Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 4 (744), 30 січня — 5 лютого 2014
Слово Просвіти, №04 за 2014 рік
Любов ГОЛОТА
На Аскольдовій могилі поховали їх тридцять мучнів-українців, славних, молодих. На Аскольдовій могилі український цвіт. По кривавій по дорозі нам іти у світ… Павло Тичина
Фото Сергія Марченка
Порівняння нинішніх січневих подій в Україні з січнем 1918 року справа невдячна: надто багато аналогій, час їх не стер і не спростував. Від класичної максими “Dulce et decorum est pro patria mori” (солодко вмерти за батьківщину), яку промовив до полеглих під Крутами юнаків голова Центральної Ради професор Михайло Грушевський, до смертей Сергія Нігояна і Михайла Жизневського на київській вулиці Грушевського нинішнього 22 січня у день Соборності і Свободи — 96 років. Отримавши вогнепальні смертельні рани і помираючи майже миттєвою смертю, ці юнаки 20-ти і 26-ти років не встигли навіть вимовити рідними — вірменською і білоруською — слова прощання чи бодай “мамо”… Але залишилося безліч свідків, які чули: в епіцентр протистояння хлопці вирушали з наміром стояти до кінця. Від спогадів Бориса Монкевича — “Всіх полонених замордовано звірячим способом: вони були з розбитими головами, повибиваними зубами, повиколюваними очима. Кілька трупів не вдалося розпізнати, так вони були понівечені” (Монкевич Б. Бій під
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
