Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Але що ж робити живій душі у цій державі смерті?” В. Мисик · с. 6сторінка оригіналу ↗

«ВИМИРА НАРОД ХРЕЩЕНИЙ» На сцені Національної опери України тихо плаче симфонічний оркестр. Надривно ридають хори. Побиваються, голосять солісти. Наче скрики душ невинно убієнних Великим Голодом. Відголоси моторошного лиха української нації 1932—1933 років обпікають серця. Зал завмер.

Слово Просвіти, №05 за 2008 рік

вєцька влада. Неодружений, жив сам у старій батьківській хаті. Господарства власного не мав. Працював на поденщині: кому трави накосить, змолотить снопи, викопає криницю. Вечорами в його гостинній оселі збиралися сільські парубки. Грали на сопілках, на гребінцях, на рублі, співали, читали “Кобзаря” Тараса Шевченка; дядько Павло витинав на скрипці. Він розважав молодь власними віршами, які тут же складав і записував олівцем на комині, а хлопці переписували, заучували напам’ять. Павло Дементійович стирав віхтем написане (у кочергах стояв казанок з розведеною крейдою), гарячий комин підсихав, і він знову мережив рядки про війну і полон, про красу рідного села, про односельців, які були нащадками козаків фастівського полку. М. ПОНЕДІЛОК, М. КУДРІНСЬКА учениці 11 класу НВК “Гармонія” , м. Донецьк Наприкінці листопада вся Україна відзначала сумну для нашого народу дату: річницю Голодомору 1932—1933 рр. Не лишилися осторонь цих подій і навчальні заклади та бібліотеки Донецька. У рамках Всеукраїнської краєзнавчої акції учнівської та студентської молоді “Колосок пам’яті”, учні 9—11 класів НВК “Гармонія” відвідали донецьку бібліотеку для дітей ім. С. В. Кірова, яка вже протягом кількох років гостинно відчиняє для нас двері. З ініціативи завідувачки відділу обслуговування читачів 5—9 класів В. Та прийшла лиха година розкуркулювань, висилок, Голодомору. Більшовицька “чума з лопатою ходила і гробовища рила, рила”. Молодь потай покидала село, їхала на шахти, заводи, лісорозробки. До дядька Павла рідко хто заходив. Сусіда Талимон Фастовець іноді приносив щось попоїсти і записував у зошит сповнені драматизму куплети Павла Дементійовича. Талимон запам’ятовував їх і переказував стражденним односельцям, аж доки його схопили гепеушники. Били, допитувалися, хто написав. Але автор віршів Павло Фастовець лежав уже в братській могилі поміж замордованих голодом… Талимонові вдалося втекти на вугільні копальні Донбасу. Пережив і голоднечу, і фронти Другої світової. І завжди носив у схронах пам’яті трагічні вірші дядька Павла. Тільки в дні горбачовської пе- Т. Гридіної та вчителів В. М. Мандрики, Ю. А. Матієнко й Н. В. Бочевської провели низку заходів, присвячених цій трагічній даті. Історичний екскурс “Жнива скорботи: Голодомор —1933 р.”, який підготували й провели співробітники ребудови повідав їх своєму племінникові Георгієві Йосиповичу Фастовцю, який також пам’ятав кілька куплетів дідусевих поезій. Крізь далеч 75-ти років почуймо крик душі сільського поета-самоука, приреченого на невідворотну страту більшовицьким голодовим геноцидом: Шість літ був я за кордоном І не знав напасті, Що прийдеться пропадать При совєцькій власті. Сидів я в своїм куточку, Порвав штани і сорочку. Думка піти б у село — Три рази збирався — А тут на тобі, на капость, — І картуз порвався. Околушка геть облізла, Верх давно розпався, Ноги пухлі не несуть… Я й не сподівався, Що отак страждати буду, З голоду вмирати, Та всі сили прикладу За кордон втікати. Там одежу буду мати, Й чоботи хороші, І роботу, яку схочу, Ще й матиму гроші. Буду їсти, буду пити, Радвладу згадаю: Який чорт її придумав? Їй-богу, не знаю. А скоріше не простий, Видно, чорт рогатий, Бо пішов і той в старці, Котрий був багатий. Ой ви, люди закордонні, Не пускайте цих бандитів: Вигибає в нас село, Мруть з голоду діти. На Сибір, на Соловки Хазяїв погнали, Жінок з дітьми турлять з хат, Щоб в снігу конали. Осталася у селян Порожняя ложка. А в кожного над душею — Гробовая дошка. * * * “Колективіст — робітник, “Індус”* — шарлатюга!” Одняли в нього коня, І воза, і плуга. Штани драні, ноги босі, Тіло майже голе… Та такого ж не бачила Вкраїна ніколи. Так ленінські “товарищі” На всі сто надули, Беззахисних гречкосіїв Роздягли й роззули. Допекли і дозолили Вже кожній людині, Бо у радах — барани, А в органах — свині. * “Індус” — зневажливе назвисько індищастило вижити в ті страшні роки. Нікого не залишив байдужим і матеріал, представлений на книжкових виставках читального залу. Співпраця продовжується й за межами бібліотеки. До НВК “Гармонія” завітала бібліотекар С. В. Павло Дементійович Фастовець на сцені Київського оперного театру, 1930 рік

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин