Шевченкіана “Шевченкознавство було завжди на першому плані у житті і творчості М. Бурачека”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Микола БУРАЧЕК Микола БУРАЧЕК Призабутий піонер шевченкознавства — фундатор Української академії мистецтва, заснованої 18 грудня 1917 року
Слово Просвіти, №04 за 2014 рік
Повернення України до європейської співдружності народів відбувається у складних умовах її нинішнього політичного та культурного життя. Утвердження західного вектора цивілізаційного поступу ще раз закцентувало увагу вітчизняного суспільства на давній проблемі — відсутності лідерів, здатних адекватно відповідати на виклики нашого обнадійливого, але й вимогливого часу. Створюваний у цих обставинах новий іконостас — галерея видатних особистостей, чиї життя і діяльність сприяли розвитку й утвердженню у суспільній свідомості державотворчих ідей, останнім часом дедалі відчутніше зазнає впливу консервативних сил, представники яких у тоталітарну добу визначали координати розвитку вітчизняного духовного життя, а нині прагнуть не здавати своїх позицій. Особливо яскраво виявилася ця тенденція і нині, в часи підготовки до відзначення 200-річчя від народження ідеолога вітчизняного державотворення Тараса Шевченка (проведення робіт із реконструкції і зміни експозицій у Канівському та Київському музеях, видання низки шевченкознавчих досліджень, особливо перших томів нової “Шевченківської енциклопедії” (одна з керівників проекту В. Смілянська). Досить сказати, що в Каневі замість передбачуваного відтворення вигляду будинку музею згідно з проектом видатного архітектора В. Кричевського, реконструкція виконана під керівництвом Л. Скорик — прихильниці псевдомодерного стилю, що викликало гостру критику й несприйняття творчої еліти України. Подібне відбувається й у Київському музеї (директор Д. Стус), де знову “реконструює” згадана Л. Скорик).
Віталій АБЛІЦОВ, Київ
“…тільки завдяки заходам Олекси Новицького, Василя Касіяна й Миколи Бурачека спадщина Шевченка-художника здобула належну історичну оцінку…” Це висновок члена-кореспондента Академії наук України (нині НАНУ), відповідального редактора двотомного “Шевченківського словника” (1978) Є. Кирилюка. “Серед багатьох сучасних знавців творчості великого художника Тараса Шевченка ім’я Миколи Григоровича Бурачека займає особливе місце. Він один з перших українських… художників і працівників мистецтва взагалі мав можливість докладно ознайомитися з малярством і графікою нашого великого народного поета і художника, — писав у статті “Знавець образотворчої спадщини Шевченка” художник-академік Василь Касіян (“Образотворче мистецтво”, 1941). Науковий співробітник Інституту літератури НАНУ у довоєнний період, пізніше професор Українського вільного університету (Мюнхен, Німеччина) Ю. Бойко-Блохін у своїх спогадах зауважив: “З патриціїв української культури, з тих, що служили їй вірою і правдою, залишилися в Інституті ще художникімпресіоніст та знавець Шевченкового малярства Микола Бурачек та бібліограф Павло Іванович Тиховський (“Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. 1926—2001. Сторінки історії”. К., 2003, стор. 491). Сучасники М. Г. Бурачека Є. Кирилюк та В. Касіян деталізують події 30-х років минулого століття, коли розпочалося дослідження тоді ще маловідомої широкій громадськості малярської спадщини Т. Г. Шевченка. “Познайомились ми (з М. Г. Бурачеком. — В. А.) десь на початку 1933 року в Харкові, коли я працював над академічним виданням Шевченка і організацією Галереї картин Шевченка, — згадував Є. Кирилюк (спогади з архіву автора публікації, датовані 1982 роком. — В. А.). — Картинну галерею організовувала молодь і консультація такого прекрасного знавця образотворчої спадщини
Шевченка була потрібна на кожному кроці… Ми так познайомилися ближче й я переконався, як М. Бурачек ідеально знає мистецьку спадщину великого художника… Особливо слід підкреслити роль М. Бурачека й у відновленні слави Шевченка як художника. Річ утім, що ще до революції дуже тривалий час була недооцінка ролі мистецької спадщини Шевченка. Його вважали епігоном Брюллова… На превеликий жаль, ця недооцінка тривалий час зберігалась і після…” В. Касіян повністю розділяє думки Є. Кирилюка: “Кожна виявлена робота Шевченка спочатку проходила через руки Миколи Григоровича, який старанно вивчав її, визначаючи за матеріалами попередніх даних і різних зіставлень правдоподібну атрибутацію щодо періодизації творів. Лише після цього їх виставляли для огляду. Цей докладний аналіз робіт Шевченка дозволив Миколі Григоровичу зробити деякі узагальнення. Вони містяться в окремих доповідях популярного й науково-дослідного порядку (наприклад, доповідь в інституті Шевченка про серію сепій “Блудний син”); в окремих статтях, надрукованих в радянській пресі (наприклад, стаття про Шевченка-художника в “Большой советской энциклопедии”, написана Бурачеком, але підписана людиною, що в той час випадково займала пост директора інституту Шевченка); у статті “Великий художник” у журналі “Малярство і скульптура” за 1939 рік, №№ 5 і 6; нарешті, у відомій монографії “Великий народний художник”,
випущеній видавництвом “Мистецтво” до ювілейних днів у 1939 році… Скрізь, де була можливість прославити дороге ім’я художника Шевченка, Микола Григорович робив це з властивим йому молодечим запалом і пристрастю…Треба було бачити гордість, з якою Микола Григорович саме в ті часи в харківській галереї картин Шевченка демонстрував творчість великого сина українського народу перед різними закордонними делегаціями, щоб зрозуміти і відчути його палку любов до творчості нашого поета (“Образотворче мистецтво”, 1941, №3, стор. 22). Отже, М. Бурачек усією своєю діяльністю й творчістю утвердився як піонер шевченкознавства, видатний митець. Разом із тим сьогодні його ім’я призабуте, сучасні дослідники прагнуть відсунути пейзажиста й мистецтвознавця у тінь й поставити на його місце інших, керуючись кон’юнктурними міркуваннями. Додамо до сказаного, що окреслена тенденція присутня, зокрема, і в нинішній київській Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, що є наступницею Української академії мистецтва, заснованої 18 грудня 1917 року. Пам’ять про Миколу Бурачека тут теж гідно не вшановується. Разом із тим його роль і місце в історії НАОМА одні з визначальних. Саме М. Бурачеку І. Стешенко — генеральний секретар освіти уряду Української Народної Республіки, доручив виконання обов’язків президента новоутворюваної Академії мистецтва. Пізніше ця посада не прижилася, а ректорами (постійними й тимчасовими) закладу були по черзі Ф. Кричевський й майже всі професори академії, зокрема й М. Бурачек, котрий очолював кафедру пейзажу УАМ. Про справжніх ініціаторів й засновників УАМ свідчить також історичний фотознімок, де вони увічнені разом з Головою Української Центральної Ради М. Грушевським. Проте, наприклад, у передмові спеціального випуску (К., 2008) наукового збірника НАОМА, присвяченого цьому ВНЗ, проректор з наукової роботи Л. Прибєга не згадує М. Бурачека, відбувшись “традиційним” — “та інші” Шевченкознавство було завжди на першому плані у житті
Портрет Миколи Бурачека. Автор — Михайло Жук і творчості М. Бурачека. “Першим справжнім українським пейзажистом треба назвати великого поета Тараса Григоровича Шевченка, — писав він у статті “Секрети” творчості” (“Образотворче мистецтво”, 1941, № 3). — Ті краєвиди, що дійшли до нас як спадщина художника, виконані пензлем або олівцем, і зараз вражають нас своєю щирістю, глибокою любов’ю і розумінням рідної природи”.
шингтона першим Президентом США (тривала до 27 жовтня 1940 року й увійшла до списку унікальних рекордів — подібної за площею, яка була відведена на проведення заходу, не було ні в минулому, ні сьогодні). У масштабній міжнародній події взяли участь 60 держав (20 із них представили свої досягнення у спеціально споруджених павільйонах, а решта скористалась можливістю експонуватися у “Павільйоні націй”. Так-от, право представляти Україну на цій престижній виставці було надано єдиному з України художнику — Миколі Бурачеку. Твір митця, який можна назвати “Подільським краєвидом” (сільський шлях, поле стиглої пшениці, вдалині — пасма гір, а над усім — прозоре літнє небо…), охочі можуть побачити в експозиції Національного художнього музею.
Сонячні пейзажі випускника Краківської та паризьких мистецьких академій — предмет пильної уваги європейських колекціонерів шедеврів живопису Народився майбутній художник у повітовому містечку Летичеві Подільської губернії 16 березня 1871 року в родині поштового службовця Григорія Бурачека (батько був художником-аматором і дав синові перші уроки малювання). Пізніше родина переїхала до Кам’янця- Подільського, де Г. Бурачек став поштмейстером. Першою постаттю зі світу мистецтва, яка вразила юного Миколу Бурачека, був голландський живописець Харменс Ван Рейн Рембрандт (1606—1699). Здавалось би, повинно виникнути логічне запитання: “Чому саме Рембрандт так вплинув на майбутнього живописця-пейзажиста?” Річ у тім, що доля М. Бурачека, як це часто буває, значною мірою складалася під впливом близьких йому людей, а також відомих особистостей — діячів вітчизняної культури.
До речі, створюючи атмосферу мовчання навколо імені М. Бурачека, його опоненти ось уже кілька десятиліть поширюють міф про нібито загибель основних картин художника під час Другої світової війни. Так, частина творів справді зникла, але досить тих, що експонуються у столичному Національному художньому музеї, музеях та картинних галереях Донецька, Дніпропетровська, Львова, Ужгорода, Одеси і особливо Харкова (понад 100 картин) та Запоріжжя (75 картин), щоб організовувати хоча б ювілейні виставки творів М. Бурачека. Щоб надати можливість читачам глибше усвідомити нинішню ситуацію, наведу ще один переконливий приклад. 30 квітня 1939 року в Нью- Йорку відкрилася Міжнародна виставка “Світ майбутнього” на честь 150-річчя обрання Дж. Ва-
Василь Касіян Євген Кирилюк
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
