Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Час і простір · с. 15сторінка оригіналу ↗

ОСТАННІЙ ОСТРІВЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ АТЛАНТИДИ

Слово Просвіти, №05 за 2006 рік

Сьогодні вже багато хто в Україні й за її межами поді" ляє теорію американського дослідника Голодомору Джеймса Мейса про постгеноцидне суспільство в нашій країні. Згідно з нею, всі сучасні українські негаразди по" яснюються мутацією нашої суспільної ментальності після тотального геноциду більшовицького уряду щодо наших дідів"прадідів на початку 30"х років минулого сторіччя. Проте в Україні ще зберігся, на щастя, реґіон, який у силу відомих історичних обставин не зазнав цього гено" циду, скерованого на руйнацію християнської менталь" ності нашого народу. металеві двері в під’їздах своїх домівок від так званих колядників. І недарма. Бо це здебільшого злодійкуватого вигляду зграйки підлітків, саме перебування яких навіть у під’їздах їхніх будинків може мати негативні наслідки. Якщо ж таким, із дозволу сказати, колядникам усе-таки вдається прорватися до квартир луганців, то крім неприкритого бажання дармових грошей, на дитячих обличчях ті нічого не бачать. Про спів колядок тут узагалі не йдеться, а коли хазяї попросять їх заспівати, то можуть розраховувати хіба що на жалюгідне бубніння під ніс: щось середнє між співом і читанням віршів. У селах Косівщини ще й досі можна отримати від дитячого колядування ту ж саму насолоду, яку отримували селяни по всій Україні й українських селах за її межами до 1932 року. Святково одягнені діти співають по кілька куплетів різних колядок спочатку під вікнами бу- Ансамбль “Смерічка” динку, а якщо ті побажають, то ще й у хаті. При цьому культура співу настільки висока, що трапляються дитячі дуети та тріо, які виконують колядки кількома голосами. Гроші ж від незнайомих людей за колядування маленькі гуцулята беруть тільки з дозволу своїх знайомців. Для самих дітей цей звичай радісно-святковий, а не випадкове отримання легких грошей, як на сході. Там дорослі наступного дня (за дуже рідкими винятками) взагалі не колядують. Гуцули ж, відвідавши вранішню службу в церкві, йдуть колядувати своїм селом. Співають колядок і тим, хто після цього запрошує до святкового столу, і тим, хто зробити цього не може. Сидячи за таким столом, я пильно придивлявся в обличчя людей, що сиділи поруч. Ці обличчя за своїми антропологічними типами аж нічим не відрізнялися від облич селян сучасної Слобожанщини. А це свідчить про те, що всі історичні поділи українців були штучними, і ми — єдина неподільна нація. Звичайно ж, усі названі мною раніше відмінності можна пояснити глибокою вірою в Бога одних і трохи не суцільним безвір’ям інших. Але, окрім цього, не можна не помітити й майже родинних почуттів гуцулів до всієї своєї сільської спільноти, які є добрим стартовим майданчиком для впровадження дієвого місцевого самоврядування на селі. У постголодоморній Україні ці почуття майже повністю знищені злочинним сталінським режимом, тому за будь-яких реформ місцеве самоврядування там ще дуже довго буде обмежуватися діяльністю сільського голови і його найближчого оточення. На Косівщині буйним цвітом розквітають різноманітні народні промисли. У кожній хаті хазяї вам покажуть чудові рушники, сорочки, ліжники власного виробництва. Старші люди кажуть, що те ж саме можна було побачити до 1933 року по всіх українських селах. Голодомор убив душу митця в українського селянина, яка може бути лише у вільних людей, як і власна громадянська позиція. Ось чому чимало селян Косівщини пишуть статті та вірші до своєї районної газети “Гуцульский край”. Гуцули й досі називають своїх батьків на “ви”, чого вже давно немає на решті території України. Саме тому, виходячи з глибокої поваги до батьків, на Косівщині й збереглися споконвічні українські звичаї та традиції. Здавалося б, гуманітарний підрозділ нашого уряду повинен робити все від нього залежне для того, аби джерельна вода українства таких куточків нашої держави, як Косівщина, розтікалася по всіх теренах країни. На превеликий Святвечір с. Город z жаль, ми спостерігаємо зворотне. На дискотеках по селах цього гуцульського краю сьогодні вже майже не почуєш пісень українською мовою. Суцільний англо-російський репертуар. Природно, що місцева молодь розмовляє суржиком. Цих юнаків і дівчат ще можна побачити в церкві, але вже далеко не в тих вікових пропорціях, що на вулицях. Уряд Януковича надав лісам під Косовим статусу Національного парку. Але не для того, щоб зберегти карпатські ліси цього краю, а для того, щоб заборонити гуцулам (чимала частина яких живе теслярством) добувати побутову деревину на землі своїх пращурів. Мовляв, звуки від ударів сокир по стовбурах дуже вже заважають колишнім високопосадовцям відпочивати на своїх дачах-палацах у цьому Національному парку. Діючих можновладців такий стан речей, схоже, влаштовує... Повертаючись додому потягом Коломия—Львів, я мав за сусідів молоду подружню пару університетських викладачів з Івано-Франківська. Вони ніби зійшли зі сторінок новел українського класика, ім’ям якого назване їхнє місто. Олександр КРАМАРЕНКО, Косів—Луганськ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин