Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Кожна людина має право шукати свій власний шлях”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ССммііхх,, ззааггооррннууттиийй уу ссллььооззии

Слово Просвіти, №04 за 2022 рік

За сюжетом дві жінки опиняються в надзвичайній ситуації, яка нібито стає звичайною. Та щоб не трапилося — війна чи переворот, фантастика чи потойбіччя, напад епідемії чи бандитів, вони легко пристосовуються до всього, не втрачаючи гумору й оптимізму. Але як же позбутися обмежень і стати справді вільними? Коли вже настане цей час? За словами драматурга та режисера Олександра Мірошниченка, ця п’єса досить незвичайна у просторі сучасної української драматургії, адже має найбільше сценічних втілень – загалом понад п’ятдесят. Сценічна географія теж надзвичайно широка і в Україні, і закордоном: від Австралії до Туреччини, від США до Естонії. Цей твір переклали багатьма мовами. П’ятнадцять років тому пан Олександр вже здійснював постановку вистави за цією п’єсою в театрі МІСТ. Сьогодні ж цей театр представляє зовсім іншу інтерпретацію твору. Це не просто комедія, це сміх, загорнутий у сльози, і сльози, загорнуті у сміх. Це універсальна притча, яку добре сприймають глядачі з різних країн. – Написала цю п’єсу наприкінці 90-х років, – згадує Неда Неждана. – Загалом було кілька варіантів твору. Спершу здавалося, що це була діагностика того часу, як люди переживають часи перемін. Писала для Київського камерного театру. Але згодом текст став жити своїм життям і подорожувати світом. І кожного разу ця історія-притча діагностувала ситуацію по-іншому. Я вже згадала, що це п’єса про людей, які живуть під час перемін. Але чи готові вони до свобо- – Сюжет, характери, діалоги та гумор комедії А. Ніколаї “Святе сімейство” (оригінальна назва “Генеральна репетиція”) виявляють стиль справжнього майстра, – зазначає художній керівник театру, народний артист України Михайло Резнікович. – Його п’єси вже протягом більше ніж семи десятиліть вражають своєю непередбачуваністю. Неможливо вгадати, який “сюрприз” чекає на глядача за “фабульним” поворотом. Інтрига твору закручена віртуозно, злагоджено, вкрай дієво та активно. За відвертою комедійністю ситуацій та характерів приховується розмаїття сенсів та правда людських взаємин. У цьому сила та привабливість А. Ніколаї як великого драматурга. Правила гри, які задані в його п’єсах, відповідають усім стандартам, нормам та канонам великої соціокультурної течії вселенського масштабу – італійського неореалізму. Звідси – елементи театру абсурду в його, скажімо, трагікомічному ключі. Звідси і сюжет динамічний, жорсткий, фантасмагоричний. І все це – грайливо, зухвало, віртуозно. Прекрасна школа для артистів. Представляючи публіці нову ди вибору? І яка може бути свобода поруч із моргом – образом віджилих законів, померлої системи (радянської і не тільки)? Чи можна бути вільним, коли ти перебуваєш у замкнутому просторі? Спочатку я писала п’єсу як драму абсурду. Тоді ми ще не пережили двох Майданів, не було війни, пандемії... Перші дві прем’єри за моєю п’єсою відбулися майже одночасно – у Київському камерному театрі та Одеському академічному українському музичнодраматичному театрі імені Василя Василька. До речі, одеська постановка стала переможницею конкурсу фестивалю “Тиждень сучасної української драматургії”. Після цього вистави за п’єсою ставили у багатьох містах України. У тринадцяти країнах були постановки, читання, або публікації. Зараз вона сприймається більш реалістично, а багато вигаданих уній подій стали дуже актуальними. Хоча свої сенси тут знаходять не лише українці, але й мешканці Туреччини, Білорусі чи Австралії. І щоразу з’являються несподівані повороти у трактуванні. Для цієї постановки я внесла у п’єсу деякі зміни, суголосні часу. У новій версії вийшов цікавий образ зі зламаним годинником. Душі героїнь ніби зависли в міжчассі, рухаються по колу, з якого невідомо як вибратися. Проте фінал, як на мене, вийшов світлий. У п’єсі закладено думку, що персонажі мають вибір, в які з двох дверей їм іти. А у виставі немов з’являються ще й треті двері – не обов’язково вибирати лише з того, що тобі пропонують. Кожна людина має право шукати свій власний шлях. Нову виставу поставив актор і режисер, випускник студії театру МІСТ та Національного університету театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого Денис Щербак. Це його дебютна режисерська робота в нашому театрі. Як на мене, нова постановка цікава акторськими та режисерськими рішеннями. У акторок вийшли яскраві і дуже різні образи та складна партитура ролей. У виставі виникли нові актуальні сенси: ніби кола випробувань завершуються, і справжня свобода можлива, але вона починається з внутрішнього вибору. Бачу, що вистава добре сприймається публікою і резонує з нинішньою ситуацією. – Твір Неди Нежданої дуже сучасний, хоча й написаний більше двадцяти років тому, – продовжує розмову Денис Щербак. – Я бачив різні вистави за цією п’єсою, а задум власної постановки визрів саме тепер. Тут іде мова про війну, епідемію, про які ніхто навіть і не думав ще десять років тому. Для мене, як режисера, дуже зручно, що вся дія відбувається в одному місці, але внутрішньо ситуація постійно змінюється. Пропонована історія на перший погляд може здатися трагічною, хоча насправді вона з оптимістичним фіналом. З акторкою Катериною Левіною ми вже неодноразово працювали на одній сцені як актори, зокрема, у виставі “Ігри вовків бальзаківського віку” за п’єсою Неди Нежданої і Олега Миколайчука, також спільному проєкті Центру Курбаса і театру МІСТ. Дуже добре знаю діапазон її гри. Катерина переселенка, переїхала до Києва з Луганська. Нині працює з дітьми, задіяна в багатьох театральних та радіопроєктах. А Таїсія Кисельова – студентка акторського курсу Національної Академії керівних кадрів культури і мистецтв. Думаю, що участь у цій виставі проявила її талант і дала хороший досвід на майбутнє. У своїй постановці я прагнув відійти від того, що бачив раніше. Наприклад, в інших виставах за цією п’єсою використовували клейонку, або акторки були загорнуті в простирадла. Я ж хотів, щоб вони виглядали як звичайні люди, такі ж як і глядачі, які сидять у залі. Розкрити їхні характери допомагає пластика, яка народжувалася під час роботи над виставою. А в сценографії виник образ зламаних годинників, які зупиняють і пускають знову містичні “майстри часу”. Це мій перший режисерський досвід роботи з сучасною українською п’єсою (раніше ставив переважно французькі), тепер у перспективі думаю ще звертатися до вітчизняної драми, імовірно, і до нової п’єси Неди Нежданої. Фото надано Центром Курбаса Художниця з костюмів Валентина Плавун. Це вже наша третя спільна робота. Вона професіоналка своєї справи. Виконала ескізи костюмів саме в тому напрямку, як я й хотів. У п’єсі йде мова про те, що герої мають носити маски, але не зрозуміло які. Передивився багато вистав за цією п’єсою, але не побачив там масок, які б підійшли для нашої постановки. Згадав про одного зі своїх улюблених художників Амедео Модільяні. Зрозумів, що саме його маски можуть добре підійти до цієї комедійно-ненормальної вистави і виправдати всю цю ситуацію. Мені здається, що має сенс фраза: “Тільки після прем’єри в акторів починається робота над образами, а в режисера – над виставою”. На прем’єрі ми показали непоганий рівень, але водночас побачили, над чим ще треба працювати. Знімаю на відео кожен показ вистави, потім вдома аналізую побачене. А десь за день перед новим показом разом з акторами продовжуємо роботу над нею. Подобається, що актори імпровізують, особливо Олександра Єна та Олена Нещерет, які в різних складах грають матір. З кожним новим показом вистави з’являються нові фарби, нові акценти. Коли до зали прийшов глядач, то ми побачили, де були праві, водночас є моменти, від яких хочеться відмовитися. Є кілька авторів, п’єси яких мрію поставити. Звісно, хотілося б і далі працювати в Театрі Лесі Українки, який за ці роки став рідним. Але цікаво було б щось поставити і в театрах за межами Києва. Це був би творчий експеримент і, водночас, серйозне випробування. Фото із сайту театру Матеріали підготував Едуард ОВЧАРЕНКО Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса спільно з театром МІСТ презентували містичну комедію за однойменною п’єсою Неди Нежданої “Той, що відчиняє двері”. Режисер-постановник Денис Щербак, ролі виконують Катерина Левіна і Таїсія Кисельова.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин