Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 4 (589), 27 січня — 2 лютого 2011 «ТАКІ АКТИ МАЛО ВИГОЛОСИТИ — ТАКІ АКТИ ТРЕБА ВЧИНИТИ» СОБОРНІСТЬ НАШИХ ДУШ

Слово Просвіти, №04 за 2011 рік

Павло МОВЧАН Cічневі дні в історії України є, напевне, визначальними: варто лише пригадати переяславські угоди з Москвою, проголошення IV Універсалу, проголошення Акту Злуки на Софіївському майдані, відлунний Ланцюг єднання, і та подія, яка вивищила календарний січень, а саме 29 січня, понад багатьма датами, які стосуються відродження Української держави в ХХ ст.: бій під Крутами… Подія, яка була, здавалося б, назавжди поскрибованою з новітньої історії України. Де ми могли б знайти хоча б натяк на ту українську героїку, яка обезсмертила українське студентство, виповнене героїчним духом і волею до захисту щойно проголошеної самостійної України? Тому і не дивно, що відроджена “Просвіта” вже з перших років діяльності в незалежній Україні дату 29 січня виокремила в національному календарі й уже вкотре цього дня буде збирати біля метро “Арсенальна” всіх київських просвітян, аби урочистою ходою прийти до Аскольдової могили і поклонитися тим, хто обезсмертив своєю відвагою наші національні змагання за самостійну Україну, хто реабілітував своїм подвигом і своєю смертю тих, котрі, дотримуючись хутірської ідеологеми “моя хата скраю”, слухали з печей надовколишніх сіл, як “ревуть гармати”. І ці “запічники” і “запільники” не усвідомлювали, що вже за короткий час ті ж “бандюки”, які вхромлювали московські багнети в оборонців волі, будуть витягувати за опухлі ноги з обезлюднених хат мерців, доконаних голодом у 1933-му. В 1922 році Євген Маланюк у своєму нотатнику записав у таборі Шипйорно: “Хтось сказав, що українці не вміють шанувати своїх героїв. А там, де немає пошани до визначних особистостей, не може витворитись традиція, що грає велику роль у вихованні нації, в накресленні її історичних завдань і шляхів…” Традиція, яка була започаткована відразу по перепохованні героїв-крутян, так само стрімко урвалася, адже у нас у Радянській Україні могли бути лише “герої” січневого повстання 1918 року: Боженки, Пархоменки і Щорси. Кіностудія ім. О. П. Довженка продукувала цих героїв, возвеличувала їхні імена, штампувала стереотипні романтично-піднесені постаті, компостуючи мізки молоді. ЛКСМУ проводив свою агітаційну роботу з гаслом “Лєнін всєгда впєрєді…” Тому й не дивно, що до Дня Героїв Крут так поволеньки поверталися або наверталися ті, хто з певними труднощами розлучився з набутими стереотипами, хто самостійно, — адже держапарат незалежної України нічогісінько не робив для розкриття справді високого змісту того акту, — приходив до правдивих історичних джерел. І лише на початку 2003 року з ініціативи правління ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, яке звернулося до Президента України Л. Д. Кучми, було видане відповідне розпорядження про офіційне вшанування Героїв Крут, і до тогорічних заходів уже й прилучилися військовики, котрі виставляли військову почесну варту й віддавали військові маршові пошанівки. Просвітянсько-рухівські акції, неодноразові звернення до Фото Олеся Дмитренка влади так і не досягли бажаного результату: адже вимагалося визнати 29 січня Днем української Героїки, який би мав витіснити з календаря довільний день створення українських збройних сил. Чому бій під Крутами струснув цілою нацією? Найвичерпнішу відповідь дав усе той же Євген Маланюк, який на той час був у Києві: “Крути — це перше зірвання лаштунків невільничої комедії, що відбувалася в час революції! — на землях України, перше прозріння, що влада — то боротьба, а держава — то кров і залізо. І тому Крути — це воскресіння, по довгих століттях, обірваної Полтавою Визвольної війни, війни народу з народом, країни з країною, вічна-віч…” Які актуальні слова для нинішньої політичної ситуації в Україні: “влада — то боротьба, а держава — то кров і залізо”. Мені цікаво знати, чи радники колишнього Президента В. Ющенка читали самі ці аксіоматичні висновки великого українського поета і мислителя?! Чи ознайомили його з цими та й іншими сентенціями активного учасника визвольних змагань? Адже той Указ за №1014 від 25 жовтня 2007 року так і залишився паперовим нагадом для українобайдужих чиновників про необхідність “належно вшанувати 90-у річницю подвигу Героїв Крут”. Де ті “наукові” праці, “збірники документів і матеріалів з історії Української революції 1917— 1921 років, пов’язаних, зокрема, з подіями біля станції Крути у січні 1918 року”? Де “художній фільм, присвячений Героям Крут”, де, зрештою, “споруджений пам’ятник на Аскольдовій могилі у місті Києві Героям Крут”? З усіх пунктів цього Указу хіба що виконаний один підпункт “покладання квітів до їх могил”. Можна було б обійтися і без цих інвектив, якби гострий, безжальний розум і влучне слово Євгена Маланюка свого часу не узагальнили того, що сталося з Україною в 20-х роках, а ці узагальнення не екстраполювалися на сьогодення, на теперішні антиукраїнські атаки “малоросів” і “центроросів”, відвертих російських фашистів і спекулятивних інтернаціоналістів. Атак на все питомо українське, на фундаментальні цінності українців, на мову, історію, культуру, звичаї… Нам уже відмовлено у рідному слові на переважній більшості телеканалів в Україні, уже ревізується українська історія — далека і близька — істориками, які були завербовані в лави КДБ ще зі студентської лави. Закінчення на стор. 2 НАШ ГІСТЬ ІЗ РОМАНУ ЛІНИ КОСТЕНКО НАЦІЯ ЯК ПРОЕКТ КУЛЬТУРИ 10–11 НЕ ПРИВАТНА СПРАВА

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин