Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Народний звичай · “До нас говорять тисячоліття народного досвіду і нашої національної культури”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Поетичне прочитання національного звичаю

Слово Просвіти, №04 за 2021 рік

Василь Голобородько. Загадки п’ятьох дівочих рушників. – Київ, ДП “Інформаційно"аналітичне агентство”, 2019. – 100 с. чином творять цілісну, правдиву, довершену картину національного світу і української людини в ньому, тобто, як говорить він, Звичаю. У чому ж виявляються суть та закономірності становлення і розвиту цього Звичаю? Загадки п’ятьох дівочих рушників та їхні відгадки – то крок за кроком пізнання, осмислення та усвідомлення їхнього значення в духовному поступуванні української нації, у формуванні морально етичного змісту національного укладу повсякденного життя нашого народу. Зміст (у потрактуванні В. Голобородька – план змісту) чорної та червоної барв автор виводить з єдності двох – фізіологічного (настання першої місячки) та морально етичного (звичаєвого) – складників, тобто актуалізованої незайманості того, “що найкрасивіше за все на світі”. Тому й вишитий на рушникові Ганни Собачко Шостак вінок із квітів, у якому гармонійно поєднано фізіологічне і морально етичне начала – чорне і червоне – “найкрасивіше за все на світі”, адже символізує дівочу чистоту і непорочність, вірність дівчини національному Звичаю, в якому гармонійно поєднуються і перша в житті місячна, і “дівоча незайманість”, і “червець у первісній цілісності і повноті” і “дівоча незайманість”, і чорна земля, найтіснішим чином пов’язана із вишитими квітами, бо ж усе те – святість, тому й “найкрасивіше за все на світі” і становить сутність традиційно звичаєвого світу української національної духовності. Закоріненість у цей світ розгортається на рушниках, вишитих за картинами Параски Хоми, Катерини Білокур, Марії Приймаченко творить цілісну картину морально етичних та психологічних випробувань дівчини, її вірність національному Звичаю аж до настання весільної комори. Земля, вінок, квіти, колос в такому разі становлять ті складові, які визначають сутність змісту зображеного (за В. Голобородьком – план вираження) на дівочих рушниках, відтак і природу світу, в якому відбуваються оті морально етичні та психологічні випробування дівчини. В народних віруваннях земля є святою, вона – мати, народила нас, вона годувальниця. Тому у поезіях В. Голобородька земля – “загадка дівочого дівоцтва” і по єднання чорної та червоної барв у плані вираження найтіснішим чином пов’язується з “актуалізацією за Звичаєм”, тобто настанням статевої зрілості, яка оберігається дівчиною як те, “що найкрасивіше за все на світі”. Як бачимо, дівоча незайманість – це свого роду священнодіяння, чистота, благородство, які обожнюють дівчину як обожнюється й земля, яка народила нас. Відтак, проєкція В. Голобородьком народного світосприйняття, світорозуміння, світовираження та світопотрактування в повсякденні на свідомість та життя дівчини і життя оточення, в якому вона живе, набирає особливого соціального та суспільного значення. У наслідку фізичні особливості дорослої дівчини переходять у явища народної культури, а “вишивка на рушнику також свідчить про те, що дівчина знає про Звичай і дотримуватиметься його вимог у своєму житті” (с.93), про що також нагадує п’ятий рушник, вишитий за картиною Марії Приймаченко “Чорний звір”. Звір же бо той обтулений намальованими квітами, він дикий і хижий, його потрібно остерігатися як потрібно остерігатися втра

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин