Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Він обертав обрій до кожного українського · серця, аби ми могли добре розгледіти простір”. · 8 Національна еліта · с. 8сторінка оригіналу ↗

Його картини обдаровують нас хлібами й медами

Слово Просвіти, №04 за 2022 рік

До 22 лютого в Музеї книги і друкарства триватиме вистав- Галина ДАЦЮК, журналістка Кожна нація несе відповідальність перед людством за те, як доглянуті її поля. Олександр ІВАХНЕНКО початку вони побачили сонце з рідних берегів: він – з українського Удаю, вона – з японської Ісе. Хлопчиком він дивився на світило крізь кольорове скельце, бачив, як воно сідає на воду, чудувався з небесного проміння, що купалося в річці, розганяв золотий диск на плесі, проводжав червонастий круглячок за надвечірнє село. Його дитинство підростало в сонці і заповнювало ним пам’ять кольору, смак кольору, красу кольору, радість кольору. Дівчинка бачила червону сонячну кулю на прапорі своєї батьківщини – країни Сонцящосходить, дізналася, що богиня Сонця – Аматерасу, і мріяла про подорожі, далеко, аж за сонце. 2006 року Олександр подивиться на сонце її батьківщини очима своїх картин, презентуючи персональну виставку, приурочену Дням української культури в Японії. Іната зустріне сонячний схід в Україні 2008 р., відвідавши і полюбивши цю землю. І відчує, як багато сполучних ліній, спорідненої символіки у їхньому мистецтві та й загалом японській та українській культурі. Суголосність українсько-японських образів і мотивів побачать тисячі японських глядачів, відвідавши персональну виставку художника з України в Токіо. Про це писатиме японська преса. Так народиться ідея створити спільну виставку художника Олександра Івахненка і фотомисткині Іната Міорі, що у різний мистецький спосіб показують сутність душі своєї країни. Перед вічністю Удаю лександр Івахненко народився на Чернігівщині, в с. Манжосівка Прилуцького району. Його дитинство минало на мальовничих берегах Удаю, який згадується вперше шість століть тому і пливе по Україні 347 км до Сули. У рідному селі Сашко закінчив початкову школу, затим Прилуцьку художню студію, якою керував І. М. Трінчук-Задорожній. 1961 р. вступив до Київської середньої школи ім. Т. Г. Шевченка. Вищу освіту здобув у Київському державному художньому інституті в майстерні книжкової графіки (1968- 1974). Навчався у таких відомих х у д о ж н и к і в , як В. І. Касіян, В. Я. Чебаник. У 1976–1979 рр. працював над своїми роботами в творчих майстернях Академії Мистецтв СРСР в Україні під керівництвом Михайла Дерегуса. Здобувши прекрасну освіту, зустрівши чудових вчителів, сформувавшись під впливом української художньої школи, Олександр Івахненко став чи не найяскравішим представником образотворчого мистецтва, що поєднало новаторство і глибоку національну традицію. Блискуче працював у галузі графіки, монументального та станкового живопису. Його творчість пронизана духовністю, любов’ю до України, знанням її історії, прочитанням і засвоєнням її культурної спадщини. Його тонке відчуття, психологізм, ліризм наповнюють кожну картину живою силою, що передається усім, хто споглядає Івахненкові картини. Його метафоричні одухотворені роботи, як посланці України у Всесвіт. Тут нема нещирості – лише правдивий чистий голос Художника. Цим сонячним голосом він писав ілюстрації до Шевченкового Кобзаря і монументальні розписи в Каневі. З Чернечої гори він творив Україну довершеною любов’ю й унікальною – івахненківською технікою, розписуючи вестибюль Національного заповідника Тараса Шевченка, ілюструючи його твори (1982, 1984, 1988): “Садок виш­невий коло хати”, “Поеми”, “Поезії” в 2-х томах (“Кобзар”). Він обертав обрій до кожного українського серця, аби ми могли добре розгледіти простір, перспективу і попрацювали з картиною. Для художника це було надважливим – активне сприйняття глядачем його картин. Щоб душа і совість працювали. Щоб, розглядаючи його кольори і метафори, рідні мотиви, символи, ми сягали глибин і підносилися до неба. І розуміли, що Україна справді унікальна, красива і прецікава країна, – музикою, словом, піснею, народним одягом, мистецтвом. Він став членом-кореспондентом НАМУ, заслуженим художником України, лавреатом Державної премії імені Т. Г. Шевченка. Викладав на кафедрі графіки Київського політехнічного університету. Твори Олександра Івахненка зберігаються в приватних колекціях США, Канади, Великої Британії, Японії, Німеччини. Його картини – в Національному художньому музеї (м. Київ), музеях Т. Г. Шевченка в Києві та Каневі, Національному музеї літератури (м. Київ), Державному музеї книги, музеях Івано-Франківська, Черкас, Хмельницького, Ужгорода, Прилук. Оформлені Олександром Івахненком видання експонувалися на багатьох виставках і відзначені найвищими нагородами конкурсів мистецтва книги як в Україні, так і за її межами. Він мав прекрасні виставки у Флоренції (1977), Братиславі (1982), Вільнюсі (1984), Берліні (1986), Нью-Джерсі (1988). Олександр Іванович пішов із життя у день Трійці, 9 червня 2014 року, перед тим відстоявши Революцію Гідності, побачивши свою останню персональну виставку “Того великого вогню непоборима сила…” до 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Залишивши задуми, справи і любов, яку заповідав доньці, онукам і нам. Японія могла не до кінця зрозуміти Художника з України, який зробив своєю виставкою 2006 р. прорив в українсько-японських культурних взаєминах. Але вона відчула його Україну, любов і споріднену з Японією сонячну енергію. Під охороною Ісе Джінгу ната Міорі народилася в Японії, закінчила Університет мистецтв Тама (Токіо), відділення живопису. У 1991 році переїхала до Нью-Йорка. Це змінило її життя. Вона побачила великий світ, про який мріяла. Він був цікавий, барвистий. І здавався дуже стабільним. 1995 року Іната дебютувала з фотовиставкою в Гарвадському університеті. Але 11 вересня 2001 р. з вікна своєї квартири в Нью-Йорку вона побачила теракт над Всесвітнім торговельним центром. І її стабільний, на перший погляд, світ обвалився. “Це змусило мене глибоко задуматися, в якому напрямку повинні рухатися люди, яким шляхом нас спрямовують боги по всьому світу. Я хотіла стояти на місцях, які вважаються місцем молитви, щоб зрозуміти... Я відвідувала святі місця світу, продовжуючи фотографувати кожне, щоб побачити, чи зможу знайти якісь відповіді”. Під невидимою охороною Ісе Джінгу вона почала мандрувати. Знімала церемонії, ритуали, святилища, храми… Японське синтоїстське святилище ще з часів IV ст. до нашої ери стало відправною точкою до розуміння себе і витоків рідної землі. Іната Міорі збагнула, що природа здатна дати велику силу, любов, ­наповнити ка “Україна – Японія: відлуння душі”, приурочена до 30-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між нашими країнами. Виставка представлена творами заслуженого художника України Олександра Івахненка та відомої фотографині з Японії Іната Міорі. Хтось скаже, що досить неочікуване поєднання творчості. Проте тут особлива історія, яка все пояснює.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин