Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подія року · “Час уже нарешті формувати смаки не дешевими ерзацами поезії, а такими чистими й справжніми взірцями, як Стусове слово”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Феномен Стуса

Слово Просвіти, №04 за 2013 рік

Ніна ГНАТЮК, заступник Голови Міжнародного Вінницького земляцтва у Києві Фото Кирила БУЛКІНА Січень для мене, для багатьох із нас — не лише Новорічні віншування, час високого і веселого Різдва, а й Стусівські дні, вшанування пам’яті великого Поета та великої Людини української землі. Коли ми їхали на Вінниччину, в село Рахнівку Гайсинського району, де 6 січня 1938 року в сім’ї Семена Дем’яновича та Їлини Яківни Стусів народилася четверта дитина — син Василь, думалося про те, що саме серед такої мальовничої природи, на найродючіших в Європі чорноземах, поміж добрих, роботящих людей могло зав’язатися в душі малого Василька стільки сонця, доброти, життєствердження, гідності, прямостояння. Пізніше він писав про своє дитинство: “Перші уроки поезії — мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати. А пісень тих було стільки, як в баби Зуїхи, нашої землячки. І таких самих. Найбільший слід на душі — од маминої колискової “Ой, люлі-люлі, моя дитино…”. Шевченко над колискою — це не забувається”. У невеличкому біографічному есеї “Двоє слів читачеві” Василь Стус зазначає своє життєве кредо, свою моральну програму: “Поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет — це людина… А людина — це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі. Ще зневажаю політиків. Ще — ціную здатність чесно померти”. Василеві Стусові, який так любив працювати на землі, якого Бог наділив не лише талантом поета, ай неабияким даром філософа, мовознавця, літературного критика, довелося усе своє свідоме життя боротися за честь і гідність людини, впродовж багатьох років томитися за тюремними мурами, важко працювати в Магаданській області на руднику, зазнавати і принижень, і побоїв, і протестних голодівок. Але він, духовний нащадок Івана Богуна, найвище цінував честь і ніколи не гнув гордої козацької голови перед понево- Свято біля Рахнівської школи. Квіти вдячності землякові Як же зробити Україну справді незалежною, вільною, багатою європейською державою? Відповідь на це непросте питання якраз є в листах до сина. 14 лютого 1978 року Василь Стус писав Дмитрові: “Рости добрим козаком, чесним і правдивим, не потурай злу і знай, що твій батько віддав усе своє життя, щоб людям жилося краще — всім людям. На всій землі. І рости чесним українцем, а не яловим хахлом”. Це заповіт не лише рідному синові, а й усім нам. Вечори пам’яті Василя Стуса відбулися у ці дні в багатьох школах, бібліотеках, клубах, Будинках культури області й усієї України. А у Вінницькій обласній науковій бібліотеці ім. К. Тімірязєва Стусівські читання відбуваються вже впродовж 25 років. Після урочистого мітингу біля пам’ятника Василю Стусу, де було присутнє керівництво області на чолі з головою облдержадміністрації Іваном Мовчаном, торжества перенеслися в ошатний зал обласної бібліотеки. Студентів, учнів, шанувальників творчості В. Стуса різних поколінь зустріли колядками і щедрівками аматори сцени ще при вході до книгозбірні. Традиційну свічку пам’яті біля портрета В. Стуса, вишитого талановитою народною майстринею Любов’ю Шаламай, запалили директор бібліотеки Наталя Морозова і гість із Києва — заслужений діяч мистецтв, актор і письменник Василь Довжик, який мав щастя зустрічатися з Василем Стусом, бувати в нього вдома. І біля пам’ятника, і в бібліотеці прозвучали пристрасні, зболені, пройняті любов’ю до Поета-земляка і його високої життєвої місії слова з уст вінницьких письменників Тетяни Яковенко, Валентини Сторожук, Василя Кобця, барда і актора з Києва, лауреата премії ім. В. Стуса Кирила Булкіна й інших митців. Окрасою вечора стали поезії у виконанні лауреатів і призерів конкурсу “Я читаю Стуса”, проведеного бібліотекою за сприяння обласного управління культури. Переможцям конкурсу з Вінницької, Черкаської, Миколаївської, Запорізької областей вручили дипломи та книги “І в смерті з рідним краєм поріднюсь: Василь Стус і Вінниччина”. Народному музеєві В. Стуса у Рахнівці, місцевій школі, Гайсинській районній та Вінницькій обласній бібліотекам передано гарні дарунки від видавництва “Смолоскип”: “Вибрані твори” Василя Стуса, енциклопедичний довідник про рух опору в Україні, інші цінні видання. А Рахнівський музей Василя Стуса отри- Анатолій Матвієнко — президент благодійного фонду “Україна Інкоґніта” мав від благодійного фонду “Україна Інкоґніта” комп’ютер. Народний музей Василя Стуса у Рахнівці розширюється: зараз директор музею Дмитро Омелянчук збирає експонати ще для однієї кімнати. Отож велике прохання до правозахисників, політв’язнів, усіх, хто знав Василя Стуса: запропонуйте свої спогади, книги, листи, статті для цього унікального музею. Їх можна передати до бібліотеки Національної спілки письменників України у Києві (вул. Банкова, 2) або в офіс Міжнародного Вінницького земляцтва (вул. Б. Хмельницького, 26). Благодійний фонд “Україна Інкоґніта”, актив нашого Земляцтва, Спілка письменників зараз збирають книги для музею і школи у Рахнівці. І разом із літературою незабаром будуть передані й спогади, подарунки правозахисників, політв’язнів. Серед тих достойників зі Стусового кола, чиї імена часто звучали в ці дні, хочу згадати особливо дорогу для нас, подолян, Михайлину Коцюбинську. Вона духовно була пліч-опліч з Василем у найважчі часи його поневірянь, вона написала про поетичний дар Стуса не одну цікаву працю. Ось рядки з її статті “Феномен Стуса”: “В історії кожної національної культури були свої подвижники. Що ж до культури української, то вона давала особливо вдячний ґрунт для подвижництва (чи Кирило Булкін, Ніна Гнатюк, Любов Шаламай, Наталя Морозова, Василь Довжик на творчому вечорі

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин