Очевидець і літописець · с. 13сторінка оригіналу ↗
АНДРУСІВСЬКИЙ ТОРГ
Слово Просвіти, №05 за 2005 рік
Недавнє штучно викликане реґіональне протистояння в Україні змусило аналітиків до пошуку причин виникнення цього тривожного явища. Серед численних чинників, одним із суттєвіших визнано зовнішній, що нагадало історикам про драматичні події, які також відбулися не без участі близьких сусідів… Виступ Росії проти Речі Посполитої після укладення Переяславського договору не став гарантією захисту всієї України. Договір про припинення війни, яка розпочалася 1654 р. між Росією і Польщею за володіння Україною, було укладено в 1667 р. Його підписали в селі Андрусові під Смоленськом. Договір суперечив угодам, які Україна укладала з Росією при гетьмануванні Богдана Хмельницького, його сина Юрія Хмельницького та Івана Брюховецького. Статті Андрусівського договору фіксували розподіл сфер володінь обох держав: Лівобережжя, Сіверщина, Київ мали належати Росії, а Білорусь і Правобережжя переходили до Польщі. Запорізька Січ потрапляла під владу обох держав. За Лівобережжя Москва зобов’язувалася виплатити Варшаві 1 млн. польських золотих (близько 200 тис. рублів). Знаменитий козацький літописець Самійло Величко назвав цей договір “Андрусівським торгом”. Він писав, що за умовами угоди було вибору єдиного володаря, почав підготовку до походу на західноукраїнські землі, щоб приєднати їх. Так почалося нове протистояння з Польщею. З іншого боку, спочатку лояльний до Москви лівобережний гетьман Брюховецький розпочав повстання і невдовзі позбувся російської зверхності. Не дивлячись на Андрусівську угоду, вже в 1668 р. Дорошенкові вдається об’єднати під своєю владою всю Україну. Та ненадовго. “… Помножилися в Україні (спершу серед значних, а потім і серед посполитих козаків) гніви, незгоди, властолюбства, роздвоєння, зміни, пориви, заздрості, ворожнечі, чвари з кровопролиттями та інші, подібні до цих, злопригоди й непотребства. Окрім того, витерпіла ж та Мала Росія, на крайню свою руїну, знесилення та виснаження, й численні зусібіч навали ворогів”, — писав Величко. А кримський хан в універсалі до козаків польського ставленика Михайла Ханенка писав про міжусобну боротьбу в Україні: “… один з одним, місто з містом, як непримиренні вороги воюєте і самі свою власну кров п’єте, і землю спустошуєте”.
Чортомлицька Січ, XVII ст. Мал. В. Ленченка
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
