У всіх на вустах · с. 3сторінка оригіналу ↗
ПРОБЛЕМИ ЕHЕРГОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇ-
Слово Просвіти, №05 за 2006 рік
Про автора Василь Іванович СОЗАНСЬКИЙ — геолог-нафтовик, старший науковий співробітник Відділення морської геології НАН України, член Спілки геологів України, член Європейської асоціації геовчених і інженерів та Американської асоціації нафтовиків-геологів. Активно захищає наукові положення про те, що Україна — центр зародження нафтової промисловості світу, володіє високим нафтогазовим потенціалом, а тому в майбутньому по праву стане передовою нафтовидобувною державою світу. Доводить, що Чорне море таїть у своїх надрах більше нафти й газу, ніж Північне море чи Перська затока, а отже, є одним із найперспективніших у цьому сенсі реґіонів земної кулі. Доповідав про свої висновки на міжнародних конференціях у Києві й Гурзуфі, 1998, 1999, 2000, 2002, 2003 рр. (Україна); Констанці, 1998 р. (Румунія); Гельсінкі, 2000 р. (Фінляндія); Глазго, 2000 р. (Великобританія); Амстердамі, 2002 р. (Нідерланди); Флоренції, 2002 р. (Італія); Каїрі, 2002 р. (Єгипет); Москві, 2003 р. (Росія); Тронгеймі, 2004 р. (Норвегія); Парижі, 2004 (Франція); Мадриді, 2005 (Іспанія).
Хоча Україна є центром зародження нафтової промисловості світу i має високий нафтогазовий потенціал, за часи радянської влади її розвиток було скеровано так, що її територія визнана малоперспективною щодо нафти й газу, яка не заслуговує на пошук промислових нафтогазових покладів. Фінансування пошуків було призупинене — в результаті Україна потрапила в повну залежність від постачання енергоносіїв із Росії. Та в шістдесяті роки Україна була передовою нафтогазовою державою в Європі й світі. Вона видобувала понад 14 млн. тонн нафти і майже 70 млрд. куб. м газу. Завдяки виявленню гігантських газових родовищ Дашавського в Прикарпатті та Шебелинського на Харківщині Україна стала найбільшим постачальником газу в світі. У терміновому порядку були побудовані магістральні газопроводи, якими газ із українських родовищ постачався в Москву, Ленінград, Мінськ, Вільнюс, Ригу та в Молдову.
Величезні легкодоступні ресурси газу були швидко викачані з України, і, за іронією долі, через 40 літ країна з найбільшого в світі експортера газу перетворилася на найбільшого в світі імпортера. Ситуація ускладнилася тим, що в роки холодної війни союзний уряд вирішив перетворити Україну в ядерний полігон, а нафтогазову промисловість сконцентрувати за Уралом. Фінансування пошукових робіт на нафту й газ в Україні було різко зменшено, а основні капіталовкладення були адресовані до Західного Сибіру. Центральним урядом було прийнято рішення поставляти в Україну нафту й газ із Сибіру, а натомість в Україні побудувати систему атомних електростанцій. При цьому між Україною і Росією відбувся обмін фахівцями. Оскільки наші ВНЗ не готували спеціалістів із ядерної енергетики, то на спорудження та обслуговування українських атомних електростанцій до нас був відряджений науково-технічний персонал із Росії. Одночасно з України в Росію були відправлені нафтовики для освоєння нафтогазових ресурсів Західного Сибіру, оскільки наші нафтовики на той час вважалися найкваліфікованішими фахівцями в СРСР. Українські фахівці, які прибули в Росію, прославилися сумлінним ставленням до своїх обов’язків, високим професіоналізмом. Вони доклали багато зусиль, щоб Росія вийшла на перше місце в світі за запасами нафти й газу. Так, за великий внесок в освоєння нафтових і газових родовищ Сибіру буровому майстру І. П. Капустяну було присвоєно звання Героя соціалістичної праці; українські нафтовики — начальник управління М. І. Іванів та буровий майстер В. І. Гринів стали лауреатами державних премій Росії, багато українських робітників і керівників різних підрозділів нафтового профілю були нагороджені орденами й медалями Російської Федерації.
Зовсім по-іншому проявили себе російські фахівці-атомники в Україні. Вони скоїли тут найбільшу техногенну катастрофу за всю історію людства — вибух атомного реактора на Чорнобильській АЕС, і Чорнобиль став важким тягарем для українського народу. Радіоактивними викидами була забруднена 1/3 території України, вона і стала небезпечною для проживання. Тисячі смертей від радіоактивного ураження, сотні тисяч хворих від радіоактивного випромінювання, сотні тисяч переселенців із зони радіоактивного забруднення. Сучасні витрати, пов’язані з вибухом у Чорнобилі, перевищують фінансування на оборону України, проте і це не задовольняє всіх потерпілих. Бюджет України не вит-
с. 4 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на с. 3
Завдяки величезним капіталовкладенням у пошукові роботи на нафту й газ у Західному Сибіру за прямою участю українських нафтовиків там були відкриті й освоєні великі поклади нафти й газу, в тому числі гігантське Самотлорське родовище з запасами нафти в 2,6 млрд. тонн, що дозволило Радянському Союзу вийти на перше місце в світі за видобутком нафти. Протягом 80-х років минулого століття СРСР видобував понад 600 млн. тонн нафти щорічно. 1/3 загального видобутку нафти (200 млн. тонн) Радянський Союз імпортував на Захід, за що отримував колосальні кошти. Міжнародна нафтова енциклопедія (США) за 1983 рік повідомляє, що тільки в 1980 р. Радянський Союз продав нафти на суму 24,6 млрд. доларів і газу — 5 млрд. доларів. У 1981 р. експорт нафти збільшився, і Радянський Союз отримав за нафту 29,4 млрд. доларів і 7,4 млрд. за газ. Таким чином, тільки за два роки СРСР отримав за нафту й газ 66,4 млрд. доларів. За оцінками експертів, СРСР вивіз і продав за кордоном за період 1973–1992 рр. понад 2,7 млрд. тонн нафти, за що отримав 500 млрд. нафтодоларів. Нафтодоларами в брежнєвські часи оплачувався достаток радянського народу. Із цього приводу журналіст В. Гуревич у “Московских новостях” (24 січня 1993 р.) писав: “На нефтяной капельнице пятилетками жил режим Брежнева, нефтедолларами покупалась относительная лояльность населения и относительная стабильность цен, ими же оплачивался зерновой импорт, покрывавший давний крах сельского хозяйства. Отыщись в начале 80-х в Тюмени еще один Самотлор (и не упади при этом мировые цены на нефть), мы бы еще до скончания ХХ века славили бы развитой социализм. Только когда его главный, дешевый ресурс стал иссякать, страну окутала дума о реформах”. До сказаного варто додати, що період правління Хрущова—Брежнєва був роками холодної війни, яка супроводжувалася гонкою озброєнь, коли переважна частина народного господарства працювала на військовий комплекс. Тому більша частка нафтодоларів ішла на розбудову військового комплексу СРСР. По всьому Радянському Союзу були створені десятки тисяч “поштових ящиків”, де були задіяні мільйони працівників, які розробляли й удосконалювали нові види озброєнь, у тому числі міжконтинентальні балістичні ракети, атомні й термоядерні бомби, ракетні ядерні боєголовки, атомні підводні човни, стратегічні бомбардувальники, реактивні винищувачі, супутники-шпіони й інше. Достаток майже дармових нафтодоларів зробив село непотрібним, бо за нафтодолари купували всі харчові продукти: пшеницю — в Канаді і Бразилії, масло — в Голландії, ковбасу — у Франції. Як результат — мільйони селян хлинули в “поштові ящики”, на БАМ, нафтові промисли Сибіру. Цілі сільські райони, особливо в російському Нечорнозем’ї, перетворювалися на пустку і переставали існувати. Цей процес набув назви — “зникнення неперспективних сіл”. І раптом з’ясувалося, що велика сибірська нафта закінчується, а імперія опинилася на краю загибелі. Наступники Брежнєва робили спробу врятувати СРСР. Та “перестройка” Горбачова, не підкріплена нафтодоларами, виявилася мертвонародженою, і велика імперія розвалилася. Американські політики уважно слідкували за подіями в нафтовій промисловості СРСР. Вони усвідомлювали, що Радянський Союз підтримує свою економіку за рахунок нафтодоларів, і що в міру затухання нафтових фонтанів Самотлора зменшиться притік іноземної валюти. США провокували СРСР на гонку озброєнь. У 60-х роках у США була організована група провідних нафтовиків, економістів і совєтологів із метою моделювання майбутньої ситуації в СРСР. На початку 70-х років ЦРУ підготувало доповідь уряду США про те, що наприкінці 70-х років видобуток нафти в СРСР різко зменшиться, припиниться надходження нафтодоларів, а це викличе серйозні потрясіння в економіці й політичному житті СРСР. Свої результати ЦРУ опублікувало в книзі USSR Energy Atlas Compiled by Central In- telligence Agency, 1985, 79 p. Як ми тепер бачимо, ця авторитетна організація помилилася рівно на 10 років. Розвал СРСР наступив наприкінці 80-х років. Щоб не допустити економічного колапсу в зв’язку з вичерпанням нафтових ресурсів у СРСР, партія і уряд робили все можливе, щоб поповнити нафтовий потенціал, і розвернули в небувалих масштабах пошук нафти в Західному Сибіру, на що виділялися мільярдні кошти. Протягом декількох років було виявлено понад 400 нафтогазових родовищ, та серед них не було рівного Самотлорському нафтовому гіганту. Приток нафтодоларів відновити не вдалося, і Радянський Союз відійшов у вічність. За час пошуків нового Самотлора на Крайній Півночі в Західному Сибіру були виявлені надгігантські родовища газу, в тому числі Уренгойське з запасами 11 трлн. м3. І Росія стала передовою газоносною державою світу, започаткувала експорт газу на Захід і почала отримувати мільярди газодоларів. Видобуток газу в СРСР почав збільшуватися великими темпами ще з 60 років ХХ ст. спочатку за рахунок експлуатації українських родовищ (Дашава, Шебелинка), з кінця 60-х років — середньоазійських (Туркменія, Узбекистан, Казахстан), а в подальшому з кінця 70-х років — західносибірських (газові родовища гіганти — Уренгойське, Медвежьє та інші). Протягом 60–80-х років видобуток газу в СРСР за кожні 5 років зростав від 70 млрд. м3 до 180 млрд. м3: 1960 р. — 45,3 млрд. м3; 1965 р. — 127,7 млрд. м3, приріст — 82,4 млрд. м3; 1970 р. — 197,9 млрд. м3, приріст — 70,2 млрд. м3; 1975 р. — 289,3 млрд. м3, приріст — 91,4 млрд. м3; 1980 р. — 435,0 млрд. м3, приріст — 145,7 млрд. м3; 1985 р. — 619,0 млрд. м3, приріст — 184,0 млрд. м3; 1990 р. — 760,0 млрд. м3, приріст — 141,0 млрд. м3. У 1991р. СРСР розпався. За даними фахівців, Росія від СРСР успадкувала приблизно 760 газових родовищ, із яких майже 600 належать до категорії дрібних, із запасами менше 10 млрд. м3, і з економічних міркувань вони не залучені в промислову експлуатацію. Крупні, а також гігантські родовища на той час були значно виснажені й перебували на кінцевій стадії експлуатації, в зв’язку з чим, починаючи з 1991 року, видобуток газу в Росії почав постійно і неухильно падати: 1991 р. — 599,8 млрд. м3;
1995 р. — 555,4 млрд. м3, спад — 4,4 млрд. м3; 2000 р. — 545,0 млрд. м3, спад — 10,4 млрд. м3. Спад видобутку газу в Росії спричинений у першу чергу виснаженням супергігантського Уренгойського газового родовища, що в Західному Сибіру, яке було найбільшим на той час родовищем газу в світі. 15 років тому виснажилося супергігантське нафтове родовище Самотлор, припинився приток нафтодоларів, і Радянський Союз розпався. Спадає видобуток газу в Росії в зв’язку з вичерпанням супергігантського газового родовища Уренгой. Та, незважаючи на спад видобутку, Росія продовжує експорт газу на Захід і при цьому навіть збільшила його кількість на 107,4 млрд. м3 у результаті скорочення поставок в Україну на 50,0 млрд. м3, та обмеження споживання газу в самій Росії на 57,4 млрд. м3 (див. додаток). За останні 10 років рівень видобутку газу не компенсується приростом запасів, а поповнення видобувних запасів газу складає всього 47 %. Вичерпання газових ресурсів призвело до зменшення в Росії загальних розвіданих запасів газу з 48,14 до 47,57 трлн. м3. Ураховуючи, що супергігантське Уренгойське родовище з початковими запасами газу 11 трлн. м3 уже значною мірою вироблене, Росія, хоча й володіє величезними запасами газу в 47,57 трлн. м3, уже нев змозі зупинити падіння видобутку. Не виключено, що в самій Росії незабаром виникнуть проблеми з самозабезпеченням газом. Для власних потреб Росії, навіть за умови, що її економіка не буде розвиватися, необхідна щорічна кількість газу не менше 400—500 млрд. м3, плюс 170—200 млрд. м3 для забезпечення експортних поставок країнам Європи, 16 млрд. м3 для транспортування “Голубим потоком” у Туреччину, не враховуючи об’ємів, потрібних для забезпечення роботи майбутнього Північно- Європейського газопроводу. Таким чином, до 2010 року, тобто через 5 років, Росія повинна видобувати газу не менше 650 млрд. м3, а до 2020 року — не менше 750 млрд. м3 щорічно. Це нереальні плани, й українські політики повинні задуматися над вирішенням проблеми енергозабезпечення нашої країни. Через п’ять років, якщо Україна, як і сьогодні, буде прив’язана до російської труби, вона може опинитися в умовах енергетичного голоду в зв’язку з нестачею газу в Росії. Немає сумніву, що Росія ще протягом довгого часу видобуватиме щорічно 400—450 млрд. м3 газу, достатнього для самозабезпечення, та експорт газу на Захід і в Україну припиниться. А це призведе не тільки до припинення притоку газодоларів у Росію, а й матиме трагічні наслідки також і для України, якщо вона не підготується до такого повороту подій. Учені називають нашу добу нафтовою, коли прогрес суспільства перебуває в повній залежності від нафти й газу, і вважають, що ця доба такої ж ваги в історії людства, як кам’яна, бронзова і залізна. Тому розвинуті країни надають великого значення питанням забезпечення нафтою і газом. Так, проблемами нафти й газу в Конґресі США займаються 132 комітети й підкомітети. У роботі Конґресу задіяні провідні фахівці з нафтогазових спеціальностей. Вони постійно опрацьовують національну енергетичну стратегію, яку потім уряд США кладе в основу своєї глобальної політики. На противагу — проблеми забезпечення нафтою і газом в Україні вирішуються на дуже низькому рівні і, як висловився Г. Удовенко, українські політики “присмокталися до російської труби і довкола себе більше нічого не бачать і не чують”. Побутує думка, що в Росії невичерпні запаси нафти й газу і якщо задовольняти всі бажання старшого брата, не сперечатися з ним і віддавати все, що він захоче (маяки, трубопроводи, Керченську протоку, землі і будівлі в Криму для ВМС Росії, вступити в “єдіноє пространство” і не зв’язуватися ні з СОТ, ні з НАТО, ніз ЄС), то Газпром відпускатиме Україні газ за низькими цінами, і українці заживуть заможно й безтурботно. Наївні сподівання! Причиною енергетичної кризи в Україні є розвал її нафтогазової промисловості, спровокований комуністичним режимом, а також некомпетентність керівних кадрів. Стало поганою традицією призначати на керівні пости нафтогазовим комплексом України осіб, які не
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
