«Просвіта» · “Того дня на Софіївській площі з живого серця народу з’явилася безсмертна українська державність”. Дмитро Павличко · с. 5сторінка оригіналу ↗
ДАЙ НАМ, БОЖЕ, ВЕРНУТИСЯ В НАСТРІЙ ВОСКРЕСАЮЧОЇ УКРАЇНИ ВИСТУП 22 СІЧНЯ 2011 РОКУ НА СОФІЇВСЬКІЙ ПЛОЩІ
Слово Просвіти, №04 за 2011 рік
будівничих “русскаго міра”, спрямовує свою діяльність на перетворення нашої держави в колоніальну власність правителів Росії, в слухняну парафію Московського Патріархату. Московський Патріархат заплатив нашому найвищому чиновникові 50 тисяч євро за передачу церков Київського патріархату в руки розпинателів; небагато, але Юда дістав тільки тридцять срібняків за зраду свого Вчителя. Влада замикає в тюрми своїх політичних опонентів, мислячих залякує, підлих купує, а над усіма простягає диктаторську залізну руку, від якої має крижаніти людська душа. Напрям політики режиму Януковича, суть якого відображає злочинна, антиукраїнська активність міністра Табачника, націлений на те, щоб вирвати з українського серця почуття національної гідності, а з української пам’яті — історію боротьби народу проти найжорсткішого ворога України — російського царизму і комунізму. За допомогою своїх клевретів і п’ятої колони Москва повертає наш народ у добу Руїни. Мова, культура, духовність мають бути поступово знищені, а національна ідея українського народу, його державотворча енергія вже скована й замінена гаслом: “Усе для людей, а для українців — нічого!” Люди — це безнаціональні, як пролетарі Маркса, будівники нової УРСР під дахом, на якому сидить двоголовий невтомний, але й безуспішний убивця Прометея. Але винні в наших бідах не тільки прибульці з космосу російського шовінізму, а й українські професійні патріоти, хворі на егоїзм, засліплені ревнивою ворождою до своїх братів-однодумців, противсіхньою вождівською пихатістю.
Дорогі мої, двадцять років тому я на цій площі відкривав рухівський мітинг з нагоди ювілею Злуки. Тоді на шляху від Львова до Києва в єдиному ланцюгу стояли сотні тисяч людей з прапорами, прапорів на всіх не вистачало, бо було ж їх пошито тільки півтора мільйона. Того дня на Софіївській площі з живого серця народу з’явилася безсмертна українська державність, тобто соборність, що за неї вмирали в боях козаки Хмельницького і Виговського, Мазепи і Петлюри, воїни УПА і найясніші розуми української інтелігенції в Сандармосі і незліченних катівнях НКВД. Господи, благаю, дай нам сили об’єднатися й повернутися в сяйво синьо-жовтих прапорів Дня Злуки, в переможний настрій воскресаючої України! Сьогодні свято Соборності затьмарене, але сонце наше не згасло, бо ми тут!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
