Пам’ять · “І коли кинем на ворога час Незагладимої скрути, Взнає він добре, про віщо для нас Крикнули кровію Крути”. Олекса Стефанович · с. 4сторінка оригіналу ↗
ПОДОЛЯНИН, ЩО ПОЛІГ ПІД КРУТАМИ
Слово Просвіти, №04 за 2009 рік
28 січня з Києва вислано на фронт останні відділи Військової школи, а також помічний курінь студентів Січових Стрільців під проводом сотника Омельченка. 29 січня 1918 року обидва відділи (500 осіб) доїхали до станції Крути. В Крутах застали залишки сотні школи, що боронили Бахмач, і малий відділ Вільного Козацтва, який сюди відступив. 30 січня московські війська почали наступ від ст. Пліски. В першій ворожій лаві йшли п’яні матроси. Спершу українські відділи відбивали наступи, але не стало амуніції, й жменька героїв не змогла витримати наступу ворожої фаланги. Матроси оточили студентський курінь, частина куреня загинула, а інших, що потрапили в полон, большевики розстріляли. Зайнявши столицю, большевики вчинили кривавий погром: розстріляли три тисячі мешканців. Пізніше, після звільнення міста від большевиків, на крутянському побоїщі віднайдено кілька десятків полеглих січовиків студентського куреня, перевезено їх до Києва й 19 березня поховано на державний кошт у братській могилі на Аскольдовому кладовищі. У свідомості народу крутянська трагедія — не лише болючий спомин, а й пошанування патріотичного духу українців в ім’я самопожертви. У Крутах споруджено курган з великим металевим хрестом і пам’ятною табличкою з написом: “Тут береже Україна вічний сон молодих своїх синів, що полягли за її волю в бою під Крутами в січні 1918 р.”
Зоя ДІДЕНКО, голова Хмельницького міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
Сили були нерівні… 300 проти чотирьох тисяч… Один з очевидців пізніше згадував про цей бій так: “П’ять годин безперестанку молоді вояки стримували червоні лави під градом куль і гранат… Московські багнети безжально кололи груди юнаків, їхні голови розбивали прикладами рушниць, добивали поранених. Бій скінчився. Жодного полоненого ворог не взяв”. Серед тих, хто брав участь у бою під Крутами, був подолянин Микола Бублик. Народився він у Меджибожі 1900 року в родині подільських інтелігентів — мати була вчителькою, а батько — лікарем. Поїхав навчатися у військовий ліцей до Києва. Звідти разом з товаришами пішов захищати Україну. Загинув під Крутами 18-річним… Згадує хмельничанка Олександра Юхимівна Гаврищук-Коваль, приятелька Анни Іванівни Бублик, матері Миколи: “Багато років Анна мовчала, бо дуже боялася — час страшний був. Усе-таки розповіла, що викликали її до Києва на впізнання тіла. Два дні родичі розпізнавали близьких у вагонах, що стояли на залізниці. Тіла було так понівечено й спотворено, що важко було впізнати. Але вона знайшла синове тіло… Не віддали його додому, а повезли в Київ, де й поховали”. Мати Миколи Бублика Анна Іванівна була родом з Деражні. Поховано її в місті Хмельницькому на старому цвинтарі. Серед похованих в Аскольдовій могилі є й наш земляк — Микола Бублик. Тож схилімо голови перед світлою пам’яттю молодих лицарів, які того далекого січневого ранку поклали свої голови за визволення Вітчизни. P.S. Особлива вдячність О. Ю. Гаврищук- Коваль, А. А. Коваль, Н. Ф. Зеленко за те, що допомогли відкрити ще одну героїчну сторінку подільської історії.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
