Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “А як би я діяв у ситуації, в якій вони опинилися, — на загарбаній території, щодня під дулом автомата і свистом німецьких куль?” · с. 12сторінка оригіналу ↗

ПОШУКИ АРХІВУ ЄВГЕНА ДЕСЛАВА

Слово Просвіти, №04 за 2009 рік

вити десятки не знаних раніше листів Деслава, що написані у 40—60-х рр. ХХ ст. Зі сторінок цих листів Деслав постає як патріот України, який все життя присвятив Батьківщині. Він відігравав важливу роль у суспільно-політичному і культурному житті української еміграції, планував зняти художні фільми про Івана Мазепу (роль Мотрі у ньому мала грати Мерилін Монро!), Симона Петлюру та Євгена Коновальця, документальний фільм про самостійну Карпатську Україну тощо, але через брак коштів цього задуму не вдалося зреалізувати. Деслав активно співпрацював з українськими емігрантськими виданнями, вміщуючи на їхніх сторінках матеріали не лише мистецького, зокрема оповідання, а й суспільно-політичного характеру. Перебуваючи у Мадриді у повоєнний період, Деслав вирішив регулярно подавати огляди матеріалів зарубіжної преси про Україну, тим більше, що добре знав кілька іноземних мов. У січні 1948 р. він звернувся з листом до Є. Бачинського, щоб той переслав одну з таких заміток до газети “Українська Трибуна” у Мюнхені й навів цю замітку (“Чужина пише про Україну”). Головна її тема — героїчна боротьба УПА за самостійну Україну, як її описували на сторінках французької газети “Ревю де Парі” та іспанської газети “Домінго”. Деслава, поза сумнівом, привабила в цих статтях симпатія авторів до боротьби УПА, те, що вони вбачали в ній продовжувачів традицій національно-визвольних змагань часів УНР. Ця невелика замітка — важливий документ епохи, і тому ми наводимо її повністю зі збереженням особливостей авторського правопису. Сподіваємося, що подальші пошуки архіву Євгена Деслава принесуть нові важливі знахідки. * * * “Е. Д[еслав]. Чужина пише про Україну Ревю де Парі від 1 січня 1948 р. містить репортаж Аллена де Преля “Піднімаючи залізну завісу”, в якому автор подає свої вражіння від подорожі по сучасній Польщі. Крізь шкло спального вагону де Прель бачить руїни Бидгощу, Торуня, Кутна… Знищення Варшави не надається опису — той, хто знав колишню польську столицю, її тепер не пізнає. Від люксусових готелів та каварень не лишилось і сліду. Кімнатка, в якій мешкав під час свого побуту де Прель, не мала жадного комфорту, ані навіть чистої білизни. Головною темою для розмов у Варшаві є “південні терористи”, — так польський уряд називає У.П.А. Цим “південним терористам” автор репортажу присвячує цілу статтю під заголовком “Повстання, що тягнеться вісім років”. “Терористи” нараховують десь коло 180.000 осіб і складаються вони головно з “галичан” та “рутенців”. Терен акції цих повстанців доходить на захід аж до Лодзі і на схід аж до Києва. Кордонів для них ніяких не існує. Польські втрати після урядової статистики варшавської влади наслідком цього повстанчого терору є 9.000 польських урядовців, 5.000 польських старшин і солдатів, 1402 старшин, підстаршин і вояків червоної окупантської армії. Час від часу Варшава оголошує амністію для повстанців, на яку ніхто не відзивається. Стаття кінчається цікавим признанням: цих повстанців не треба змішувати з невеличкими групами польських бандитів, що користаються відсутністю будьякої влади на місці і грабують населення. Мадридський щотижневик “Домінго” в числі від 28-го грудня 1947 р. друкує статтю Жана Розака “Відчайдухи”. Річ іде про “бандеровців” та “бульбовців”, яких автор начебто бачив на власні очі коло “Керзонівської лінії”, де ніяка урядова влада не існує. Є це — “славетні білі загони, між якими жиє і панує дух Петлюри… Серед повстанців є теж бувші старшини червоної армії. Всі зусилля трьох держав: Польщі, Чехословаччини та Росії знищити ці загони поки що не дали жадних результатів. Швайцарський ілюстрований часопис “Ілюстре” подає велику кольорову мапу Радянського Союзу з різними відомостями про окремі республіки. Ось деякі з цих даних: Україна має 30 мільйонів населення. Після війни коло Нікополя створено величезне спеціальне “місто без назви” (очевидно для продукції атомних бомб!), друге подібне місто існує коло Дніпропетровська і має стати головним українським осередком виробу авт. В році 1955 весь Донбас має бути цілковито відбудований. На мапі України є алегорично репрезентована жінка-робітниця з мотикою на плечі, що повернулась спиною до московського мужика і рішуче прямує на захід. Вся еспанська преса подала вістку про призначення пана єпископа Івана Бучка апостольським візитатором українців у Західній Европі. Католицькі кола Еспанії висловлюють надію, що пана єпископа буде незабаром іменовано українським кардиналом”. вели до Києва, скотився з пагорба в чагарі, згодом дістався рідного села. Всю війну ховався на печі, адже на кожному будинку висіла табличка: хто тут живе і скільки осіб. Його в списку не було. Якби знайшли, розстріляли б усю сім’ю. Коли село звільнили, записався добровольцем на фронт. Загинув одразу ж біля сусіднього села Юрівки. Його дружина залишилася тоді з п’ятьма маленькими дітьми. Щоб прогодувати сім’ю, вдень працювала в колгоспі, а вночі разом зі старшими дітьми йшла на колгоспне поле збирати колоски. 1946-го в Грузькому був голод. Двоє менших дітей померло… Про прадіда в книзі пам’яті сказано просто: “загинув”. І таких загиблих — десятки лише в одному селі. Коли бідні солдатські вдови у голодні повоєнні роки збирали для дітей торішню картоплю, кропиву, щавель і цвіт акації, сім’ї радянських солдатів, що повернулися з війни переможцями, регулярно отримували продовольчі пайки. Бабуся через це ніколи не святкує Дня Перемоги і не любить ветеранів. * * * Копія архівної справи, яку зберігають в історичному музеї Бишева, містить цікавий документ: це таємний наказ, що всі чоловіки в звільнених селах, де є відомості про діяльність ОУН, підлягають обов’язковій мобілізації до збройних сил. Усіх їх одразу направляти на передову, зброєю і набоями забезпечували лише тоді, коли були зайві… Чому ж у Грузькому згадують про підпілля ОУН-Б як про “українських партизанів”? Чому майже всі вони пішли на смерть добровільно, без зброї? Часто думаю, а як би я діяв у ситуації, в якій вони опинилися, — на загарбаній території, щодня під дулом автомата і свистом німецьких куль? Що краще — гнути спину на німця чи на москаля? Однаково! Потрібно було рятувати життя найдорожчих людей будь-якою ціною, навіть ціною власного життя. Вони боронили рідну землю. Слава героям!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин