Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен · “Ми зуміли здивувати Європу і дивували її багато разів”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ААннааттоолліійй П ПААХХО ОМ МО ОВВ:: «Наші звичаї і обряди житимуть віками»

Слово Просвіти, №04 за 2021 рік

Понад тридцять років тому в репертуарі Київського академічного театру українського фольклору “Берегиня” з’явилася концертна програма “Животоки”. А нещодавно тут дали нове життя цій програмі, визначивши цього разу її жанр як етношоу. Учасник обох програм – один з провідних акторів театру, заслужений артист України Анатолій Пахомов. Сьогодні пан Анатолій – гість “СП”. — Напевне перед тим як почати працювати в “Берегині” Ви мали досвід роботи в інших музичних колективах? — Кілька років працював у Поліському державному ансамблі пісні і танцю “Льонок”. Неодноразово виступали у Красно дарі. Після одного з наших виступів художній керівник Кубанського козачого хору Віктор Захарченко запросив мене і ще двох солістів “Льонка” до свого колективу. Почав вчити репертуар хору, став освоювати бандуру. Але життя вносить свої корективи. 8 березня 1989 року разом зі своєю кумою Антоніною Коломієць потрапив до Жовтневого палацу (нині Міжнародний центр культури та мистецтв) на концерт “Берегині”. До цього чув про цей колектив, але був просто вражений тим, що побачив на сцені. Це було нове слово в українському мистецтві. “От би тут працювати”, – подумав я. Антоніна немов почула мої думки і запропонувала разом пройти прослуховування. Невдовзі ми стали солістами “Берегині”. Зізнаюся чесно, що відтоді рідше став ходити до інституту культури, в якому тоді навчався, ніж до “Берегині”, а про Кубанський козачий хор навіть забув. Тоді тут працювали колоритні постаті: Степан Школьний, Володимир Білецький, який створював народні сцени, що мене тоді найбільше зворушували, неперевершена майстерка заспівів Марія Присяжнюк, Надія Буравська, що й донині працює в театрі, багаторічний художній керівник “Берегині” Микола Буравський, а ще Григорій Тарнавський, який раніше працював на радіо та в Капелі бандуристів, мав незвичайний тембр голосу. Для мене, тоді ще студента, була велика честь виступати на сцені поруч з таки ми талановитими людьми. Репетиції проводили у Кончі Заспі поблизу Києва. Саме там відбувся перший концерт “Берегині” за моєю участю 1 квітня 1990 року. Більшість концертів тоді були виїзними. Виступали на літніх майданчиках або в клубах. Бабусі сходилися за годину півтори до концерту. Дивимося в залу, а там вже сидять білі хусточки. Ці літні жінки приносили з собою сорочки і дарували артистам. Отож, костюми у нас тоді були автентичні. А сьогодні, які б не були вправні майстрині, вони не можуть повторити тих візерунків, що тоді були на наших сорочках. Колектив поступово зростав кількісно і творчо. Коли я прийшов, то була лише одна танцювальна пара, поступово збільшили їхню кількість до шести. З’явився свій оркестр. Постійно створювали нові програми. Однією з основних довгий час були “Животоки”, до якої входили обжинки, вечорниці, козацький блок. Але як і в людині, у будь-якої програми чи вистави – свій вік. Поступово “Животоки” відійшли. Дуже люблю виконувати складні пісні, твори історичної тематики. Кожна програма дорога по своєму. Але найбільше запам’яталися програми “Славні хлопці, запорожці”, “Гайдамаки”, а також та, яку створили на поезію Тараса Шевченка. — А чому в театрі вирішили поновити цю програму? — Як кажуть: “Нове – це добре забуте старе”. Впевнений, що звичаї, традиції, обряди нашого народу житимуть віками. Це код нашої нації. Режисер постановник вистави Тетяна Матасова добре знає свою справу, любить все українське. А над музичною частиною працював народний артист України Микола Буравський. Увійшли деякі твори з попередньої постановки, але в цілому це вже нова програма. Як і раніше, взяли фольклорний матеріал. Але цього разу немає оркестру, все виконуємо акапельно. Артисти грають на оригінальних музичних інструментах. Думаю, з цими непростими завданнями ми добре впоралися. Працювали багато, особливо перед здачею. Репетиції тривали по 12 годин на добу, без вихідних. Було важко, але ми знали, що лише так можна досягти успіху. Нова постановка осучаснена. У попередній була манера виконання як у наших дідусів бабусь, а зараз – нова режисерська подача, стилізовані костюми. До речі, молоді більш подобається саме новий варіант. Починаємо з веснянок, потім – обжинки, коли виконуємо пісню “Ми хлопці косарі”, одночасно граємо на косі, пляшках та інших побутових інструментах. А в осінньому блоці є зворушлива сцена – показуємо Голодомор, у цей час в самих артистів мурашки бігають по тілу. Спеціально для цієї програми записали пісню “Ой у полі криниченька” у виконанні дев’яностолітньої киянки, що мешкає на Петрівці. — Що вплинуло на Ваш вибір професії? — Пригадую, як мені було 4 5 років. У діда було шестеро дочок і три сини. У свята разом з онуками всі збиралися в його хаті. На стіні в дідовій оселі висів судник (шафа для посуду). З цієї шафи виймали посуд та перегородки і зачиняли мене там. Потім тітка відкривала шафу, а я вітався та оголошував: “Виступає поліській хор, пісня “Несе Галя воду”. Солісти Лісова Надя і Лісовий Толік”. Ми співали. Назавжди запам’ятав ці вечори. Дідусь міг співати цілий день поки порався по господарству. І ці пісні не повторювались. Бувало так, що за цілий день я міг почути тільки 3 4 знайомих пісні. Шкодую, що тоді не було у нас диктофонів. Зараз це був би унікальний матеріал. Ще один дитячий спогад, як довелося у школі бути Дідом Морозом. Одягли на мене пальто, зверху халат, а ще шапка, валянки. Поставили біля грубки. З мене вже піт стікає, а Снігурці байдуже, вона у легкому платтячку (усміхається). Вже згодом багато років грав у “Берегині” Діда Мороза, а зараз – Миколая. У школі був в агітбригаді, виступали в районі, їздили до Жито мира. Батьки теж добре співали, але мій вибір не відразу сприйняли. “Навіщо це тобі, – казав та-то, — їдь до Рогачева, вступай на зоотехніка, матимеш професію. А що візьмеш з того клубу”. Однак я вирішив по своєму. Вступив до культурно освітнього училища, відтоді на все життя пов’язаний з мистецтвом. — Напевне доводилося бувати на гастролях? — Раніше їздили багато. Бувало щойно приїздили, а за кілька днів їхали знову. Часто виступали

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин