Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Крути на Грушевського
Слово Просвіти, №04 за 2014 рік
Крутами // Поступ. — 1929. — № 2. — С. 59—65) — до свідчень брата замордованого бандитами львів’янина Юрія Вербицького: Юрія викрали з лікарні, потрощили ребра, ноги, понівечили лице і залишили помирати в лісі під Борисполем — пекло. Звірства вимірюються пеклом. Кандидат фізико-математичних наук, альпініст, провідний інженер відділу сейсмічності Карпатського регіону Інституту фізики НАНУ — прямий нащадок національно-активної громади Західної України, яка завжди свято оберігала пам’ять про крутян-галичан. Хай царствує!.. Це — не всі і не останні смерті. Імен усіх забитих і викрадених, катованих і заарештованих українське суспільство ще не знає. Але воно добре знає, скільки поранених журналістів заплатило за свободу слова і достовірність інформації своїм здоров’ям, скільки активістів втратило очі, стали інвалідами… Суспільство бачило, як орудують кийками “беркути” — від грудневого погрому студентства на Євромайдані до сьогоднішніх чорних днів. Чи не “батьківське” піклування Азарова про тих, хто розправляється з власним народом за обіцяні квартири та щедрі виплати за “стояння в протистоянні” зрушило на спротив українців по всій державі — всупереч драконівським жандармським законам та ігноруванню Віктором Януковичем вимог протестувальників. Годі уявити цього “гаранта Конституції”, який, здається, звик опиратися лише на проросійські Крим і Донбас, на переговорах із самими протестувальниками. Він сподівається, що пролита кров активістів назавжди виб’є з української душі потяг до свободи людини і громадянина. Розглядаючи власний народ лише як “електоральний планктон”, Янукович і його влада сподівалися, що українці ніколи не скористаються своїм правом на повстання: “Янукович не є гарантом захисту суверенітету України й забезпечення конституційних прав, як передбачено Конституцією, і становить загрозу національній безпеці та конституційному ладові держави. Про це, зокрема, свідчать і укладення ним у лютому 2010 року сумнозвісних Харківських угод, і відмова від підписання в листопаді 2013-го Угоди про асоціацію з ЄС усупереч Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”. Президент Янукович систематично освячує своїм розчерком численні “закони”, які ухвалює контрольована ним парламентська більшість усупереч Конституції України та Закону “Про Регламент Верховної Ради”. Апофеозом такої антидержавної і антиконституційної діяльності є підписання 16 січня “законів про диктатуру”, спрямованих на порушення фундаментальних праві свобод громадян” (Володимир Василенко, правознавець-міжнародник, “Український тиждень” № 4, 2014 р.).
…Сьогодні, 28 січня, коли редакція готує до виходу в світ чергове число тижневика “Слово Просвіти”, Верховна Рада на сесії, скликаній в аварійному режимі, ухвалює рішення про скасування “законів про диктатуру”, дев’ять із них вже скасовані. Микола Азаров подав заяву про свою відставку, Янукович її прийняв. В середу ВР обговорюватиме розпуск Майдану. Не впевнена, що всі його учасники на це погодяться. Втім, глибока суспільна криза цим не вичерпається. Буква закону не гарантує душевної рівноваги народу, що перебуває в потрясінні, суть якого в наші дні викричав молодий польський журналіст до групи беркутівців: “Ти ж українець! Кого ж ти б’єш?” Суть цього потрясіння читаємо і в спогадах Івана Шарого “Січовики під Крутами” (Репортаж учасника бою два місяці після битви під Крутами): “…Хай же земля буде пером Вам, славні герої народні! Ви все, що могли, віднесли на вівтар своєї Батьківщини — віддали їй найдорожче, що є в світі — молоде різнобарвне своє життя… Ви вмерли славною смертю! Але на тлі цього всього, якою мерзотою одгонить від злочинної утечі негідних філерів, душогубців, отого штабу, якому вручена була доля стількох невинних душ і який їх так легковажно, так провокаційно продав.
Продовження на стор. 4
с. 4 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на стор. 1
Та його йому буде. Його жде достойна кара. Колись встане на ноги Україна, і життя нашого народу увійде в рівну колію, тоді не буде таких рокових помилок, як трапилося оце під Крутами, де оборону краю приручилось людям — п’янчужкам, учорашнім українцям, які зуміли примазатися до українців тільки в останній час, інтереси ж їх були дуже далеко від оборони краю”. Ну хіба не про “тітушок” і їхніх організаторів і покровителів це сказано? Хіба не здригається душа, коли дивишся на цих молодиків із бітами, які, наче хорти, кидаються на своїх земляків-протестувальників, готові їх мордувати до смерті? Злагодженість їхніх дій, покровительство від міліції і влади свідчать, що ці загони сформовані не вчора. Уперше засвітилися люди в спортивних штанях на президентських і парламентських виборах як учасники “каруселєй”. Після перемоги Януковича з’явились у Києві, розписалися на парканах: “Усьо будєт Донбас”, стали постійними пасажирами комфортабельних і не дуже автобусів, які підганяли до столиці на противагу кожному мітингові опозиції. В січневі дні 2014 року вони — незамінні й незмінні бандформування влади в Харкові, Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Луганську, Донецьку… Це громадські організації? Хто вони? Як звуться? За що живуть? Вчаться чи працюють, їх утримують державним чи приватним коштом? Очевидно, що їхні імена треба розсекретити, а про будь-яку амністію чи прощення й мови не мусить бути, оскільки їхні дії — це завжди заздалегідь організований напад. Нещодавно колишній міністр внутрішніх справ Луценко на од-
Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті
Автор і режисер фільму Сніжана Потапчук, оператор — Світлана Коваль, керівник проекту — Марк Гресь. Наукові консультації творчій групі надали фахівці відділу історії Української революції 1917— 1921 років Інституту історії України НАНУ на чолі з Владиславом Верстюком, доктором історичних наук, професором; наукові співробітники Українського інституту національної пам’яті, Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України, Історико-меморіального музею Михайла Грушевського. Допомогли у створенні документальної стрічки Південно-Західна залізниця (керівництво та колективи залізничних станцій “Ки-
Сергій СОЛОМАХА, член “Просвіти”, м. Чернігів
Цей науковий збірник документів і матеріалів підготовлено на виконання постанови Верховної Ради України “Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами” від 16 травня 2013 р., ініційованої фракцією ВО “Свобода”. Збірник відкриває вступна стаття Валерія Солдатенка, директора Українського інституту національної пам’яті. Книга складається з розділів: “Військово-політична ситуація в Україні наприкінці 1917 — на початку 1918 рр.”; “Створення Студентського куреня Січових Стрільців”; “Бій під Крутами: хід військових дій, чисельність військ, втрати”; “Перепоховання та вшанування полеглих бійців”;
ному з телеканалів зі знанням справи розповідав про діяльність “Беркута”, “Грифона”, інших державою створених загонів для боротьби з організованою злочинністю, збереження правопорядку, охорони демократичних свобод та інших державних цінностей і наводив такі приклади морального розкладу самої ідеї цих утворень, від яких у мирних обивателів волосся ставало дуба: люди, які діють під присягою на вірність Україні, фактично цю державу руйнують. Про патріотизм не йдеться: у всіх нас перед очима катування майданівця, козака Гаврилюка, ми чули про те, як проганяли крізь стрій іншого юнака з Чернівців, гамселячи його кийками й примушуючи співати Гімн України… Чи подбала законодавча влада про закони, які чітко визначають повноваження, права і заборони в діяльності подібних “синів Азарова й Захарченка?” Невже владцям, у яких справді є сини, й на думку не спадає, що їм так само пекли б та боліли знущання віроломців? Невже гадають, що, надійно сховані за високими парканами своїх маєтків та за кордоном, їхні діти убезпечені від будь-якого болю й мук? Про муки совісті не йдеться: влада не відчуває їх давно. Тож годі сподіватися, що ті, хто вийшов на майдани, не маючи за душею нічого, крім відчаю, згодяться на відступне, що знову вкладеться в обіцянку стабільності та втрату чиновницьких портфелів. Люди знають, чого хочуть: іншої влади й іншої держави, іншого правового простору для свого волевиявлення. Розкол, розрив, розпад України, поділ по Дніпру — ці “лякали” витають у повітрі так само, як і настійно повторювані твердження про те, що український народ не має спільної ідентичності, що західняки й східняки кардинально відмінні, що в українців різні мова й Бог… По тому, як Росія активно долучилася до метання цих ідеологічних світло-шумових гранат у наш інформаційний простір, маємо зрозуміти, кому особливо до вподоби ідея про дві України. Щось мені підказує, що не лише російські сльозоточиві гази й гранати передано на озброєння “беркутівцям”. До болю знайомі методи боротьби з чеченцями проглядають крізь загадковість викрадень людей і снайперських влучань із невідомої зброї… “О спорт, ти мир!” — Олімпіада в Сочі, яка зовсім скоро покличе до мирних змагань, відкладає пряме російське втручання в українські події, але не заважає російським емісарам бути присутніми в Україні. Будь-яка країна вже давно б заборонила транслювання таких відверто ворожих до українців телеканалів, як “РТР Планета” чи “Россия 24”, у телевисиланнях якої присутній прямий заклик до розриву України. Ось, скажімо, 26 січня ведучий спеціальної щовечірньої лінійної програми “Украина” Соловйов інакше як “вялотекущей бандеровщиной” 22 роки Незалежності нашої держави не називав, а всіх майданівців — “бандеровскими недобитками”. Йому підтакували відомі “українознавці в штатском” Максим Шевченко, Ніколай Усков та Олег Бондаренко, а також залучені перекинчики Олесь Бузина та Вадим Колесніченко. На десерт глядачам ведучий припас сумнозвісного редактора газети “Завтра” Проханова, який не лише поділився своїми враженнями від відвідин київського Майдану, а й запропонував план об’єднання “русскоязычных городов Украины, где много интеллектуалов” для протистояння Майдану і революції. Визначаючи майданівців як харизматичних людей і навіть порівнявши їх із розпеченою плазмою, цей балакучий пузань не втримався — збрехнув, що на Майдані в нього пропали гроші, правда, суму не назвав. Очевидно, то був протертий мідний п’ятак, на який Росія, наче на блешню, намагається піймати українських легковірів на черговий проект: скажімо, в одній із програм Соловйова було запропоновано й наполягалося на доцільності нового штурму українських мізків російськомовних регіо нів “социальным проектом левой ориентации”. Очевидно, проект вже працює — комуністи не голосували проти жандармських законів. Всі погрози, приниження, політичні наліпки російських політтехнологів супроводжуються поливанням сиропом: “наші улюблені українські брати, наша спільна дніпрова купіль” і т. ін. Шкода, що об’єктиви необ’єктивних російських камер не зафіксували напис, який залишив майданівець із Севастополя біля Будинку профспілок: “Я за братство, но не за российское рабство”. Але Проханов та інші українофоби, пресекскурсанти ніяких закликів не читають і не помічають… Мова Майдану — українська, але було б помилкою стверджу-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
