2 “Українці вибороли право будувати власну державну Соборність”. На часі · с. 2сторінка оригіналу ↗
Сто років надії і боротьби
Слово Просвіти, №04 за 2018 рік
Згадати про події 100-річної давнини і переосмислити уроки цього насиченого подіями століття закликали киян 19 січня до Київського будинку вчителя Центральне правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка та національно-патріотичні сили України. Урочистості відбувалися саме в тій залі, де 100 років тому підписали IV Універсал Української Центральної Ради.
Століття поразок і перемог, подій часом страшних, жертовних, а в якісь моменти — звитяжних, які давали сили вірити у невідворотність здійснення мрії про квітучу і справедливу до своїх громадян незалежну українську державу, — це наше історичне надбання, що дає величезний масив для осмислення і живлення української ідеї. Прийняття IV Універсалу Українською Центральною Радою 22 січня 1918 року дало підстави заявити на весь світ: “Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу”, а через рік, 22 січня 1919 року, проголосити Акт возз’єднання УНР. Нині, через 100 років, міркуємо про осмислення і творення нових стратегій, що ведуть до перемоги споконвічної мрії українців про свою квітучу Україну. Про це говорили промовці: заступник голови ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, Академік НАПНУ, доктор педагогічних наук Георгій Філіпчук, голова політичної партії “Патріот”, доктор філософії Микола Голомша, народний депутат України, який 1991 року з однодумцями проголошував Незалежність України Юрій Гнаткевич, голова КУН Степан Брацунь, голови Київського об’єднання ВУТ “Просвіта” Кирило Стеценко та Луганської “Просвіти” Володимир Семистяга. Георгій Філіпчук нагадав про самовідданість ідеї української незалежності тих, хто безпосередньо готував її — зокрема, й Євгена Чикаленка, який витрачав свої статки на цю справу. Йому належить напівжартівлива, а насправді вельми філософська фраза: “Можна любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини кишені…” Ми не можемо судити Винниченка, Петлюру, Скоропадського, бо ті діяли у конкретних історичних обставинах початку ХХ століття, але можемо аналізувати їхні кроки і вчинки, робити уроки з них і думати, як будувати державу далі. Бо, наголосив Г. Філіпчук, саме невивченим урокам завдячуємо тим, що 2014 року з 19 тисяч українських силовиків у Криму 80% стали зрадниками. Бо не дбали про ідеологію. Те, що український народ на початку ХХ століття не одностайно підтримав ідею української незалежності, довіряючи міфу, що російський народ є дружнім українському, що він є його “старшим братом”, обернулося страшною трагедією. Бо і Грушевський вважав, що “нашому українському заробітнику потрібен добрий кусень гарного чорного хліба”, а український політикум значною мірою складався з есерів і соцдемократів, що представляли українські філії російських партій. Недалекоглядність коштувала дорого. І сьогодні, щоб не повторити шляху поразки, треба думати про захисті зміцнення української державності. Не забувати, що ми йдемо в Європу, але не треба підміняти ідеєю європейства українську ідею. І потрібно дбати про молодь: навіть незначні зусилля, які держава застосувала до виховання нового покоління, сам факт появи української держави дали потужні паростки, і нині відбірні українські військові, захисники країни — це люди, що формувалися вже після 1991 року. Лідер ПП “Патріот” Микола Голомша звернувся до присутніх зі словами: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка Галичина, Буковина, Угорська Русь і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є незалежна Українська Народна Республіка”, — ці слова
Хор “Просвіта” Оболонського районного об’єднання “Просвіта”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
