Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · с. 14сторінка оригіналу ↗

МУЗА З ПОМАРАНЧЕЮ

Слово Просвіти, №05 за 2005 рік

Хтось дуже вдало зауважив: коли народ починає сміятися, — він перестає боятися. Вибух народної творчості, спровокованої Помаранчевою революцією, — яскраве підтвердження вищезазначеного. Ми маємо стільки анекдотів про недавні вибори, що, досліджуючи їх, можна захистити докторську. Не спала цієї осени й революційна муза поетів. У редакцію “Слова Просвіти” регулярно надходять листи із “помаранчевою” поезією. Серед цих віршів — талановиті й по-дитячому наївні, сатиричні й захоплені. На жаль, надрукувати всіх бажаючих не змогла бі газета втричі об’ємніша. Тому пропонуємо невеличкий огляд, який дасть вам уявлення про те, що хвилює поетів-революціонерів. Аті, хто захоче детальніше ознайомитися з творчістю окремих авторів, можуть звернутися до них безпосередньо. Революційних поетів найбільше переймали декілька тем: Янукович і його прибічники, харизма Віктора Ющенка, феномен єдності народу та прагнення свободи. Все це — розфарбоване помаранчевою барвою. Найбільше не пощастило “біло-блакитним” та їхньому лідерові. Починалося все зі скандувань, імена авторів яких залишаються таємницею для загалу. Деякі з висловів — доволі образливі для вчорашньої влади. Хоча скандувальники здебільшого лише жартували, не маючи наміру робити реальністю те, про що дружно викрикували. Бо хто б, скажіть, узявся запроторити “Кучму за ґрати — і грати, грати, грати”? Навіть, якщо б і наважився, то це — справа, яка пахне криміналом. Продовжили традицію “добрі” віршики: Куплю собі я собаку, Зроблю я їй буду, Назву її Янукович І лупити буду. Ім’я автора — таємниця, що, напевно, засмутить Комітет із захисту тварин. Вірші, підписані авторами, — гуманніші. Хоча й у них дістається на горіхи синові Чорновола та ще декому. Окрім того, тут зустрічаємо найрізноманітніші поради — аж до корисної й дуже української: брати від ворожого табору все, що дають. І совість хай не мучить ні на мить. Але ввійшовши на дільниці у кабіну, Проголосуйте так, як серце вам велить — За Ющенка, за нашу Україну. (Микола Коломієць, містечко Антоніни на Хмельниччині). Друга тема характерна патосом і перебільшенням. У цій поезії читаємо про пришестя Апостола, який допоможе нам подолати злу силу. Цікавий хід, але не новий. Коли люди проголошують когось Янголом-охоронцем, то підсвідомо перекладають на його плечі весь тягар, залишаючи за собою право чекати милості й вірити. Фото Ганни Оборської Найкращою є тема власне революції, пробудження. Саме така поезія — свідчення того, що революція відбулася не лише на Майдані, а й у душах українців. Душе моя, починай урок! Страх, не дивись додолу. Дихайте крила, Кожне перо — стиснуті альвеоли. Як ви так довго були в мені, Волі обрубки куці? Тепло-оранжеві не спинить Протяги революції. Крила хапають потоки стрімкі, Звідкись береться сила… Совість моя і мої думки Кольору апельсина! (Вікторія Сироватко, м. Запоріжжя) ПОМАРАНЧЕВИЙ ДИСКУРС Читаючи “помаранчеву” поезію, вкотре переконуєшся, що революція зробила людей однодумцями, — настільки схожі рядки різних авторів. Повторюються фрази, рими. Ніхто нів кого не плагіатував — просто ця поезія творилася одним подихом, а більшість українців, як це не дивно, декілька тижнів дихали в унісон. Проте спостерігаються й відмінності в настроєвості віршів. Так, у рядках поетів зі Східної України відчувається, окрім радості, гіркота, причини якої й пояснювати нікому не треба. Василь Чубенко (член НСПУ, мешканець м. Єнакієве Донецької області) написав до редакції: “Так хочеться прислужитися українському народу тим, що вмію, але… Але для газети Донбасу політичний вірш, мабуть, не підходить. Навіть школи, в яких я постійно виступав з українським Словом, уже кілька місяців не запрошують. Невже також відповідні інструкції мають? Боляче”. Цей біль видно й утрьох віршах пана Василя, які він надіслав нам. Ось один із них: ВТРАЧЕНА ПАМ’ЯТЬ Зізнатись соромно мені, І не зізнатися не можу, Що кожен день, повірте, кожний, Неначе падаю в ціні В очах у совісті своєї — Такий нікчемний поряд з нею, Як той черв’як у борозні. Це я і вдень, і уночі В обіймах долі йду на плаху, Де Сатана під регіт Вакха Мене затверджує НІЧИМ! Сміюсь зухвало: — Я ще є! — Та відчуття, неначе голий, Неначе перекотиполе Вітри женуть єство моє. Крізь плач женуть і крик могил, Крізь осуд знехтуваних предків, У стрій ворожих осередків, Здійнявших в небо корогви… Забуто рідні береги І що під зливою злослів’я Ідуть шляхами безголів’я Дідам не сплачені борги. Ось така вона — “помаранчева” поезія. Іноді — оптимістична, іноді — зболена. Але це — поезія народження нової України. Ми дякуємо вам за довіру, дорогі автори, і просимо вибачення, що не змогли опублікувати ваші твори. Але сподіваємося, що “помаранчеве” Слово Надії Дички та Любомири Гаврилів із Прикарпаття, Любові Бондарчук із Дніпропетровська, Таїси Бурлаки з Києва, Любові Москаль із Сіднея (Австралія), Олександра Ковтуна зі с. Слобода Шаргородська, Володимира Молодика із Житомирщини та багатьох інших знайде своїх прихильників серед народу, адже щира поезія заслуговує визнання. z Марія КРИШТОПА М. К. ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «КМА» ПРЕЗЕНТУЄ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин