Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · с. 5сторінка оригіналу ↗

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ОЛЕКСАНДРОВІ МОРОЗУ

Слово Просвіти, №05 за 2005 рік

ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ ВІКТОРОВІ ЮЩЕНКУ ГОЛОВІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ ВОЛОДИМИРОВІ ЛИТВИНУ â. î. ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО ДЕПУТАТАМ-ПАТРІОТАМ УКРАЇНИ Шановні панове! На вас лягає колосальна відповідальність за долю та збереження Української держави. Загроза її існуванню випливає не лише із сепаратистських дій ворогів України, але й з їхніх намагань знищити українську мову. Немає потреби переконувати вас у тому, що поки існує мова, існує нація та її держава. Україноненависники організовують атаку за атакою на українську мову. А чого вартий хитрий маневр — підіймати галас про ущемлення прав росіян, про звуження можливостей розвитку їхньої мови, про виникнення необхідності надання їхній мові статусу державної, хоча кожний чесний росіянин знає, що він в Україні наділений такими правами в справі розвитку його культури й мови, яких не має жодна меншина в світі. І галас цей здіймається не з метою захисту прав росіян, на які в Україні ніхто не зазіхає, а з метою підриву мови, яка протягом століть заборонялася, упосліджувалася, витіснялась з усіх сфер вжитку й навіть висміювалася. У формально незалежній Україні насильницьких дій до національних меншин ніхто не застосовував, зате українцям їхнього морального боргу ніхто не повернув. Українська мова від керівників держави захисту не отримувала, вона не тільки не стала державною, але й зусиллями “батьків” нації одержала продовження тотальна русифікація, бо, очевидно, таке завдання й ставили перед собою керівні особи держави. Наші діти й досі виховуються на російськомовній літературі, на російськомовних передачах телебачення, російська мова не поступається українській навіть в урядових установах. То яку ж мету ставлять перед собою ті (в тому числі Олександр Мороз), хто до Верховної Ради вносить проекти законів про надання російській мові статусу державної? Ту ж саму: нанести непоправний удар відродженню української мови, а тим самим — і державності нашого народу. Ми не можемо цих людей назвати союзниками Президента й нової влади, а тим більше патріотами України. Тому закликаємо вас, наших керівників, підняти мужній голос на захист української мови, державності українського народу, не допустити втілення вжиття зловісних планів витіснення української мови з усіх сфер вжитку. Ми звертаємося до всіх патріотів України: бийте на сполох, щоб відвернути загрозу, яка над нами нависла! Від імені членів Новокаховського осередку “Просвіти” В. ЛИТВИНОВА, Г. БІЖИК, П. ШМУГОВСЬКИЙ VOX POPULI Мазний Володимир, залізничник, Вінниччина: — Я вважаю, що кожна мова достойна. То чому б не ввести англійську офіційною чи другою державною мовою? Думаю, що проблем на мовному ґрунті в Україні немає і питання російської мови зараз піднімати недоцільно. Олена, модельєр, Львів: — Будь-яка мова має право на існування, але держслужбовці повинні послуговуватися саме українською. Вважаю, що мовної проблеми й утисків російськомовного В е л ь м и ш а н о в н и й Олександре Олександровичу! Поміж означень майбутньої України, про яку мріяло багато поколінь українців, маємо такі: незалежна, соборна, єдина, заможна тощо. Та одним із найголовніших є — українська. На жаль, навіть на чотирнадцятому році своєї юридичної незалежности Україна не стала українською в повному розумінні цього слова. Досі не поновлено в усіх правах українську мову на її споконвічній землі. Однією з причин денаціоналізації українців є тривала бездержавність нашого народу, його розкиданість по різних імперіях. Дослідники нараховують близько 500 указів, циркулярів, розпоряджень, приписів, рекомендацій, які звужували межі поширення української мови. А то й зовсім забороняли її. Особливо тяжко було в Московській імперії, де нашій мові взагалі відмовляли в праві на існування. І все ж-таки українці на своїх етнічних землях та в місцях розсіяння до 1917 року розмовляли українською мовою, бо тиск на неї був тільки зовнішній. У більшовицькій імперії під назвою Радянський Союз українську мову офіційно не забороняли, але вказували, які слова вважати за українські, а які за неукраїнські, “буржуазнонаціоналістичні”, наказували писати так, як пишуть росіяни, а не так, як того вимагають фонетико-морфологічні закони української мови. Творили “нову історичну спільність” — радянський народ з єдиною російською мовою. Під кінець існування радянської імперії межі вживання української мови (як і мов більшости етнічних складників радянського народу) були звужені до упору. Але все те було за часів нашого колоніяльного статусу. Наприкінці 80-их — на початку 90-их років минулого століття почалося мовно-національне відродження поневолених народів, з’явилися закони про державність естонської, латиської, литовської, української, біло- (пам’ятаю чудовий ансамбль “З живих джерел” у Маріуполі). На підприємствах, в установах та організаціях започатковували курси вивчення української мови для тих, хто її не знав чи недосконало володів нею. Мешканці зросійщених південно-східних міст України привітно всміхалися, чуючи українську мову, намагалися відповідати нею, перепрошуючи за помилки. Селяни, приїжджаючи до міст, переставали соромитися рідної мови, розмовляли нею, а не спотвореною російською на кшталт “ми, матєря”, “пашол да врача”, “кудою ти йдьош?”, “в маєво Ігора сіводня пєрвий екзамін” і подібне. Якби так усе йшло далі, ми вже не мали б жодних проблем у мовному спілкуванні. Адже лояльні українці не вимагали від представників инших народів забути рідні мови. Ми хотіли й хочемо повернути до лона рідної мови тих українців, кого так довго від неї відлучали. А знання державної мови — це обов’язок усіх громадян безвідносно до їх національної належности. Це закон життя цивілізованих країн. На початку 90-их років ХХ ст. цю істину, здавалося, усвідомила переважна більшість населення України. тологи й державні діячі довели, що для України така композиція не підходить. Л. Кучма не виконав своєї обіцянки юридично, але на практиці антиукраїнські сили сприйняли її як керівництво до дії. Натхнені ще одним “афоризмом” Л. Кучми “українська ідея не спрацювала” (який в уста не переобтяженого мудрістю президента вклав той-таки Д. Табачник) протиукраїнці заходилися діяти і в центрі, й особливо на місцях. Здійняли вереск про пригноблення російськомовного населення, а самі в цей час закрили українську школу № 36 у Донецьку, знехтувавши протестами батьків і громадськости. Незважаючи на статтю 10 Конституції України та на ухвалу Конституційного Суду України, деякі міські ради виносять протизаконні рішення про державність російської мови в окремо взятих містах. Донеччину й Луганщину, Харківщину й Одещину, де попри всі заходи винародовлення, переважає українське населення, продовжують російщити методами, ще агресивнішими, ніж у добу застою в колишньому Радянському Союзі. Узявши на озброєння міт про поліетнічність України, намагаються українську. Отже, Україна — моноетнічна держава. Крім українців, корінними народами України є компактно зосереджені кримські татари, караїми, кримчаки та ґаґаузи (останні частково, позаяк більшість їх мешкає в Молдові). Решта — представники народів, що мають свої етнічні батьківщини. За Конституцією України, єдиною державною мовою в нас є українська. Решті мов гарантовано захист і умови для всебічного розвитку. Конституцію України, прийняту 1996 року Верховною Радою під головуванням Олександра Мороза, вважають однією з найкращих у Європі. Треба лише дотримуватися її, а не розігрувати мовну карту під час виборчих перегонів. Конституцію України порушують і в столиці, але особливо в Донецьку, Луганську, Одесі та в инших областях Півдня і Сходу. А уявіть, що буде, коли російську мову проголосять офіційною (це те саме, що й державна). Не встигли ми перепочити від неодноразово сфальшованих виборів 2004 року, як уже розпочинається гонитва за місцями у Верховній Раді на виборах року 2006. Кожен старається як може. Екзальтована “прог-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин