Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Час і простір · с. 15сторінка оригіналу ↗

ХАРКІВСЬКІ МІНІАТЮРИ

Слово Просвіти, №05 за 2006 рік

КОНТРАСТИ “Прасыпаемся, падымаемся кто в Киев. Подымаемся, умываемся, заказываем чай, кофе”, — такі слова лунають зранку в потязі Харків—Житомир на під’їзді до столиці. Такими приємними для слуху гортанними звуками вириває мене зі сну провідниця потяга. Дістаю мобільний, щоб глянути котра година. На годиннику 5.03. Потяг прибуде до Києва, якщо не запізниться, о 6.11 за розкладом. Тобто я маю ще повне право на 40 хвилин тихого, мирного ранкового відпочинку. Але так не вважає провідниця, горлопанячи на весь вагон про прибуття до КІЄВА і пропонуючи усім чай та каву. Так, це не мамина лагідна пісня і не звуки ранкового гімну пташок, зрештою, це навіть не моя мова розтинає навпіл холодне повітря 16 вагона. Накриваю вухо ковдрою і намагаюся не реагувати на звуки ззовні. Хочу просто полежати, поніжитися і подумати про відвідини так званої першої столиці України. Думки рояться, снуються, наввипередки лізуть у мою сонну голову, щоб нагадати про себе, щоб нічого не забув із побаченого. Постають загалом, великі, об’ємні, а то враз здрібнюються до найменших деталей, міліють, привертають до себе прискіпливу увагу. Я так багато увібрав у себе за два дні перебування в цьому місті. Отже, Харків. Столиця соціалістичної України. Виявляється, є РЕҐІОН Цей реґіон — Галичина, особливо її гірські сільські райони, яких усі вади сучасної української дійсності торкнулися значно менше, ніж навіть тамтешніх міст. Останні Різдвяні свята мені пощастило зустріти у складі групи луганських туристів у Косівському районі, що на Франківщині. Тоді цей гуцульський край приймав сотні школярів і студентів зі сходу України й Київщини. Майже всі вони були розселені в селянських родинах цього району на добровільних засадах із боку їхніх хазяїв. Упродовж кількох діб селяни Косівщини так гостинно приймали зовсім незнайомих їм до того юнаків і дівчат, що ті назвали своє перебування там казковою подорожжю. І коли потім потяги везли їх до Харкова, Луганська чи Донецька, студенти доводили одне одному, що саме їхні господарі були найгостиннішими у світі. Якщо ж додати до цього, що ті хазяї не отримали жодної компенсації від місцевої влади за утримування власним коштом гостей зі сходу, то можна говорити про такі вже майже втрачені українцями так званої Великої України риси свого національного менталітету, як патріотизм (косівчани приймали гостей, щоб змінити їхнє попереднє уявлення про “бандерівців”), почуття єдиної української національної спільноти, яке й породжувало ту щиру гостинність, що так по-доброму шокувала незнайомців здалека. Хотілося б побажати косівській владі, яка переймається прийомом туристичних делегацій зі сходу країни, щоб вона організовувала екскурсії гостей зі сходу до Косівського музею бойової слави ОУН—УПА в їхній останній день перебування там, а не в перший. Це саме той випадок, коли від зміни місць складників сума суттєво змінюється. Різдво — свято, в якому, як у дзеркалі, можна побачити дуже суттєві відмінності в рівні духовності між населенням сходу й заходу України. На Святвечір у Луганську мешканці міста зачиняють ще така Україна. Вона живе у вулицях цього міста, будинках, автобусах і метро, в афішах і оголошеннях, а також в обличчях людей. Варто зазначити, що все не таке запущене, як, наприклад, у Криму, не настільки російсько-комуністичне… Давно, дуже давно не бачив я таких здивованих, інколи переляканих, інколи злих поглядів на звертання українською. У Києві загальна атмосфера — рідно-українська, і це додає сили, а правоту за собою я і сам відчуваю. Хоч майже кожне перехрестя головних вулиць Харкова сповіщає про 350-річчя від часу заснування міста, цього не відчутно в назвах самих вулиць і проспектів. Вулиця Леніна прямує паралельно проспекту Леніна і, змішуючись із коктейлем радянських, соціалістичних, пролетарських вулиць, творять такий звичний для всіх совітських міст вінегрет. До цього вінегрету входять також пам’ятники Леніну, Горькому, Дзержинському й усім пролетарям світу. Прогулюючись найбільшим майданом Європи (як люблять називати площу Дзержинського псевдопатріоти, бо насправді вона не є такою, тобто найбільшою), можна сповна відчути переваги російської мови над українською в назвах різноманітних крамниць, ресторанів, бутиків, салонів і контор. Харків майорить вивісками супермаркетів (МКС, МегаМакс…), і всі вони величезними літерами сповіщають про свою продукцію лише російською мовою. І тільки магазин “BILLA” запрошує покупців і пропонує відвідувачам різноманітний крам українською мовою. Так можуть вчинити австрійці, бо вони знають і розуміють, що займаються бізнесом в державі Україна. Цього ж не знають ті, які спочатку говорять про сепаратизм, а потім, ховаючи очі, розповідають, що немає в їхньому лексиконі навіть такого слова, як СЕ- ПАРАТИЗМ. Цікаво було спостерігати: реклама, така звична на київських вулицях українською, в Харкові вже скрізь (і тотально) російською. Блок Литвина, зі своїм сленгом МИ, в Харкові всуціль представлений ось таким: МЬІ. Ось такі “МЫ” весь харківський люд вітають “С Новым годом!”. Це має означати, напевно, що литвинівці дуже розраховують на “рускоязичноє насєлєніє”. Роблять ставку на “насєлєніє” і видавці газети “Без цензуры”. Вона так червоно мозолить очі своєю рекламою, що не ймеш віри тому, що саме ця газета і є газетою “НОВОЙ СТРАНЬІ”. Ніхто в цьому місті не приходить до власників “ГОСТИННИЦ”, “РЕСТО- РАНОВ”, “КАЗИНО”, “МАГАЗИНОВ” і не каже, спираючись на Закон, що всі їхні “ГУБЕРНИИ”, “КУПАЖИ”, “ПРОДУКТЫ”, “ЭЛЕКТРОПРИБО- РЫ” і “ХЛЕБА” повинні писатися українською. Так, як це вже давно стало нормою в Києві. Адже колись навіть уявити не могли мешканці наших двох столиць, що назви станцій метро будуть оголошуватись українською. І колапсу, який передбачають у таких ситуаціях політологи, на кшталт різних малінковічів і погрєбінскіх, не сталося. Приємною несподіванкою на вулиці Сумській стала кав’ярня “Остання барикада”. Біля входу табличка: “У нас розмовляють українською”. Атмосфера спонукає до роздумів на кшталт але ж я в Україні, а не в кварталі між 2-ою та 3-ою авеню в Нью-Йорку. Чому така кав’ярня в українському місті ніби біла ворона? Чому навіть такої, бодай однієї, кав’ярні не мають Донецьк, Луганськ чи Маріуполь із Кривим Рогом? Харків цією “Останньою барикадою” і різниться від решти міст сходу України. Але разом із тим жодної церкви Київського патріархату в місті немає. Є декілька церков Української Автокефальної Православної Церкви. А Успенський собор, що перебуває під патронатом Міністерства культури, — в напівзруйнованому стані. І влада

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин