Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд “Ухвалення цього проекту як Закону загалом суперечить інтересам українського суспільства”. 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗

Чесний аналіз проекту закону на захист російської

Слово Просвіти, №04 за 2017 рік

Олександр Миколайович АВРА- МЕНКО — доцент Київського університету імені Бориса Грінченка, лауреат Всеукраїнського конкурсу “Учитель року—1996” у номінації “Українська мова і література”; Юрій Іванович КОВБАСЕН- КО — професор, завідувач кафедри світової літератури Київського університету імені Бориса Грінченка, президент Української асоціації викладачів зарубіжної літератури; Михайло Кузьмович НАЄН- КО — доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Шевченківської премії; Жанна Валентинівна КЛИ- МЕНКО — доктор педагогічних наук, професор кафедри методики викладання світової літератури Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова; Леся Федорівна МІРОШНИ- ЧЕНКО — доктор педагогічних наук, професор кафедри методики викладання світової літератури Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, заслужений діяч науки і техніки України; Людмила Петрівна ЮЛДА- ШЕВА — учитель української мови, літератури та зарубіжної літератури Тальнівського економіко-математичного ліцею Тальнівської районної ради Черкаської області, учитель-методист, лауреат Всеукраїнського конкурсу “Учитель року—2014” у номінації “Зарубіжна література”, голова Всеукраїнської спілки вчителів-словесників; Вікторія Георгіївна ТУРЯНИ- ЦЯ — учитель зарубіжної літератури, директор Свалявської гімназії Закарпатської області, учительметодист, лауреат Всеукраїнського конкурсу “Учитель року—2014” у номінації “Зарубіжна література”; Ольга Олександрівна ГУЗЬ — учитель зарубіжної літератури комунального закладу “Спеціалізований загальноосвітній навчальний заклад І–ІІІ ступенів № 26 — дитячий дошкільний заклад — дитячий юнацький центр “Зорецвіт” м. Кропивницького Кіровоградської області, лауреат Всеукраїнського конкурсу “Учитель року—2004” у номінації “Зарубіжна література”; Олена В’ячеславівна ПІТЕР- СЬКА — учитель зарубіжної літератури Білоцерківської загальноосвітньої школи № 18 Київської області, учитель-методист, дипломант Всеукраїнського конкурсу “Учитель року—2014” у номінації “Зарубіжна література”; Тамара Петрівна СЕГЕДА — учитель зарубіжної літератури гімназії № 117 імені Лесі Українки м. Києва, учитель-методист; Олена Олександрівна СЕМЕ- НЮК — учитель української мови, літератури та зарубіжної літератури Скандинавської гімназії м. Києва, учитель-методист, лауреат Всеукраїнського конкурсу “Учитель року—2008” у номінації “Зарубіжна література”. І ще понад 2000 підписів учителів, методистів, науковців, батьків (Додаток до Відкритого листа, список постійно розширюється). Реєстраційний номер листа в МОН України: С — 201/0 від 19.01.2017 р. Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ Суспільство стомилося від політизації мовного питання: проект Закону “Про забезпечення державної підтримки заходів з розвитку, популяризації та захисту російської та інших мов в Україні”, внесений нардепом Є. В. Балицьким, українці засуджують, але практично немає аналітики. Мовляв, такий закон ухвалений не може бути. Та в парламенті й серед впливових осіб можуть бути його лобісти. Лобістська складова законопроекту не менша, аніж мовна. Тому проект заслуговує на дуже ретельний аналіз, щоб зрозуміти реальну небезпеку для суспільства в разі ухвалення його Верховною Радою. Подам текст двох статей повністю. “Стаття 1. Надати протягом 2017—2020 років з Державного бюджету України щорічну державну підтримку заходів з розвитку та популяризації російської мови, інших мов національних меншин в Україні. Стаття 2. Основою державної підтримки заходів з розвитку та популяризації російської мови, інших мов національних меншин в Україні є сукупність правових, економічних, соціальних, організаційних та інших заходів, спрямованих на реалізацію прав громадян на вільне використання рідної мови шляхом: створення та забезпечення роботи шкіл, спеціальних класів, курсів, гуртків і семінарів з вивчення російської мови, інших мов національних меншин в Україні, підвищення рівня володіння цими мовами різними категоріями громадян, в тому числі державними службовцями; створення довідників, словників різного типу і призначення, навчальних посібників з російської мови, інших мов національних меншин, їх видання масовими тиражами; підготовку і видання академічних зібрань творів класиків української літератури та українського фольклору російською мовою та іншими мовами національних меншин; підготовку науково-довідкових видань російською мовою та іншими мовами національних меншин; комплектування фондів бібліотек російськомовною літературою, літературою інших мов націо нальних меншин; організацію регулярних науково-популярних радіоі телепередач та публікацій про російську мову, інші мови національних меншин в засобах масової інформації; створення умов для популяризації та використання російської мови, інших мов національних меншин засобами сучасного мистецтва (театр, кіно, народна творчість); зниження споживчої вартості інформаційної, друкованої, поліграфічної продукції, створеної з використанням російської мови, інших мов національних меншин, шляхом податкового, тарифного, митного регулювання, надання безповоротної фінансової допомоги; здійснення заходів, спрямованих на вільний розвиток та використання російської мови, інших мов національних меншин у різних сферах суспільного життя”. Закон обіцяє не тільки повне бюджетне фінансування збереження і розвитку основи самобутності меншин (мови) незалежно від потреб і звернень цих громад і додатково забезпечує бюджетне фінансування популяризації мов меншин, тобто публічного їх поширення в царині державної мови. Останнє до заходів збереження самобутності меншин не належить і є інтересом держав походження цих меншин. Як наслідок, державна “популяризація” російської мови заощаджує виділені на це кошти бюджету Російської Федерації і підтримує змагальність російської мови з державною мовою в публічному вжитку. Кошти на виконання цього закону визначаються в бюджеті окремим рядком і Урядові надається право змушувати місцеві бюджети теж виділяти відповідні кошти незалежно від потреби та рішення місцевої влади і всупереч ідеї децентралізації. Це навіює думку, що закон виконуватиметься “залізно” і з дня підписання. Окрім цього прикінцеві положення містять цікавий пункт: “Кабінету Міністрів України у місячний термін з дня набрання чинності цим Законом привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти; забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону”. Це означає, що законові неправомірно надається статус основоположного і буде змінено всю підзаконну базу регулювання застосування мов у суспільстві. Це певним чином суперечить Конституції, яка регламентує прийняття єдиного закону про порядок застосування мов, з яким повинні узгоджуватися інші закони і підзаконні акти в царині застосування мов. В Україні є кілька національних груп, які успішно забезпечують власну мовну самобутність коштами громад, з допомогою батьківщини і, звісно, українського бюджету. Найуспішніші меншинні групи — російськомовне населення, єврейська, румунська, угорська меншини. Тут замість російська меншина коректніше вживати термін “російськомовне населення”, бо в Україні російську меншину ідентифікувати дуже важко, адже чимало представників інших меншин та й деякі етнічні українці воліють приймати російську самобутність і мову. Це велика проблема, адже держава не може допомогти націо нальній меншині зберегти мовну самобутність, якщо ця меншина свою самобутність зберігати не бажає і асимілюється в так зване російськомовне населення. Проект Закону пропонує повне фінансування платниками податків збереження і розвитку самобутності національних меншин, хоч виграють від цього лише ті меншини, які зараз можуть робити це самостійно і за допомогою держав походження. Таким чином фінансовий лобістський інтерес може стосуватись саме успішних і добре фінансованих меншинних громад. Хто ж відмовиться від нагоди перекласти фінансування своїх питомих потреб на загальний бюджет? Лобістський інтерес держав-сусідів теж очевидний — вони перекладають левову частку своїх витрат з підтримки діаспор і просування інтересів в Україні з їх підтримкою на бідний воєнний український бюджет. На лобістський характер законопроекту вказує і той факт, що в державі вже існує повноцінна система підтримки і фінансування заходів меншин зі збереження самобутності, які національні меншини бажають реалізувати, але не мають достатньо власних ресурсів. Жодним чином у законопроекті не згадуються заходи держави щодо інтеграції меншин у громадянському суспільстві на ґрунті публічного застосування державної мови і прийняття українських культурно-гуманітарних засад державності. А від цього залежить комфортне самобутнє життя меншинних громад і добробут, спокій та захищеність усіх громадян України. Висновки: 1. Пропонується повністю перекласти фінансування проектів збереження і розвитку самобутності на бідний український бюджет, хоч реально переважна більшість меншин підтримується батьківщинами та ще й має достатні для цього ресурси громади. Це стосується всіх наступних бюджетів України незалежно від стану економіки, адже Конституція не дозволяє змін законодавства в бік погіршення пільг. 2. Під брендом державної популяризації мовної самобутності меншин російській мові державно гарантується повноправне публічне застосування, що суперечить Конституції України, яка надає лише державній мові неподільний пріоритет публічного застосування. Це створює узаконену конкуренцію державної і російської мови, яка і так поширюється понад потреби збереження самобутності російської меншини. Це посилить існуючий процес звуження застосування державної мови і стимулюватиме асиміляцію національних меншин у російськомовне населення. 3. Враховуючи аргументи, наведені в пункті 2, зважаючи на те, що прогнозоване звуження застосування державної мови, яка є мовою українського етносу також, закон матиме наслідком обмеження існуючого загроженого стану самобутності українського етносу, що становить переважаюче число населення держави. Наслідком є гальмування державотворчих процесів і слабкість українського суспільства у досягненні належного добробуту та гарантованої безпеки. 4. З урахуванням пунктів 1, 2, 3 ухвалення проекту як Закону суперечить Конституції України, ускладнює можливості державного бюджету, створює додаткову ситуацію змагальності між великими чи впливовими меншинами і українським етносом — переважаючою більшістю населення, не сприяє асиміляції меншин в єдине українське суспільство і провокує соціально-етнічний конфлікт, який в умовах зовнішньої агресії та зниження доходів населення може мати руйнівні наслідки для держави. Ухвалення цього проекту як Закону загалом суперечить інтересам українського суспільства.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин