Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Маємо дефіцит національних лідерів — водночас не дбаємо про пам’ять, гідне вшанування тих, хто сприяв відродженню української Незалежності”. · Шевченкіана · с. 15сторінка оригіналу ↗

Плагіат стає нормою?

Слово Просвіти, №04 за 2014 рік

Юнак рано став сиротою і потребував постійної підтримки, щоб дати розвинутися його таланту митця. Спогади про батькову копію рембрандтівського “Автопортрета” супроводжували його все життя: “Не знаю, чим саме, але цей портрет великого художника зробив на мене надзвичайно сильне враження — він навіть снився мені, а коли багато років пізніше я побачив оригінал цієї картини у Відні, то зустрівся з ним як з рідним батьком”. Рембрандт став невідступним супутником М. Бурачека — саме його присутність бачимо у завершальнім полотні художника-шевченкознавця “Реве та стогне Дніпр широкий…” (1941), де гармонія кольорів, досягнута майстерним використанням зелених, синіх, коричневих, жовтих фарб, які символізують повітря, землю, воду, сприймається і як об’єктивна реальність, а ще більше як ознака духовного світла, що перемагає стихію природи. Після Рембрандта настала черга Тараса Шевченка, якого відкрив кам’янець-подільському гімназисту його вчитель малювання Іван Васьков: “…в гімназії на мене звернув увагу вчитель малювання та “чистописання” Іван Андрійович Васьков, старий добродушний чудак, колишній товариш Т. Г. Шевченка по академії”. до повітових училищ. 1857 року радою Санкт-Петербурзької академії мистецтв був удостоєний звання вчителя малювання в гімназіях. І. Васьков відомий як художник-портретист. Від 1859 року був призначений вчителем малювання і чистописання у Кам’янець-Подільську чоловічу гімназію, де працював понад чверть століття. Остання згадка про І. Васькова датується 1889 роком. “Педантичний, сухий, “академічної виучки”, Васьков наполягав, головне, на рисунок і хоча в ті ча- Микола Бурачек. Труханів острів. І чверть ХХ ст. си навіть до глухих закутків Росії доходили чутки про нові течії в мистецтві, гриміли імена Рєпіна, Крамського, Шишкіна, Куїнджі й ін., мій вчитель, вихований в академічній схоластиці, все-таки наполягав на Рафаеля, антиків, розуміючи їх не як живих творців, а як муміфіковані зразки, — згадував М. Бурачек. — В кожному разі мій перший учитель-чудак (“Ах, дивись, слідок, слідок погано одштрихував! Ну, а це що за грязь!” Коли бувало замість штриховки покладеш тінь плямою: “Ти не художник, а шмаровоз. Геть іди собі”) все-таки поклав певні і тверді підвалини рисунка й пошану до нього. Правда, з цією академічною канонічністю мені приходилося довго боротися, щоб позбутися сухості, але за ту пошану до рисунку, яку ще на світанку моєї художньої діяльності заповів мені старий учитель, я йому вдячний”. Повторимося, що ще більше колишній учень був вдячний І. Васькову за те, що він пробудив у душі талановитого юнака немеркнуче бажання пізнати життя і творчість Т. Шевченка. Але повернемося до біографії художника-шевченкознавця. Родинне генеалогічне дерево Бурачеків занадто розгалужене: багато у ньому адміралів, генералів, та зауважимо, що біль- Тут М. Бурачек помиляється: товаришем Т. Шевченка по навчанню у Санкт-Петербурзі був рідний брат І. Васькова. Ідеться про братів художників, котрі походили з містечка Коропа, що на Чернігівщині: Гаврило Васько (1820–бл.1865) закінчив Санкт-Петербурзьку академію мистецтв (1844). 1847 року Шевченка запросили на посаду вчителя малювання та завідуючого живописним кабінетом Київського університету, але його арешт та обвинувачення в участі у Кирило-Мефодіївському товаристві не дозволили Поетові-Художнику оселитися у Києві. Посаду в університеті обійняв Г. Васько. До історії вітчизняного мистецтва цей художник увійшов як автор серії талановитих портретів сучасників, зокрема, Бориса та Василя з полтавської родини Томари, графів Кирила та Олексія Розумовських. Для музею Василя Тарновського в Чернігові Г. Васько написав серію портретів історичних діячів України. Старший брат Г. Васька — Іван Васьков (різнописання прізвищ дослідники пояснюють свавіллям імперських чиновників) народився 1814 року, навчався у Київському університеті. Опісля призначався вчителем малювання і чистописання шість технократів Бурачеків або мали літературний хист, або малювали чи захоплювалися музикою… Іншими словами — не були байдужими до літератури та мистецтва. Центральною гілкою родинної генеалогії стала сім’я генерал-лейтенанта Степана Бурачека (1800—1876). Народився він 12 січня у чернігівському поселенні Заїньки Ніжинського повіту (нині — село Заньки за 20 кілометрів від Ніжина). Під впливом далекого родича — відомого мореплавця Ю. Лисянського здобув інженерну освіту й став конструктором військових кораблів. Цікаві обставини повернення генерала С. Бурачека на батьківщину — в Україну. У краєзнавчому виданні “Сіверські скрижалі” (упорядник поет Л. Горлач, 2011 рік) називаються видатні вихідці із Заньків. Крім С.Бурачека названа ще Марія Адасовська (1860—1934) — видатна актриса, котра обрала собі псевдонім Заньковецька. Згадуємо цих видатних діячів вітчизняної історії тому, що вони, а також їхні близькі та однодумці, визначально впливали на перебіг подій життя майбутнього художника. М. Бурачек навчався у Київському університеті імені Святого Володимира, але за участь у політичних протестах був відрахований із числа студентів і засланий до Симбірської губернії. Повернувшись додому, завдяки рекомендації своєї землячки, відомої актриси М. Савіної, М. Бурачек став актором однієї з провінційних театральних труп. П’ятнадцять років майбутній художник мандрував по Росії, граючи на сцені, оформляючи театральні постановки. Він познайомився з М. Заньковецькою, був партнером відомих тодішніх ак- РЕПЛІКА Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, генеральний директор Національного культурного центру України в Москві, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка В атласі “Шляхами Великого Кобзаря”, що вийшов у видавництві ДНВП “Картографія” (2014 р.), на стор. 63 без посилання на першоджерело вміщено карту “Шевченківська Москва”, складену з очевидним використанням створеної мною карти “Тарас Шевченко в Москві” (опублікована вперше в газеті “Слово Просвіти” 25—31 січня 2007 р., а затим докладена до книги “Тарас Шевченко: “Моє пере-торів В. Комісаржевської, П. Орленьова, М. Тарханова, В. Давидова, В. Долматова. 1905 рік став поворотним у житті М. Бурачека. У березні він узяв участь у Першій всеукраїнській виставці “Товариства прихильників української літератури, науки і штуки” (організацію очолювали М. Грушевський, І. Труш, М. Мочульський). Тоді у Львові вперше експонували свої твори митці західної і східної України. На картини М. Бурачека звернув увагу відомий митець І. Труш, назвавши 34-літнього пейзажиста-аматора “незвичайно талановитим рисовником”. Доля сприяла М. Бурачекові: цього ж року в Києві він познайомився з професором Краківської академії мистецтв Яном Станіславським (народився на Звенигородщині — батьківщині Т. Шевченка) і той запросив його на навчання до Польщі. Навчання у Кракові, потім у Парижі… У французькій столиці митець працює в майстернях А. Матісса, а пізніше — Вільної академії мистецтв П. Рансона. “Я вибрав, — писав М. Бурачек у монографії “Моє життя” (Х., 1937), — своїми вчителями… Коро, барбізонців (Арпін’ї, Діаца) і Моне, Ренуара, Сіслея — з імпресіоністів”. 1912 року М. Бурачек повертається на батьківщину визнаним майстром пейзажного живопису. Він бере активну участь у культурному житті, входить до кола відомих київських митців, виїздить до Швейцарії, Франції, Італії, Австрії, де удосконалює свою бування в Москві” — М.: ОЛМА Медіа Групп, 2007). Отож маємо справу з привласненням авторства на чужий твір, а також використання чужого твору без посилання на автора. Тобто, плагіат. Із чим і вітаю видавців, яким варто було ретельніше добирати переписувача. Тим більше, що й адаптування текстів авторів, які заявлені у списку використаної літератури, слід було робити з науковим редагуванням професійних шевченкознавців. Заради справедливості відзначу, що згаданий атлас гарно й розумно прикрашений репродукціями Шевченкових творів, світлинами, іншими ілюстраціями. Заслуговує високої оцінки художнє оформлення видання (О. Ю. Андрющенко).

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин