Цікаво знати · с. 12сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №05 за 2005 рік
Слово Просвіти, №05 за 2005 рік
ІСТОРІЯ І ГРОШІ
Останні два роки на екранах телевізорів часто можна було бачити тодішнього голову Національного банку України пана Сергія Тигипка, який рекламував новий дизайн нашої національної валюти, розхвалюючи кількість захистів від можливого фальшування, арґументуючи зміну їх розмірів і т. ін. Перша реакція на те була — чоловік прагне ввійти в історію, хоча б поставивши свій підпис на нових банкнотах, одночасно прибравши з них ненависне йому ім’я одного зі своїх попередників на цій посаді. Нічого особливого, подумалося, звичайне людське марнославство. Подумалося й забулося. Та ось нові банкноти прийшли ів мої руки. Глянув і розчарувався. Чомусь у пам’яті спливли окупаційні марки перших місяців минулої війни. Маленькі за форматом, як 20-ти і 40-ка рубльові банкноти Тимчасового уряду 1917 року, названі народом — “керенки”, вони не викликали ніякої довіри. Розуміли це, очевидно, і окупанти, бо вже в 1942 році так званий Центральний емісійний банк України в Рівному, тодішній столиці Райхскомісаріату “Україна”, випустив двомовні банкноти в карбованцях нормального, “солідного” розміру. Отже, розмір банкнот — річ серйозна, і, перш ніж його змінювати, слід добре подумати. Та в поспіху на це, очевидно, не вистачило часу. А потім, розглядаючи зображення Великих Київських князів на них, здивувався та обурився. Написано “Володимир Великий” чи “Ярослав Мудрий”, а бачу молодих людей із розкішними кучерявими бородами, ну, чисто тобі московські стрільці ХVІ чи ХVІІ століття! А Великі Київські князі мали ж зовсім іншу зовнішність, зафіксовану в документах і викарбувану на монетах тих далеких часів. Звичайно, земля наша лежить “при битій дорозі” і пронеслися по ній страшні смерчі воєн і навал, знищуючи все, що тільки було можливо знищити. Зникли й зображення князів. Зникли, але не всі. Ось, наприклад, докладний опис, чи як би сказав сучасний юрист, “словесний портрет” зовнішності батька Володимира Великого, київського князя Святослава Ігоревича (957—972 рр.), зроблений візантійським істориком Левом Діаконом під час зустрічі Святослава з візантійським імперато-
САКРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО ром Іоанном Цимісхієм на Дунаї: “Виглядів він так: зросту помірного, ні зверх міри високого і не дуже малого, з густими бровами. Очі в нього голубі, ніс плоский, бороди в нього не було, але зверху над губою звисало вниз густе пишне волосся. Голова в нього цілком гола, з одного її боку звисав густий чуб (локон-оселедець), що означав шляхетність походження, шия міцна, груди широкі і весь стан дуже гарно складений. Здавався він насупленим і похмурим. В одному вусі висіла золота сережка, прикрашена двома перлинами з рубіном посередині” (див. “История культуры древней Руси”. — Москва- Ленинград, 1948, т. I, с. 244). Про сина Святослава — Володимира такого детального словесного портрета не залишилося. Але збереглися карбовані при ньому золоті та срібні монети, на яких бачимо портрет князя знову ж таки без бороди, зі звислими вусами. Ці монети карбувалися в 986—1015 роках. На монетах Ярослава Мудрого, карбованих, очевидно, близько 1015 року, на аверсі бачимо зображення святого Георгія, християнського патрона князя Ярослава, а на звороті — герб тризуб. Цей герб, що вперше з’явився на монетах князя Володимира Великого, викарбовано й на багатьох інших монетах давньоруських князів. Він у 1992 році став Малим гербом сучасної України. Думається, що вже настав час затвердити і Великий герб, проект якого вже давно розроблено і який тільки чекає на відповідне рішення Верховної Ради. Дуже цікавий ілюстративний матеріал, виконаний на найвищому художньому рівні, — це дві мініатюри з Трірської псалтирі (1078— 1087 рр.), на яких зображено князя Ярополка з дружиною Іриною. Ізнову бачимо княже обличчя без бороди, тільки з вусами, на цей раз прямими (“Історія українського мистецтва”. — Київ, 1966, ст. 352—354).
z
нагороді — Ордені Ярослава Мудрого, ми бачимо історично вивірений портрет цього видатного державного діяча. Варто згадати і погляд на цю проблему автора низки малюнків українських банкнотів В. Лопати, який глибоко вивчив її перед початком роботи, — київські князі, аж до внуків Ярослава Мудрого, борід не носили. Цей ряд можна було б продовжити й далі, але, хоч пунктиром, варто було б звернути увагу читача на звичаї і традиції українців пізніших часів, наприклад пізнього Середньовіччя. Козаки носили вуса й оселедець, а борода була винятком або ж була характерною хіба що для людей похилого віку. У XIX і XX століттях оселедець уже вийшов із моди, чоловічі обличчя прикрашали вуса, особливо в молодих і середнього віку людей. Отже, ми маємо справу з народним звичаєм, прослідкованим
Фото М. БУРТОВОГО протягом більш як тисячоліття і який свідчить про безперервність, чи як колись говорили і писали, тяглість нашої історії, самоідентифікацію українців. Ось тут і заритий собака! Бо ж великодержавні російські шовіністи твердять, зокрема в Україні, що український народ сформувався десь у ХІV—ХV століттях. Ось так — не було і раптом уродився зі “спільної колиски”. Ще й тепер можна почути спекуляції на тему єдиного російсько-
Протягом 15 років наша школа готує співаків-бандуристів, майстрів кобзарського мистецтва та викладачів музики. Викладацький колектив школи, на чолі із заслуженою вчителькою України, вчителем-методистом Г. М. Івановою, складають провідні фахівці з гри на бандурі, вокалу, диригування, основ практичного кобзарства, акторської майстерності, ораторського мистецтва з ВНЗ Києва. Наші випускники вступають до престижних столичних закладів III— IV рівня акредитації мистецького спрямування — таких, як КНУКіМ, Педуніверситет імені М. Драгоманова, Національний університет імені Т. Г. Шевченка та до ВНЗ культури та мистецтв у Харкові, Одесі, Рівному, Львові, Ніжині тощо. Більшість із них тепер працює співаками-бандуристами у філармоніях, хорових капелах, Національній капелі бандуристів, викладачами бандури в дитячих музичних школах, співу та музики — в загальноосвітніх, займаються вільним кобзарюванням по всій Україні та за її межами.
українсько-білоруського народу. Звучали вони і в стінах Державної Думи, правда з уст депутатів досить одіозних. І все ж ми різні, хоч і братні, народи. Ось характеристика, зроблена видатним російським письменником, лауреатом Нобелівської премії, Іваном Буніним, який багато писав на українські теми: “Хахли мені дуже сподобалися з першого погляду. Я зразу помітив гостру різницю, що існує між мужиком-великоросом і хахлом. Наші мужики — народ здебільша виснажений, в дірявих сіряках, в лаптях і онучах, зі схудлими обличчями і лахматими головами. А хахли створюють відрадне враження: поставні, здорові і сильні, дивляться спокійно і ласкаво, одягнені в чистий новий одяг. (Цитується за книгою перекладів з англійської і російської мов Г. Вишневого “Золотий штурм”. — Тернопіль, 2004 р.). Нещодавно народний депутат
В. Яворівський виступив із пропозицією заборонити змінювати дизайн і розміри українських банкнот, побачивши в цих діях голів Національного банку бажання увіковічнити на них своє ім’я. Очевидно, і його обурив зовнішній вигляд тигипкової новації. Не знаю, про що думали С. Тигипко, і його помічники, створюючи ці фальшиві портрети, однак зрозуміло — це яскравий вияв їхньої психології меншовартості: розумні й мужні — з бородами, бо їх носили “там”, а інші — люди другого сорту. Думається, що варто було б повернутися до первісного дизайну одно-та двогривневих купюр, створеного Лопатою, і, можливо, якщо є в цьому потреба, удосконалити їх більш високим рівнем захисту. Але це належить уже до сфери діяльності відповідних фахівців. Думається також, що все це лише на поверхні явища. Насправді ж, ідеться про спробу сфальшувати, як і результати другого туру виборів Президента, нашу історію з великодержавних, шовіністичних позицій, йдеться про замах на саме існування української держави. Голови Національного банку, хай і далі, як це заведено в усьому світі, ставлять свої підписи на нових зразках банкнотів. Процес оновлення їхнього дизайну, захисту і т. ін. — безперервний і зупинити його неможливо. Тільки робити це треба з наукових, об’єктивних позицій, без політиканства.
z
Борис КИРИЧОК
Ми запрошуємо на навчання юнаків після 9 класу, які мають відповідні музичні та педагогічні здібності й бажання стати освіченим музикантом, пропагандистом української пісні й музики, майстром гри на бандурі та кобзі. Термін навчання — 4 роки. У цей час студенти звільняються від військової служби. Випускники отримують диплом молодшого спеціаліста за фахом: “УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ ТА КОБ- ЗАРСЬКОГО МИСТЕЦТВА, МУЗИЧНИЙ КЕРІВНИК”. Студентів забезпечують гуртожитком, безкоштовним харчуванням. При вступі абітурієнти проходять співбесіди з музики, української мови, історії України. Консультації та попередні прослуховування абітурієнтів викладачі школи проводять протягом навчального року! Адреса школи: Україна, 09212, Київська обл., Кагарлицький р-н, с. Стрітівка. Кобзарська школа. Тел.: (8-273-71) 2-38, 2-85, 2-95. 2-92. Тел/факс: (8-273-71) 2-38.
ШКОЛА КОБЗАРСЬКОГО МИСТЕЦТВА ВНЗ I рівня акредитації — вища педагогічна школа кобзарського мистецтва, розташована в мальовничому селищі Стрітівка на Київщині.
Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
