Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна премія · “Наша унікальна дійсність чекає на своє екранне втілення”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

((ТТооййХХттооП Пррооййш шооввККррііззььВВооггоонньь)))

Слово Просвіти, №04 за 2013 рік

Ідентифікація Цитата: “Схоже, що самі продюсери та прокатники фільму Іллєнка не до кінця розуміють, як подавати його глядачеві. В рекламних матеріалах до стрічки чомусь пишуть, що це “український блокбастер” та “ук" раїнський Рембо” і це дивно, бо фільм має мало спільного і з пер" шим, і з другим”. “Знаете, как у нас говорят: “Ну, слава Богу, что у нас есть хоть такой фильм”. И слава Богу, что люди на него пошли, но пробле" ма в том, что пошли люди, кото" рые обычно фильмы не смотрят. И, вдохновленные подобным зритель" ским успехом — подобному кино, прости, Господи, государство бу" дет впредь давать деньги”. Михайло Іллєнко: Не можу погодитися з цією логікою: на фільм пішли люди, яким не місце перед екраном? Очевидно — глядачі другого сорту? Які не вміють дивитися кіно? А якщо це просто жертви інтоксикозу — передозування модною депресухою і американським ширпотребом? Адресат хвилюється: не можна допустити, щоби подібний глядацький успіх перетворився на державне фінансування подібних фільмів! Соромиться турбувати Господа, але розуміє, що хвороба може поширитися, тому — стуканути треба. А було б непогано, якби поширилася! Бо без глядача нам не обійтись. Звичайно, найкраще, коли перед екраном збирається і перший, і другий клас, та ще й із вагона “Для тютюнозалежних”, загасивши недопалки, завітають… Ця властивість ілюзіону об’єднувати — сьогодні у нас — під великим сумнівом і підозрою. Давно забута формула “Ми — для нас — про себе” безмежна. Наша унікальна дійсність чекає на своє екранне втілення. Я вже не кажу про величезний творчий і технічний ресурс, що давно дозрів до реалізації цієї стратегічної мети. Цитата: “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” для мого реалістичного і навіть критичного погляду став несподі" ванкою. Відразу відкинув усілякі преференції “вітчизняному”, “сво" єму”, “українському”, Іллєнку… Це все забуваємо і спостерігаємо саме мистецьке явище. “Я не любитель мелодрам, но это хорошая мелодрама. И глав" ный герой красив и харизматичен, что тот Джонни Депп. И главная героиня красивая и милая. И вто" ростепенные персонажи яркие, особенно “довгоносык” Андриенко в роли полкового командира. Это хо" рошее кино”. “На моє глибоке переконання, Михайло Іллєнко надає перевагу кіно авторському. Яке призначено для вузької аудиторії фестивалів. Там же здобуває призи і зовсім не відповідає поняттю “блокбас" тер”. Михайло Іллєнко: Жодного разу я не вживав слово “блокбастер”. Не знаю, чому мені приписують прагнення його зробити. Можливо, з метою примусово долучити мене до модного змагання на звання “Першого українського” (музичного фільму, фільму жахів, комедійного фільму, екшену, блокбастера). Це некоректне змагання з тими, хто вже робив це все до нас протягом довгої історії українського кіно. Мій фільм “Фучжоу”, згаданий у зв’язку з відсутністю “широкого прокату”, справді широкого прокату не мав. Так само, які фільми моїх колег, які виходили, починаючи з дев’яностих років. Утім, судячи з телевізійного попиту на “Фучжоу”, — з численними повторами на різних телеканалах України і Росії протягом кількох років, — його без перебільшень можна зарахувати до фільмів, які мали переконливий глядацький успіх. Я завжди тяжів до кінематографа, який називають “масовим”. І ніколи не відмовлявся від кінематографа, який прийнято називати “поетичним”. Поєднати одне з одним — азартна задача з величезним потенціалом. Щасливий, що прочитав в Інтернеті репліку з визначенням жанру: “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” — поетичний екшен”. Актори Відгуки: “Убогие топорные диалоги и такая же игра актёров. Актёры — отдельный разговор. Плеяда оказалась капустником”. “Ансамбль цікавий і дещо не" сподіваний. Так, у “ТойХтоПро" йшовКрізьВогонь” ми бачимо і бра" тів Капранових (епізод з хрущов" ською кукурудзою в Канаді), і “довгоносика” Віктора Андрієнка у суворій чоловічій ролі другого пла" ну, і доньку режисера Іванну Іллєн" ко. Головний вантаж стрічки не" суть Дмитро Лінартович (Додо" ка), Віталій Лінецький (його суп" ротивник, енкаведист Степан), Ольга Гришина (дівчина"мрія Лю" бов Карімова)”. Михайло Іллєнко: Перед виставою актори кажуть: “Чим будемо дивувати?” Більшість наших фільмів уперто продовжують пропонувати депресуху, монотонну констатацію безвиході, суворе і байдуже постмодерністське співчуття, герметичну чорнуху, призирливу артхаусну відчуженість. Я не виступаю проти цього, але — баланс? Чи не він виморожує нашого глядача з кінотеатрів? І тоді обморожені глядачі згодні дивитися все, що завгодно, аби їх дурили. Мають право. Особисто я люблю, коли мене дурять, містифікують, водять за ніс, примушуючи сміятися і плакати в темряві глядацької зали, але сьогодні в нашому кіно цього забракло. Кадр Цитата: “Перші кадри справили супе" речливе враження. Краєвид Пів" денних Анд, на тлі яких іде змарні" лий головний герой — заради того, щоб зафільмувати це, тобто зня" ти Південну Америку не в Криму, ав Південній Америці, режисер ви" тратив півтора року, зупинивши виробничий процес”. “Почему я, как налогоплатель" щик, должен финансировать за счет своих налогов ваши творчес" кие искания, плавание на яхте за рубеж, чтобы один кадр из ваших съемок за рубежом (так я прочитал в Интернет) попал в картину?” “…где же они, те распиарен" ные сцены, снятые на границе Чили и Аргентины и причем, собственно, Чили с Аргентиной к Канаде…” Михайло Іллєнко: Сцен справді немає. Вдалося зафільмувати лише один кадр (перший у фільмі — він двічі повторюється). Жодних стосунків аргентинський пейзаж не має до північноамериканських індіанців. Але в кіно так буває: Італія знімається в Криму, а Канада — в центрі Кам’янця-Подільського під водоспадом. Уся проблема в грошах. Можу заспокоїти платників податків: коли фільм зупиняється, це означає: “Всі вільні”. Фінансування припиняється на непевний термін. Гроші нікому не платять. Позаяк чергова зупинка була пов’язана з виборами Президента, всі розуміли: всі вільні мінімум на рік. Вільний безробітний, я одержав запрошення від своїх друзів (капітан Юрій Бондар, штурман Андрій Зубенко, стерновий Валерій Деймонтович), з якими вже багато років займаюся вітрилами в Київському крейсерському яхт-клубі. Мені було запропоновано взяти участь у приватній навколосвітній подорожі на яхті “Купава” так би мовити стерновим. Маршрут передбачав відвідування Української Антарктичної станції, яку відкрито для яхт протягом 2—3 місяців на рік. Я подумав, що зможу зафільмувати там Аляску. Для цього треба було взяти костюм головного героя і відповідну апаратуру. Ми домовилися, що на початку наступного літа я вертатимусь додому, бо треба поновити зйомки літніх епізодів, що залишилися недознятими. У грудні 2009 року ми вийшли з Очакова в Чорне море. Далі було Середземне і Атлантика. Дорогою я показував друзям фрагменти незавершеного фільму про Івана Даценка, розповідав про нього. Крім того, ми регулярно переглядали фільми з колекції кінофестивалю “Відкрита Ніч”. Коли фільм дивишся посеред Атлантики, це провокує ностальгійну увагу і викликає дуже багато питань: чому ці фільми ми не бачимо в ефірі або в кінотеатрах України? Як вони знімаються? Хто їх фінансує, якщо вони не повертають гроші з прокату? За що вони одержують призи на міжнародних фестивалях? За що їх цькують на Батьківщині? Були питання і щодо незавершеного фільму: скільки разів він зупиняв- Дмитро Лінартович ся? Чому ми не можемо знімати Канаду в Канаді, Аляску на Алясці? Коли буде продовжено фінансування? Мої розповіді мимоволі перетворилися на факультатив завдовжки 8500 морських миль на тему: “Способи знищення національного кіно в Україні”. Екіпаж сприйняв ці лекції настільки близько, що коли стало ясно, що до Антарктиди ми запізнилися, капітан оголосив мені ультиматум: “Ми будемо знімати твій фільм разом з тобою — треба лише знайти для зйомок інше місце!” В Буенос- Айресі ми взяли напрокат машину, склали в багажник шинель головного героя, апаратуру, свої пожитки і рушили в Кордильєри на кордон із Чилі (1200 км), відповідно до підказок українців з діаспори і працівників нашого посольства. Авіаквитки до Києва, які ми придбали заздалегідь, залишали нам на зйомки чотири доби. Власне, всю подорож від Києва до Аргентини я описую в книзі, яку сподіваюся видати разом із документальним фільмом, що знімав на борту “Купави”. Тому зупиню свою розповідь на тому, що на зйомки великого епізоду в Андах у нас не залишилося часу. Вдалося зафільмувати один кадр. Під час зйомок лише на один дубль вийшло сонце і висвітлило вершини. Я вдячний екіпажу яхти “Купава” за зйомки цього кадру. Подорож за три моря інколи допомагає краще зрозуміти один одного, аніж спільне проживання з громадянами на житловій площі одної держави. Я знав і сьогодні знаю багато людей: колег, студентів, дебютантів, яких не влаштовує знімати кіно, обмежене формулою: “Гроші—товар—гроші”. Так знімається більшість серіалів. Мені до душі кіно як стверджувальна відповідь на запитання: “Чи готовий ти особисто безкоштовно (задурно — хороше слово у нашому контексті) на власне паломництво заради кадру, епізоду, ідеї? Аби не зупинилося!” Побажання Ама | 25.03.2012 19:55:06: “Нет ну как можно такое сни" мать? Это же бред!!!!!!!! Какой жанр фильма? Комедия? Нет. Драма? Нет. Приключения? Нет. Арт хаус? Тоже нет. Жанр этого фильма — БРЕД. Здесь есть все и ничего. Пусть в Украине вообще ничего не снимают, чем снимают

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин