Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Палітра · “У мистецтві головне — душа, образ, те, що болить”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Василь Дутка — живописець і мислитель

Слово Просвіти, №04 за 2020 рік

Дмитро ПАВЛИЧКО, письменник З видатним майстром живопису Василем Дуткою мені пощастило познайомитися в Косові, де я шукав людини, здатної відремонтувати в моїм селі Стопчатові пам’ятник воїнам УПА. Це було в квітні 2019 р. Довгий час я до Косова не появлявся, бо там верховодили прислужники Януковича. Подарований Косову мій десятитомник пропав. Мене і Мирослава Симчича, сотенного УПА, у Косові не зустріли чиновники, фактично прогнали нас. Але поява в моїм житті Василя Дутки відбулася й несподівано для мене стала радісною і запам’яталася назавжди. Василь Дутка подарував мені три прекрасно видані альбоми свого живопису. Перший альбом “Малярство” — це наново осмислена краса Гуцульщини, другий — “Виставка картин Василя Дутки” в найголовнішій галереї мистецтва в Лондоні, організованій англійським “Товариством друзів Львова”. Тут польською та англійською мовами подано характеристику творчості Василя Дутки і надруковано його подяку згаданому товариству. Третій альбом здивував і втішив мене, це була французькомовна збірка мистецьких робіт Василя Дутки, що виявила різножанрову і водночас підпорядковану його оригінальному талантові творчість. Французькі всесвітньо відомі міста Марсель і Лурд тут появилися. Пам’ятники архітектури, змальовані українським художником, зберегли своє духовне єство, але набули чогось нового для ока глядачів усього світу. Тут Василеві Дутці довелось шукати та успішно знаходити у своїй душі прикмети європейської образності. Нам, українцям, “старшого брата” нагайка намагалася прищепити ненависть до всього західного, європейського світу. Геніальний український поет і художник Святослав Гординський усю Едуард ОВЧАРЕНКО Фото автора Дмитро народився у місті Хотині Чернівецької області. У три роки хлопчик захопився мистецтвом, у сім розпочав навчання у Хотинській міській художній школі, де вже з другого класу ставав переможцем багатьох обласних олімпіад з академічного малюнка та живопису. Потім було навчання у столичній Державній художній школі ім. Тараса Шевченка, на факультеті живопису Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України. У 2015—2016 роках Дмитро працює над дипломною роботою — болючим та трагічним полотном “Українська молитва” або “Душі померлих”, яке є наймасштабнішим проєктом митця. Лауреат Шевченківської премії Василь Чебаник зазначив: — Серія творів живопису “Таємнича Україна” Дмитра Коваля (понад 15 робіт), створена протягом 2019 року — вагомий внесок у сучасне українське образотворче мистецтво. В ній поєднуються традиції станкового живопису і оригінальність композиційних рішень, поданих крізь призму власного світовідчуття сучасності. — Роботи митця зачаровують своїм колоритом, — стверджує заслужений художник України Анатолій Марчук. — Побутова тематика творів у поєднанні з ніжною гамою кольорів під час споглядання викликає теплі почуття і занурює у приємні спогади. Хтось пізнає себе у дитинстві, що бавиться серед осіннього листя, хтось — рідне село або батьківську хату, сповнену спокою та любові… свою літературну і малярську творчість будував на європейських зразках. Ми, українці, європейський народ — це виявляють твори геніальних наших поетів і художників. У мистецькій творчості Василя Дутки я прочитую таку ж явину. Це дуже добре, що Василь Дутка чувся і чується найкраще з друзями в Лондоні. Він звертається до президента товариства, пана Ричарда Жултанецького, називає свої картини “Гуцульське весілля”, “Весна в Карпатах”, “Залицяння”, “Посвячення води в селі Криворівні” і таким чином відкриває головні джерела свого творчого надиху. Для мене, людини духовно сформованої у Львові, біографія творчого життя Василя Дутки, що починалася також у Львові, є хвилююче рідною. Він називає сам свої важливі твори з польського реєстру, важливого і для мене. Це “Меморіал Львівських Орлят”, “Колона Адама Міцкевича”, “Костел св. Андрія”, “Костел Бернардинів”, “Вежа порохова у Львові”, а це ж мої так само архітектурні видива, це те, що мене найбільше турбувало як амбасадора Києва у Варшаві. Це мої мрії і турботи, спрямовані на зміцнення політичного та духовного союзу України і Польщі. Отже, ми зійшлися з Василем Дуткою аж тепер, коли я починаю забувати про політику і пробую думати про те, в чому сконцентрована творча енергія великого митця й мого друга. За студентських часів у Львові я приятелював з видатним художником, косівчанином Григорієм Смольським; він, дізнавшись, що я зі Стопчатова, почав мене, як гуцула, запрошувати до себе, і подарував мені портрет безіменної, але прекрасної гуцулки. Бережу його. Григорій Смольський демонстрував мені намальовані ним портрети С. Людкевича, В. Стефаника, І. Крип’якевича. Смольський розбудив у моїй душі образ Олекси Довбуша, не опришка з рушницею, а месника, національного героя. Певна річ, я разом зі своїм другом, львівським скульптором Володимиром Бойком, що, жартуючи, за декілька сеансів вирізьбив у брилі чорного лабрадориту мій скульптурний портрет, відвідував львівські музеї мистецьких творів. Були ми в гостях у дочки Івана Труша, де мене зворушували пейзажі Гуцульщини та образи наших весіль, празників і похоронів. Я мріяв придбати картину будь-якого художника, бо вже мав, хоч однокімнатну, але квартиру. І сталося чудо. Мені подарував портрет гуцула роботи Олекси Новаківського, безперечно геніального художника, ректор Львівського університету Євген Лазаренко. Йому наказано було з обкому компартії виключити мене з аспірантури за мої поезії. Він написав наказ на звільнення, але не виконав його. А замість того прислав мені додому картину, де на звороті написав: “Дорогим Богдані та Дмитрові Павличкам — Євген Лазаренко”. Той портрет гуцула я бережу, як образ мого родича, гуцульського предка. Дивлячись на мистецькі картини Василя Дутки, намагаюся окреслити духовні переживання, підсвідомі глибини поклику до пензля, не лише гуцульську, а національну, українську його душу. Я не годен назвати грамотно кольори найкращих картин Василя Дутки. Вони згармонізовані, як музичні твори. Це не примітивні різкі червоні, а живі, начебто черлені, калинові кольори, наповнені веселим смутком людського, справжнього життя. Я переконаний у тому, що то кольори, схоплені митцем у русі, здатні відкривати рухоме, постійно мінливе мислення людини. В картинах Василя Дутки природа перебуває в русі, білизна хмар переходить у золотисту сивину гірської ріки, а різноманітні характери гуцулів підпорядковані єдності людей, що вміють тішитися своїм життям. Мене, сина карпатських лісів і гір, хвилює кожен образ Гуцульщини; не можу відірвати свого зору від картини “Вище хмар”, де в оболоках пливе начебто велетенська риба, поглинаючи хмари, а над Черемошем стоїть малесенька церква, а над нею ростуть величезні, небосяжні троянди. Що це перед нами? Це вищого ґатунку реалізм, де все підпорядковане незнаній нам світотворчій силі. Моя казка для дітей “Золоторогий Олень” у картині Василя Дутки “Олені” передана добре, хоч золотих ріг там нема, але майстерно зображена група оленів, за якою з-за каменя стежить вовк. Василь Дутка, на мій погляд, — один із найвидатніших сучасних українських митців, що вміють компонувати червонолисті букові ліси з розкішно зеленими смерековими лісами, а ліси, позолочені падолистом, з лісами, накритими кригами колючого льоду. Окремо я хотів би звернути увагу глядача на скульптурні й портретні твори Василя Дутки, на яких зображено польських композиторів Фредеріка Шопена та Ігнатія Падеревського. Не знаю, хто замовив нашому художникові відтворити в дерев’яній різьбі образ варшавського пам’ятника Шопенові, але мені відомо, що образ Падеревського був намальований Василем Дуткою на замовлення канцелярії президента Польщі. Думаю — час і пора організувати в Києві виставку творів Василя Дутки, а в Косові — постійно діючий музей, де необхідно зберігати, як нашу державну скарбницю, вже готові й майбутні його твори. Якщо Косів про це вже думав, то дай Боже йому згадати при цьому інших косівських майстрів мистецтва, щоб косівська вишивана сорочка та косівська писанка, косівська історія воїнів УПА були для наших нових поколінь прикладами творчого, вічного, національного життя. Не пам’ятаю хто сказав, що справжній живописець є мислителем, але саме так я думаю про Василя Дутку. Його мистецтво — це глибоке мислення про сенс людського життя. місце, де 2014 року розпочалася війна з Росією. Слов’янськ — місто прекрасне, патріотично налаштоване. Там є цілюще озеро. Але зараз воно, особливо околиці, — у руїнах. Хотів би привернути увагу держави, наших людей до того, що маємо цінувати те, що маємо. Я народився у Хотині на Буковині. Своїй малій батьківщині присвятив картину “Крізь віки. Хотинська фортеця”. Коли мені було 10, саме біля цієї фортеці я спробував себе в олійному живописі. Місто Хотин має понад тисячолітню історію. Зараз, на жаль, воно теж забуте. Центр поріс травою, тротуарна плитка залишилася щез часів Радянського Союзу, промисловість розвалилася, люди зневірюються у завтрашньому дні. На картині “Перлина Полісся” зображено славетну річку Козичанку. Це неповторне місце. Полотно “Народжена стати серцем життя” — збірний образ українського фольклору і українського села. Саме сільська тема найбільше підкреслює образ нашої українськості. Українському селу я присвятив картину “Земля”. Знаковою для мене є робота “Всесвіт”. Вона стала предтечею моїх автентичних серій “Українська молитва” та “Таємнича Україна”. Як показав досвід цієї виставки, зацікавлення нею глядачів, вона має стати пересувною. Бажано, аби її побачила вся Україна. Під час виставки було прийнято рішення рекомендувати кандидатуру Дмитра Коваля на почесне звання — “Заслужений художник України”. Дуже хочеться, аби ця ідея знайшла підтримку високопосадовців, які відповідають за розвиток культури в нашій державі.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин