Театр · “Кожна людина має право шукати свій власний шлях”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
УУ ппоош шууккуу ссііммееййнниихх ццііннннооссттееейй
Слово Просвіти, №04 за 2022 рік
Репертуар Національного академічного театру імені Лесі Українки продовжує поповнюватися цікавими постановками. Новою такою виставою стала комедія Альдо Джузеппе Ніколаї “Святе сімейство”, яку глядач може побачити на Новій сцені театру.
виставу, хотілося б зазначити, що в різний час на сцені нашого театру були поставлені драматургічні шедеври італійського маестро “Повернення до Сорренто” (1997), “Трохи ніжності” (2004), а вистави “Прощальне танго” (2011), “Жінка та чиновник” (2013) та “Іграшка для мами” (2019) і сьогодні продовжують прикрашати нашу афішу. – З Театром Лесі Українки співпрацюю вже не перший рік, – продовжив розмову режисер вистави Олександр Степанцов. – Моєю дипломною роботою була вистава “Ціна” за Артуром Міллером. Разом з Давидом Бабаєвим робили виставу “Актрисі завжди вісімнадцять” з Ларисою Кадочніковою в головній ролі. Також була самостійна робота – “П’ять вечорів” Олександра Володіна. А здійснити постановку “Ідеального сімейства” запропонувало керівництво театру. Мене як режисера зацікавило багато тем, які порушуються в цій комедії: сім’я, любов одне до одного в родині, надія на те, що все буде добре. Зробив деякі скорочення в п’єсі, залишив саме ту частину, що налаштовує на позитив. Режисер-педагог вистави –
Михайло Резнікович. Серед виконавців є його студенти, які щойно завершили навчання в університет. З ними він працював як педагог. А до створення вистави підключився на останньому етапі. Був на наших репетиціях останні два тижні перед прем’єрою. І мені, і акторам був дуже цінним його професійний погляд з боку. Разом намагалися дійти до природи почуттів персонажів. Намагався працювати так, щоб актори мали можливість для імпровізації, щось пропонували режисерові. Приміром, багато таких пропозицій внесла Олександра Єна, ми з нею рухалися в одному напрямку. Дещо запропонували й інші актори. Якщо прибрати певний італійський шарм, який є в героїв п’єси, то вони будуть мало відрізнятися від українців. Маємо багато спільного. Маргарита (мати) – це жінка, яка тягне на собі всю сім’ю. Коли народився син, то батька поруч не було. Цей образ близький мені, також маю багато друзів, які росли в неповних сім’ях. Мати робила все, щоб у домі була злагода, а улюблений син зробив те, чим потім родина буде пишатися багато років. Близький мені і образ батька. Та доброта, яка, сподіваюся, є в цій виставі, йде саме від нього. Це людина, за яку я найбільше переживаю. Батько не зміг забезпечити свою сім’ю у ті непрості роки, які переживала тоді Італія, і робить все, аби це вийшло в його сина.
Але найголовніший для мене персонаж – це Луїза. Дуже подобається її наївність. Після того, що з нею вчинила ця родина, дівчина могла б їх усіх здати поліції. Та вона не стала людиною, яка нікому не довіряє. А в кінці вистави ми знову бачимо на її обличчі усмішку. Луїза для мене – це квінтесенція всієї вистави. Її наївність допомагає не бачити у вчинках цієї родини зла. Якби такої наївності було хоча б трохи в усіх нас, то деяких проблем могло б просто не існувати і ми дивилися б на життя під іншим кутом зору. Героїв п’єси не можна сприймати просто як злочинців. Вони не можуть вирішити свої проблеми іншим чином. Щось у цій ситуації є ненормальне, покалічене. Саме на цю думку мають наштовхувати “покалічені” меблі на сцені (сценографічне рішення Олексія Вакарчука). Моєю ідеєю було розвісити на стінах фрески художника Джотто ді Бондоне. Познайомився з його роботами кілька років тому. Особливо мене вразила фреска, на який зображено входження Ісуса до Єрусалиму. Ослик, на якому він їде, посміхається, можливо, думає, що все це для нього, а може, він добре відчуває атмосферу навколо. Саме ці декорації підкреслюють, що сім’я віруюча. Особливо віруюча мати. Ці люди не один раз порушували Божі заповіді, але їм здається, що Господь у цьому допомагає. І все, що відбувається навколо, трапляється не просто так, а має якийсь сенс.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
