Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема 4 · “Наші президенти, прем’єри і спікери наближали й наближають Україну до стану культурної Сахари”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Про дозу дьогтю Статистика українського друку на тлі гібридної війни

Слово Просвіти, №04 за 2017 рік

Дмитро ПИЛИПЧУК Продовження. Поч. у ч. 3 за 2017 р. 3. Президенти чи малороси? Президенти України мали б шанувати рідну мову українців (зрозуміло, що рідною мовою українців за походженням не може вважатися жодна інша мова, крім української). Якби в родинах першого чи другого президента України до і під час їх президентури звучала українська мова, зневага до державної мови була б неможливою. Якби Леонід Кравчук чинив мудро й відповідально, він не поширив би дію Указу № 70 від 31.01.1992 на об’єднання книжкової торгівлі “Укркнига”. Президент Ющенко не займав, зокрема у книговидавничій справі, активної позиції, бо, по-перше, не домігся скасування Конституційним Судом Закону України від 8 грудня 2004 р. № 2222 (який обмежив президентські повноваження), а, по-друге, українська культура уявлялася цьому панові радше як система знаків української матеріальної культури, а не як система української духовної культури. Можливо, він ніколи не чув знаменитої думки Панаса Мирного про мову: “Мова — це жива схованка людського духу, в яку народ складає свій розум, досвід, почування”. Ющенко, либонь, не розумів, що манкурти, які не зберегли своєї мови, не здатні (та це було б і досить трагікомічно!) захоплюватись артефактами своєї (?!) матеріальної культури. Загалом “українськодержавницьку” позицію В. Ющенка розкриває стенограма так званого телемосту за участю студентської молоді 10 листопада 2005 р. “Президент і молодь — діалог про майбутнє” (http://litforum.com.ua/ index.php?r=47&a=3961). Запитання студентки Донецького національного університету: “Значительная часть населения Украины разговаривает на русском языке. Вся документация в наше время ведется на украинском. Возникает много проблем. Почему не ввести русский язык как второй государственный?” (Всі шрифтові виділення тут і нижче мої. — Д. П.) Замість відповісти, що українська мова має виконувати функцію державної хоча б в одній державі світу, Ющенко відповідає: “Я почну з того, що ви представляєте той край, який дійсно належить до регіонів російськомовних. Моя позиція, яку я декларував під час виборів, і це є моєю суттю, людською позицією, є те, що чим більше мов спілкування буде в Україні, тим ми швидше отримаємо статут (очевидно, статус. — Д. П.) європейської нації. Не треба нікому забороняти говорити на тій мові, яку він вважає мовою свого спілкування. Цеє фундаментальне право вибору людини. І тому вся державна політика повинна підтримувати багатоголосність, коли ми говоримо чи про російську, чи про єврейську, чи про болгарську, чи грецьку, чи про вірменську, чи будь-яку літературу, культуру і мову. І це базовий принцип. І коли ми говоримо про такого типу регіони як Донецьк, Луганськ, Крим, традиційно російськомовні. Я сьогодні наполягаю і стою на цій позиції, що вся державна влада повинна уважно ставитися до вимог громади, до її позицій і бути зручною у контакті. Питання політичне відносно внесення змін до Конституції, я б сказав, знаєте, це питання можна ставити. Можна ставити, на мій погляд, воно є проблемним. Провести сьогодні через зал парламенту зміни до Конституції в кількості проголосовавших на підтримку цього проекту 300 чоловік — надзвичайно буде важко. На мій погляд, це неможливо сьогодні. Моє таке відчуття по ситуації в парламенті. Для того, щоб змінити цю ситуацію, ми тоді говорили. І в тому числі на дебатах і в Криму, і в Донецьку. Ми готові все зробити для того, щоб мова мала повний вжиток сьогодні, та, яку ви бажаєте. Далі проводимо полеміки, дискусії: через які режими, через які процедури зняти всю проблематику, з якою сьогодні стикається не українськомовна людина у тому чи іншому куточку України. Це є офіційна державна позиція, яку я вимагаю від кожного державного службовця. Тому, на мій погляд, ми повинні виходити з того, що кожна культура, кожна мова в Україні повинна мати перспективи свого розвитку. І все, що можна зробити сьогодні на рівні робочих рішень, як (очевидно: я. — Д. П.) сказав би, що догмат цієї влади, ніхто не буде закривати школи, ясельки, садочки, російськомовні, переводити їх на українськомовні. Я переконаний, що через силу ми не приведемо любов до будь-якої культури. (До речі, любов — не корова на мотузку, і її не можна “привести”. — Д. П.). І в цьому плані я відкритий ваш партнер”. Ось так. Від нахабного запитання з прямою вимогою державності російської мови в “українського” президента душа сховалась у п’яти, і він, замість того, щоб виступити як гарант Конституції України, видає авторці запитання (а водночас — і всій антиукраїнськи налаштованій частині суспільства) всі можливі й неможливі (власне, антиконституційні!) дивіденди. Будь-який із параметрів випуску друкованої продукції має розглядатися будь-яким державним чиновником, аж до президента включно, із погляду на те, справедливим чи дискримінаційним, європейським чи колонізаторським, проукраїнським чи промосковським буде той чи той крок щодо його зміни. Одним із таких параметрів є, приміром, середній наклад книжкових видань. Напередодні Незалежності України (в 1987—1991 рр.) в УРСР середній наклад українськомовних книг і брошур становив 31,9 тис. примірників, а російськомовних — 18,2 тис. примірників. У незалежній Україні середній наклад українськомовної книжки чи брошури — це 1,9 тис. примірників, а російськомовної — 3,6 тис. У сусідній незалежній Угорщині, навпаки, угорськомовні книжкові видання мають середній наклад 3 тис. примірників, а іншомовні — 1,5 тис. Ось такі пропорції (в Угорщині) і диспропорції (в Україні). 4. Державна гільйотина для велетнів До епохальних проявів державної мудрості Леоніда Першого мусимо віднести не лише приватизацію (читай — ліквідацію) мережі книгорозповсюдження, ай знищення таких чотирьох велетів українського Слова, якими були видавництва “Дніпро”, “Веселка”, “Український письменник” і “Українська енциклопедія” (колись — Головна редакція УРЕ). Незаперечним доказом такої мудрості є те, що свій чвертьвіковий ювілей держава Україна зустріла без національної універсальної енциклопедії як “паспорта держави” та ще й вимушена відбивати агресію своєї колишньої метрополії. (Я нагадаю, що перший енциклопедичний проект Української Академії Наук у вигляді Біографічного словника діячів України було започатковано 10 грудня 1918 р. — менш як через місяць після заснування УАН. А Україна на зламі двох тисячоліть, маючи тільки в системі НАН 168 наукових установ, Кібернетичний центр і комп’ютерні технології, вже чверть століття не може зродити свою універсальну енциклопедію?!) У книговидавничій сфері свою велику мудрість тронодержці України спрямували чомусь передовсім на руйнацію найпотужніших видавництв. Проана- Видавництво Кількість назв за 5 років (1987–1991) лізуймо деякі цифри щодо окремих лідерів українського книговидання, які могли стати опорами для державної української мови, але (з вини держави) ними не стали (див. таблицю 3). Якби Українська держава дбала про духовне відродження нації, якби вона не допустила знищення потужних державних видавництві виділяла необхідні ресурси для книговидання бодай на рівні Української РСР (а таких ресурсів і саме такої політики вимагала необхідність утвердження української мови як державної!), то вже самі тільки оці чотири потужні видавництва України — “Дніпро”, “Український письменник”, “Веселка” та “Українська енциклопедія” — протягом кожних п’яти років Незалежності України давали б українському читачеві величезну бібліотеку з більш як трьох тисяч книг (!) із сумарним накладом понад 300 млн примірників. Відмовившись від протекціонізму щодо української книги і занедбавши систему книгорозповсюдження, наші президенти, прем’єри і спікери, жонглюючи фразами про національне відродження, робили й роблять чорну справу Валуєва: ні за холодну воду не взявшись, вони наближали й наближають Україну до стану культурної Сахари. 5. Війна з літературоі мовоцентризмом Чи випадково під державну гільйотину для велетнів потрапили передовсім оті три видавництва художньої літератури — і четверте, покликанням якого було зводити підвалини для ерудиції авторів і читачів, забезпечувати історичну тяглість культурноосвітньої традиції й відкривати нації правду про те, хто ми, ким, за що закуті (Т. Шевченко). Ми рідко задумуємось над тим, чому національна свідомість українців у новітній Україні (принаймні від часів Котляревського) завжди була мово-та літературоцентричною. На жаль, у постголодоморний період ХХ століття мовоцентричну свідомість зберегла лише частина українців, а са- Кількість назв за 5 років (2011–2015) ме ті, які не втратили мовної моралі предків і так чи інакше чинили опір системному московщенню. Кодекс їхньої мовної поведінки Тарас Шевченко виклав у седнівській передмові до невиданого “Кобзаря” (1847). Цікаво, що, працюючи над цим оглядом, я відкрив для себе факти, які свідчать, що майже у всіх модерних країнах Європи книговидання є літературоцентричним (тобто комплекс видань художньої літератури посідає у книговиданні центральне або одне з центральних місць), і це підтверджують статистичні дані про випуск книг і брошур. Виявляється, що в загальній масі виданих книг і брошур питома вага художньої літератури становить: у Болгарії2015 — 37,5 % назв і 39 % сумарного накладу; в Чехії2015 — 29 % назв і 36 % сумарного накладу; у Литві2015 — 26,9 % назв і 26,8 % сумарного накладу; у Великобританії2014 — 26,8 % назв; у Польщі2015 — 26,7 % назв; в Угорщині2015 — 25,8 % назв; у Словенії2015 — 25 % назв; у Латвії2015 — 24 % назв; у Швеції2015 — 21,6 % назв; у Данії2015 — 21,5 % назв; у Словаччині2014 — 21,1 % назв; в Естонії2015 — 19,7 % назв; в Італії2014 — 18 % назв і 28,3 % сумарного накладу. Найбільш літературоцентричним є книговидання Норвегії та Румунії. У 2015 р. питома вага художньої літератури Норвегії в загальній кількості назв виданих книг і брошур становила 43,2 %. У Румунії, за даними 2009—2013 рр., попри дуже нестабільну ситуацію з книговиданням, кількість назв видань художньої літератури перебуває в діапазоні 31–33,6 %, а сумарний наклад художньої літератури в 2009 р. становив тут 62 % і в наступні роки не опускався нижче 37,5 %. У розрахунку на 100 000 населення за кількістю назв видань художньої літератури Румунія переважила Україну у 6,7 раза. На мою думку, літературоцентричність румунського книговидання обіцяє цій країні якісне зростання національної літератури. Сукупний наклад за 5 років (2011–2015), тис. прим. Сукупний наклад за 5 років (1987–1991), тис. прим. 53 643,8 43,25 Менше порівняно з 1987–1991 рр. у 1240,3 раза 19 114,6 170,7 Менше порівняно з 1987–1991 рр. у 112 разів 238 608,4 234,6 Менше порівняно з 1987–1991 рр. у 1017 разів Таблиця 3 Випуск книг і брошур колишніми лідерами книговидання «Дніпро» 1 097 39 Менше порівняно з 1987–1991 рр. у 28,1 раза «Український письменник» 849 127 Менше порівняно з 1987–1991 рр. у 6,7 раза «Веселка» 1 300 88 Менше порівняно з 1987–1991 рр. у 14,8 раза 2 531 37,8 Менше порівняно з 1987–1991 рр. у 67 разів ________________ «Українська енциклопедія»1 33 15 Менше порівняно з 1987–1991 рр. у 2,2 раза 1 Останніми роками інформація про видавництво у щорічному статзбірнику “Друк України” взагалі відсутня. — Д. П.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин