “Прощай, Петрополю! Прощай, моє горно пекельне! Немало сили, моєї рідної сили, попалилося в тобі, а гріх мені було б за тебе забути. Сировим залізом з землею та іржею попав я до тебе, ти мене перетопило: ти мене перекувало, і сухим, і твердим пустило од себе”.
ФРАҐМЕНТ ВИСТУПУ М. МАРИНОВИЧА ПІД ЧАС ВРУЧЕННЯ ЙОМУ ПРЕМІЇ ім. ВАСИЛЯ СТУСА Київ, Будинок учителя, 14 січня 2009 року
У цьому короткому слові запропоную нам спільно відповісти на те запитання, яке не один із нас сьогодні ставить перед собою: “Як жити далі?” Як зберегти себе, коли довкола все потопає у скверні, коли світлі надії стають пожовклими ілюзіями, віра в добро — утопією приречених, а моральні принципи — фіговими листочками, які радше увиразнюють, ніж приховують? Народ ослаблений внутрішнім розбратом, знесилений цинічною інформаційною й енергетичною облогою Росії та дезорієнтований зневіреним відстороненням Європи. Отож не дивно, що стан українства — знов у кризі, дух українства — знову в тривозі. І здається, ніколи ще цинізм не був настільки безкарним і переможним. То чи не пора змінювати моральні імперативи? Чи не помилявся відомий поет: “Добро должно быть с кулаками”? І раптом у наше сьогодення вривається лист Василя Стуса до сина з табору, який став його, Василя, ложем смерті: “Ідеал є один
Водночас Петербург як центр російської культури дав дуже багато юнакові з України. Маємо скупі відомості про оточення нашого земляка, про його контакти в столиці імперії. Тут С. Руданський слухав лекції видатних учених: С. Боткіна, І. Сєченова, М. Зініна, входив до складу українського студентського земляцтва. Чи зустрічався Руданський з великим Кобзарем? Достеменних свідчень немає. Але така зустріч могла відбуватися в редакції журналу “Основа”, на сторінках якого було опубліковано кілька ліричних поезій С. Руданського. В редакції часто бував Т. Шевченко. Відомо, що в листопаді й грудні 1860 р. автор “Кобзаря” разом з російськими письменниками брав участь у літературних читаннях в концертній залі Пасажу. У столиці Росії Руданський зустрів і потоваришував з видатним українським композитором і поетом-перекладачем, також уродженцем Вінниччини, Петром Ніщинським. Багаторічна дружба пов’язувала його з художником І. Айвазовським, він зустрічався з друзями Шевченка артистом М. Щепкіним та художником В. Ковальовим, з письменниками М. Костомаровим, А. Метлинським, листувався з М. Драгомановим. Після закінчення академії наш земляк працював у Ялті лікарем.
Брав активну участь у громадському й культурному житті міста. У Ялті продовжував свою літературну діяльність, здебільшого як перекладач, водночас цікавився етнографією й археологією Криму, захоплювався живописом. На жаль, у розквіті творчих сил, захворівши на холеру, Руданський пішов із життя. Помер він 3 травня 1873 р. Стрункі кипариси над синім морським безмежжям бережуть вічний спокій поета-громадянина на старому Массандрівському цвинтарі… Свій шлях у літературі Руданський почав з романтичних творів. У баладах “Два трупи”, “Вечорниці”, “Люба”, “Розмай”, “Упир” він порушував проблему людського щастя. Визначним здобутком української літератури стала лірика Руданського. Щирість і глибина почуттів, зв’язок з народнопісенними традиціями забезпечили незвичайну популярність багатьом інтимним віршам, а твори “Мене забудь”, “Ти не моя,” “Повій, вітре, на Вкраїну”, “Ой чому ти не літаєш”, давно увійшли в народний репертуар. Пісня “Повій, вітре…” (музика Л. Александрової, аранжування В. Заремби) відома далеко за межами України як гімн коханню й незрадливій любові до України. І. Франко справедливо відзначив “високу стійність, артистичність” лірики Руданського, що виявляє “чесну та правдиву душу поета”. Це було свіже слово в українській поезії пошевченківських часів.
С. Руданський жив тривогою за долю рідного краю. У вірші “До України” (1859), якого жодного разу не друкували в тоталітарні часи, поет з болем констатує: Твоя слава — у могилі, / А воля в Сибірі, / От що тобі, матусенько, / Москалі зробили. Та поет не втрачав віри, що діти почують голос матері-України — і буде поневолювачам кара. Щоб повернути історичну пам’ять, збудити національну гідність українців, Руданський звертався до героїчних сторінок нашої минувшини (вірш “Пісня Хмельницького”, поеми “Іван Мазепа, гетьман український”, “Павло Полуботок”, “Іван Скоропада,” “Павло Апостол” та ін.), перекладає “Слово о полку Ігоревім”.
Та ще вагоміші його гумор і сатира — славетні співомовки. Іван Франко у статті “До студій над Ст. Руданським” справедливо зауважив: “Найоригінальнішим і заразом найбільше народним явився Руданський у своїх “Співомовках”, у тих коротких епічних анекдотах, котрих сюжет звичайно взятий з уст народу й прибраний у легеньку, сказати б можна, куцу форму народної коломийки. Тут автор наш… незвичайне майстерство форми і народної мови, живість і простоту вислову, делікатний гумор, котрий, мов погідний, добродушний усміх, розлитий над усіма тими творами…” Знавець фольклору, Руданський вдало використовував у співомовках зразки народної мудрості й сміхової культури — прислів’я і приказки, анекдоти, гумористичні оповідання, легенди й билиці. Як актуально звучать ці твори в наш час! Вінничани глибоко шанують пам’ять поета-земляка. Традиційними стали на його батьківщині Дні гумору і сатири, присвячені автору “Співомовок”. У них беруть участь майстри сміху з різних міст України. У селі Хомутинцях споруджено пам’ятник Руданському (скульптор І. Гончар), функціонує народний музей. Засновано Всеукраїнську літературно-мистецьку премію його імені. Максим Рильський назвав Степана Руданського народним поетом. Цей найвищий титул великий земляк заслужив усім своїм життям, сповненим творчого горіння й громадянської відваги в ім’я волі й щастя людей праці, в ім’я України.
З нагоди 175#річчя з дня народження класика української літератури Степана Рудансько# го на його батьківщині відбулося Всеукраїнське свято сатири і гумору. На центральному май# дані Калинівки зібралося кілька тисяч шанувальників творчості видатного майстра слова. Виступи письменників і фольклорних колективів, торгівля ви# робами народних майстрів, змагання силачів, театралізова# не дійство за співомовками Степана Руданського — все це привертало увагу, підносило настрій. Гостями свята були на# родний депутат України, голова НСПУ Володимир Яворів# ський, народний артист України, лауреат Шевченківської премії Анатолій Паламаренко. Диплом лауреата Всеукраїнської літературно#мистецької премії ім. С. Руданського вручено гумористові з Вінниці Во# лодимирові Красиленку. “Всміхається Руданському нове тисячоліття” — так зветь# ся збірка творів лауреатів цієї премії, видрукувана до ювілею у Вінниці.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
