Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Літературна подія · “Щоб прийняти письменника у своє серце, народ повинен читати і знати його твори”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

КНИЖКОВІ НОВИНКИ ВІД НАШОГО ЧИТАЧА АНАТОЛІЯ ЗБОРОВСЬКОГО

Слово Просвіти, №04 за 2009 рік

Людмила КОЧЕВСЬКА У Празі 10 грудня 1933 року о 7 годині 25 хвилин перестало битися згорьоване серце великого сина України Володимира Миколайовича Леонтовича. Талановитий письменник, публіцист, видавець, меценат, відомий громадський і державний діяч, Володимир Леонтович все свідоме життя віддав Україні, бо любив її безмежно. Нащадок родовитої козацької шляхти, яка належала до Полтавської гілки роду Леонтовичів, він з генами перейняв від батька Миколи Павловича ту глибинну любов до землі, від якої народжуються великі справи в ім’я рідного народу, в ім’я відродження його державності. Отримавши хорошу домашню освіту, Володимир Леонтович навчався спочатку в Лубенській, а потім у Прилуцькій гімназіях. Ставши студентом правничого факультету Московського університету, він гостро усвідомив різницю між росіянами й українцями, серцем відчув свою українськість. Він мав неабияку сміливість перед закінченням університету написати кандидатську працю “Історія землеволодіння в Україні від повстання гетьмана Б. Хмельницького до введення кріпацтва царицею Катериною ІІ”. Звернімо увагу: студент Леонтович вживає слово Україна, а не Малоросія, як це було усталено в Російській імперії. Дуже висока оцінка наукової праці молодого правника обіцяла йому успішну кар’єру, та В. Леонтович, як влучно зазначив його сучасник Олександр Шаповал, “не втопився в так званім російськім культурнім морі”, а повернувся в Україну. “Москва не зробила на мене обрусительського впливу, — писав згодом Володимир Миколайович, — навпаки, там вперше засумував я за рідним краєм, відчувши різницю у звичаях та вдачі людності, і там вперше збудилася у мене національна свідомість…” Ще більше вона зміцніла і поглибилася під впливом його родича Василя Федоровича Симиренка, видатного інженера цукроваріння, мецената. Василь Симиренко надав кошти на видання 1891 року у Львові першого оповідання Леонтовича “Солдатський розрух”, яке вийшло друком під псевдонімом В. Левенко. Леонтович заявив про себе як талановитий новеліст, прекрасний знавець соковитої, колоритної, яскравої й багатої української мови, як автор, небайдужий до долі простих людей. І в повістях “Пани і люди”, “Старе і нове”, “Абдул Газіс”, “Стопами апостолів (Образки життя духовенства на Україні)”, в усіх подальших творах письменник помітив і порушив найболючіші питання, які непокоять суспільство. Він писав твори, за словами Сергія Єфремова, “тямущою рукою”. Володимир Леонтович займався не лише письменницькою справою. Його турбувало питання рідної мови. Він домагався, щоб школярі навчалися українською, опікувався народними бібліотеками. У своєму селі Оріхівщині збудував школу для сільських дітей і утримував учителя. Дуже багато часу забирало в нього ведення сільського господарства, в якому він зумів досягти значних успіхів. Він добре знався на агрономічній науці, любив землю. В. Леонтович був заможною людиною завдяки невсипущій праці, велику частку прибутку віддавав на українську справу. Здається, не було жодної української теми, яка б його не хвилювала і якої б він не торкнувся. Після революційних подій 1905 року, коли було знято заборону друкування українською мовою, він разом із Є. Чикалеком і В. Симиренком домігся видання всеукраїнської газети “Громадська думка”, яка згодом прибрала назву “Рада”. Фінансував журнал “Нова громада”, був членом редколегії й ПЕРШИЙ В УКРАЇНІ Нещодавно в Тернополі видано книжку “Українська фольклористика”. Укладання і загальну редакцію здійснив доцент кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка, голова комісії фольклористики Наукового товариства імені Т. Шевченка Михайло Чорнопиский. Видання — перший в Україні словник-довідник про національні скарби усної народної творчості з поясненням фольклористичної, етнографічної, етномузичної й культурологічної термінології, довідками про етнографічні реґіони, жанри фольклору, українознавчі наукові осередки, визначні видання скарбів українського фольклору. Словник-довідник “Українська фольклористика” буде корисний науково-педагогічним, культосвітнім працівникам, учителям, журналістам, студентам, учням, широкому колу читачів, які хочуть збагатитися знаннями про традиційну народну культуру і музично-поетичне мистецтво. ЖИВЕ ПІСНЕЮ У Рівному презентовано збірник “Я піснею живу для України”. Він містить статті й фото про життєвий і творчий шлях композитора, фольклориста, професора, художнього керівника лауреата міжнародних та всеукраїнських фестивалів народного ансамблю пісні й танцю “Живограй” Андрія Пастушенка. Він — автор понад 30 навчальних посібників і авторських збірок, понад 200 пісень, музики до спектаклів, музичних альбомів. Понад 100 пісень фольклорист записав від мами Євгенії Іванівни Пастушенко. Створений Андрієм Пастушенком і Степаном Дем’янчуком ансамбль “Живограй” здійснив понад 300 концертів і виступів у всіх куточках України та багатьох зарубіжних країнах. За участю “Живограю” знято три музичні фільми. Понад півстоліття тому в Німеччині побачив світ “Співаник УПА”. Завдяки Рівненському облоб’єднанню ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка й Рівненському обласному осередку товариства “Меморіал” імені Василя Стуса факсимільне видання цього пісенного літопису Української Повстанської Армії вийшло друком у вершує книжку хроніка повернення імені В. Леонтовича в Україну. Пані Олена подякувала всім, хто допомагав їй у праці впродовж багатьох років. Серед пошанованих людей імена Ф. Погребенника, В. Погребенника, А. Погрібного, М. Коцюбинської, Н. Шумило, М. Шудрі, Б. Гориня, Ю. Освальт, Н. Миронець, Л. Мацько. На вечір пам’яті В. Леонтовича прийшло чимало зацікавлених людей. Його відкрила “Баркарола” М. Лисенка, яку виконала лауреат міжнародних премій, доцент Музичної академії Ірина Шестеренко. Вечір вів заступник директора Інституту літератури НАН України Сергій Гальченко. Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять В. Леонтовича. Олена Леонтович розповіла про вихід чотиритомника творів В. Леонтовича, про написання книжки “Окрилений Україною”. Потім виступили старший науковий співробітник Інституту літератури НАН України Наталя Шумило, лауреат премії ім. Т. Шевченка письменник Микола Шудря, науковий співробітник Національного музею літератури України Павлина Дунай, редактор газети “Рада” Микола Цимбалюк, автор цих рядків, учениця 11 класу Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету ім. Т. Шевченка Світлана Овчарова. Майстер художнього слова Наталя Мілютенко прочитала уривок з повісті В. Леонтовича “Дитячі і юнацькі роки Володі Ганкевича”, а Михайло Орлюк — уривок зі спогадів В. Леонтовича про свого побратима, видатного українського композитора М. Лисенка. Промовці високо оцінили творчість В. Леонтовича, без якого українська література початку ХХ століття була б біднішою. Відзначивши унікальність праці пані Олени, яка повернула ім’я Леонтовича Україні, усі дякували їй. Високу оцінку отримала і презентована книжка. Микола Шудря зазначив, що праця О. Леонтович — це конспект роману-хроніки про видатну людину. Україну без Леонтовича уявити неможливо, сказав він і зауважив, що авторка книжки зуміла просто, дохідливо і ґрунтовно проникнути в творчість В. Леонтовича, накласти канву біографії на його творчість. Олена Леонтович перейняла естафету свого діда: стала письменницею, членом НСПУ, дослідницею витоків великого і славного козацького роду. Бог благословив її на подвиг і підтримав у нелегкій святій справі — повернути Україні ім’я одного з її найвідданіших синів. Рівному. Презентація відбулася в обласній науковій бібліотеці. Голова Рівненського обласного об’єднання товариства “Просвіта” Микола Федоришин розповів: “Якось, ідучи в село, побачив серед поля три вишні… Почав розпитувати. Люди розповіли, що на цьому місці вбили юнака. Він орав поле, коли в село йшли совєти. Хтось із них вирішив, що це син бандерівця. Розстріляли. Там хлопця й поховали. Батьки на тому місці посадили три деревця. А наступного дня про це вже співали тужливу пісню. Таке відбувалося чи не в кожному селі. Так з’являлися пісні”. Ці пісні на презентації виконала студентська вокальна група ансамблю “Живограй” Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені Степана Дем’янчука.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин