Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна премія · “Художник відбувається за умов, коли він перебуває в епіцентрі всього того, чим живе його народ”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

По той бік екрана

Слово Просвіти, №04 за 2013 рік

Оператор#постановник стріч# ки “ТойХтоПройшовКрізьВо# гонь” Олександр Кришталович: — Пане Олександре, де зні# мали фільм? — Епізод, який став у картині першим, — на кордоні Аргентини й Чилі. Історія цього епізоду дуже цікава. Михайло Іллєнко ішов на яхті “Купава” на Південний полюс. Це була навколосвітня подорож, і мене туди не запрошували, адже екіпаж “Купави” — досвідчені яхтсмени, вони мали відповідне спорядження, досвід. Ті, хто вирушає в навколосвітню подорож, — незвичайні люди, я до них, на жаль, не належу, відповідного досвіду й навичок не маю. Стрічку знімали здебільшого неподалік Києва. Епізоди про довоєнні події — в Кам’янці-Подільському. У мене таке враження, що там усе збереглося з тих часів у первісному вигляді: подоляни бережуть свою спадщину. На Дніпрі коло Ржищева знімали епізод, де переслідують і наздоганяють літак і персонаж ховається у церкві. Та церква стоїть напівзатоплена на Канівському водосховищі. Індіанське поселення, епізод, коли толокою будували хату, — також коло Ржищева. Там дуже мальовничі місця. Аляску (епізод, коли Іван викрадає літак) знімали на аеродромів Білій Церкві — виявилося, дешевше перевезти групу, ніж перегнати літак: він споживає дуже багато пального. Деякі епізоди знімали в Києві, в моїй альма-матер — університеті імені І. Карпенка-Карого, наприклад приймальну комісію. Багато знімали в Київському музеї авіації, побудувавши там декорації: звалище літаків, Іванове житло. До слова, фюзеляж літака справжній, не знаю, як ми там помістилися, бо він дуже тісний, зате все дуже реалістично. — А де було кукурудзяне по# ле? — Його довго шукали. Картинка, яку бачить глядач, — справжня американська кукурудза заввишки три метри, у нас, виявляється, таке нечасто трапляється. Поле у фільмі було коло Білої Церкви. Тож наша Америка була в Україні: все близько. — “ТойХтоПройшовКрізьВо# гонь” — Ваша перша велика ро# бота? — Так, це було бойове хрещен- Дмитро СТЕПОВИК, доктор мистецтвознавства, професор Із народним художником України Миколою Стратілатом я знайомий давно. Його твори, насамперед гравюри, широковідомі в нашій країні й за кордоном завдяки високій технічній майстерності, глибокій національності й справжній духовності, що вирізняє його чималий доробок у галузі станкової і книжкової графіки. Цього року художнику виповнилося 70, і я згадую його перші такі вишукані, емоційні, сповнені символіки твори, коли він тільки починав ілюструвати книги видавництва “Веселка”. Неодноразово я писав про них, рецензував виставки і видання його творів, зокрема серії “Свята земля” і альбому “Поезія в образах”. Виставка “Світе тихий, краю милий, моя Україно…”, що відбулася у Національному музеї Тараса Шевченка з нагоди ювілею митця, стала своєрідним підсумком мистецького шляху художника, який образно осмислює місце України у світовій культурі, залишаючись завжди вірним самому собі. Колектив музею і Міністерство культури висунули Миколу Стратілата на здобуття звання лауреата Національної преня — стрічка такого обсягу. Це мій фах, а ще — надзвичайно цікава робота. Наскільки вдалася — судити глядачам. Люблю дивитися кіно, тому й працюю, щоб людям по той бік екрана було цікаво. Моя професія така, що можу вносити поправки, щоб кіно стало ще цікавішим. Тобто люблю дивитися кіно навіть на роботі. Як знімати кіно? Уявляю те, що хотів би побачити на екрані, і знімаю. На жаль, сотні людей, які працюють над фільмом, часто не розуміють, що роблять. Вони забули, як знімати кіно (не телефільм, не відеоролик, а кінофільм для перегляду на великому екрані). У цьому вбачаю основну причину того, що в нас нема навіть номінації на “Оскар”. На жаль, не маємо кіноіндустрії. Як тільки з’явиться кількість, фахівці працюватимуть професійно, значно зросте їхній рівень. — Якось Ви сказали, що в кі# но всі рівняються на “Оскар”. — Це одна з головних премій у галузі кіномистецтва. “Оскар” — означення видовищності, цікавості для глядача. Цю премію присуджують за кіно насамперед для американців. Та є й номінація “іншомовний фільм”. Український Оскарівський комітет подав “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” на “Оскар” у цій номінації. Стрічка пройшла перше коло добору, коли з усіх прийнятих заявок відсіяли половину, тобто потрапила в “довгий список”. У “короткий список”, тобто в наступне коло, ми не вийшли. Та вважаю досягненням уже те, що наше кіно подивилися американські кіноакадеміки, адже щоб зробити висновки, вони таки змушені були його переглянути. Вбачаю в цьому розширення глядацького кола, бо автори прагнуть, щоб їхній твір побачило якомога більше людей. — Як у цьому контексті роз# глядаєте номінацію на Шевчен# ківську премію? — Національна премія імені Тараса Шевченка — безперечно, головна нагорода в нашій країні. Тож номінуватися на неї престижно й почесно для творців фільму. — Над чим працюєте зараз? — Разом із Михайлом Іллєнком готуємося знімати “Толоку”. Це буде екранізація невеликої, але дуже насиченої подіями балади Тараса Шевченка “У тієї Катерини…” На щастя, кошти на це є. Тож маю честь працювати з двома Іллєнка-ми: Михайлом і Пилипом, перший — режисер стрічки, другий — продюсер. Михайло Герасимович — дуже креативна людина, він замислив цей фільм як перегук минулого і сьогодення. Стрічка повинна вийти до 200-річчя із дня народження Великого Кобзаря. Звичайно, сподіваємося на цікаву роботу, на увагу глядача і… успіх. Роман Адамович — член На# ціональної спілки художників України, художник театру і кіно. Створює станкову і книжкову графіку, живописні роботи і мультиплікаційні фільми, пра# цює в художньому кінематогра# фі, а також навчає молодих ху# дожників кіно. За радянських часів зумів створювати кіно з ук# раїнським світобаченням і націо# Кіномистецтво — колективна творчість. Над фільмом пра# цюють сотні людей, а те, що ми бачимо на екрані, — плід уя# ви режисера, сценариста, оператора, художника, компози# тора, виконавців ролей. Без кожного з них неможливо уяви# ти кінокартину. Тривала в часі робота, яка вимагає великих зусиль, вводить нас у дивовижний світ, який називаємо ко# ротким і містким словом: кіно. Зазирнути в цей світ, відхилити завісу таємничості твор# чості можемо, спілкуючись із творцями кінострічок. Про те, як тривала творча робота над фільмом “ТойХтоПройшов# КрізьВогонь”, розпитуємо у художника#постановника стріч# ки Романа Адамовича й оператора#постановника Олексан# дра Кришталовича. Вони разом із режисером#постановни# ком Михайлом Іллєнком — цьогорічні номінанти на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин