Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Тисячі захисників жертвують собою заради незалежності України”. · 7 Крути — 100 · с. 7сторінка оригіналу ↗

Пам’яті тридцяти

Слово Просвіти, №04 за 2018 рік

Тоді, далекого 1918 року, захисники Крут відступили перед більшовицькою навалою. Вони захищали свою землю неподалік села з символічною назвою — Пам’ятне, між Ніжином, захопленим більшовиками, і Києвом, що був від них за 130 км, теж захопленим більшовиками. Стримуючи ворога, вони й не підозрювали, що таким чином забезпечили успіх делегації українського уряду на перемовинах у Брест-Литовську. вав на позиціях біля станції Бобрик у зв’язку з подіями в Бахмачі. Отримавши звістку про повстання робітників заводу “Арсенал”, Головний отаман із гайдамаками квапився швидше дістатися Києва. Він залишив позиції під Ніжином, як гадав, у надійних руках. Під Бахмачем зайняв оборону відділок київських юнкерів та кадетів, серед яких згадується кадет Полтавського кадетського корпусу — Микола Васильович Сулима, а керував ними капітан лейб-гвардії Кірасирського полку Микола Платонович Сулима, досвідчений фронтовик. Стримуючи шалений натиск червоногвардійців, яких підтримували майже 2 тис. революційно налаштованих бахмацьких робітників, українським загонам зі значними втратами довелося відступити до залізничної станції Крути і там зайняти оборону. В бою обидва Сулими отримали тяжкі поранення і контузію від розриву снаряда. Але їм поталанило більше, бо разом з іншими пораненими їх вчасно відвезли подалі від місця бою. Обидва Миколи Сулими були з Полтави, обидва навчалися в Полтавському кадетському корпусі. В історичних джерелах простежується подальший їхній спільний шлях учасників “полтавського бою” в листопаді 1918 року, коли офіцерство розділилося за політичними симпатіями, одні були на боці ЦР, а інші за гетьманську державу, стріляю- Пам’ятник Героям Крут на Аскольдовій могилі чи один в одного. Разом з іншими офіцерами обидва Сулими пізніше перебазуються на південь, зокрема капітан Сулима згадується у складі 3-го ескадрону Зведеного полку Кірасирської дивізії Білої армії. Обидва Сулими “полюватимуть” на отамана Махна, який перейде на бік більшовиків, воюватимуть із бандами отамана Шуби під Полтавою восени 1919 року, з більшовицькими загонами та з різними напасниками, що заполонили українську землю. Зрештою, втративши віру в майбутнє України, Микола Васильович Сулима, штабс-капітан, Георгіївський кавалер емігрує до Франції. Пізніше він напише до щоденника А. Луста (Галліполі, 1921 р.) сповнені гіркоти спогади. Подальша доля капітана Кірасирського полку Миколи Платоновича Сулими невідома. На підмогу частинам, що утримували позиції в Бахмачі, прибули лише кілька невеликих загонів із фронту та кілька сотень київських юнкерів і гімназистів. Напередодні в газеті “Нова Рада” від 11 січня 1918 року опублікували звернення ЦР до українського студентства з закликом записуватися до Галицько-Буковинського куреня січових стрільців, який формувався зі студентів університету св. Володимира та Українського народного університету. На допомогу київським юнкерам, що мужньо стримували ворога, з Києва відрядили відді-

с. 8 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Початок на стор. 7 ворога багнетною атакою, залишала окопи. Зазнавши втрат, був смертельно поранений і їхній командир. Забравши поранених, вони відходили до потяга для подальшого відступу. Станція Крути була вже за кілометр, перебуваючи під гарматним обстрілом червоногвардійців, які, крім всього, обходили далеко лівий фланг. Ситуація ставала дедалі критичнішою, і надійшов наказ відступати. Під вечір, коли бій почав вщухати, сотник Гончаренко, який очолював добровольців, наказав поступово відходити, починаючи з лівого крила до потяга, що стояв по другий бік станції Крути. Пізніше сотник Гончаренко доживатиме віку в США і в своїх спогадах напише: “Мусив вивести своїх з бою без подальших втрат і подбати, щоб за всяку ціну з’єднатися з чорними гайдамаками Петлюри: вони вже були на станції “Бровари” і там готували позиції”. Він із захопленням описував вміння молодих вояків опанувати себе, вони майже не відрізнялися від добре вишколених війною старшин і офіцерів, що так вправно і віддано керували боєм до цілковитої темряви. Після цього залишки резерву відступили з поля бою до будинку школи. Бій тривав, але потім виявилося, що зникла частина Студентської сотні, близько 30 осіб. Відступаючи, вони, певно, пішли коротким шляхом на станцію Крути, де їх схопили більшовики. Там і розігралася трагедія. Сповнені люті і ненависті до українських “братів”, більшовики не розстріляли юнаків, а закололи багнетами прямісінько в серце. Мемуари і документи свідчать, що в бою брали участь 420 осіб: 250 офіцерів і юнкерів 1-ї Української військової школи, 118 студентів та гімназистів з 1-ї сотні Студентського куреня, близько 50 місцевих вільних козаків — офіцерів і добровольців. Проте у своїх спогадах Д. Дорошенко наводив цифру лише 200 захисників і в усьому звинувачував військового міністра М. Порша, описуючи події під Крутами так: “Побачивши небезпеку, ті, що знаходилися в потягу, поквапилися дати сигнал до відходу, не зупиняючись ні на хвилину, щоб захопити з собою когось з тих, що бігли за потягом”. Історичні факти також свідчать, що Головний отаман Петлюра того дня і тієї години був далеко від подій, що відбувалися на станції Крути, тому з’єднатися з чорними гайдамаками, як спочатку планувалося, не вдалося. Досі історики ретельно вивчають джерела, оскільки встановити реальний перебіг подій неможливо. Уряд Центральної Ради влаштував пишний похорон і урочисте поховання 27 замордованих героїв Крут в історичному місці — на Аскольдовій могилі у Києві. В радянський час молодий поет П. Тичина написав вірш “Пам’яті тридцяти”, але, певна річ, з політичних міркувань він не увійшов до збірки його творів. Лише в 1990-ті рр. вперше про героїв згадали представники Народного Руху України і встановили на місці їх загибелі дерев’яний хрест. У роки незалежності України для увічнення пам’яті захисників на місці їх загибелі було встановлено пам’ятник. І лише через 88 років, 25 серпня 2006 року нарешті відкрито Меморіал пам’яті на залізничній станції Крути. Сторінками книги “Сулими: спадщина предків”, 2-й том Людмила СУЛИМА

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин