Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Наше життя має передусім визначатись саме духовністю”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

МУЗИКА КОЛЬОРІВ 17 січня 2008 року заслуженому художникові України, лауреату Державної премії ім. Т. Г. Шевченка Григорієві Івановичу Синиці виповнилося б 100 років.

Слово Просвіти, №05 за 2008 рік

було представлено на Сталінську премію, але радянська ідеологічна система не пробачила волелюбності й патріотизму художника і… премії не дали. Без пояснень. Не раз система не прощала митцеві соціальної сміливості. Коли 1955 року Григорію Івановичу Синиці вдалося влаштувати персональну виставку в Будинку вчених, митця звинуватили в тому, що він пише “церквушки”, “захоплюється кольором”, що було рівноцінно поняттю лубка. Виставку замовчували, митця не прийняли до Спілки художників, твори не експонували десятиліттями. А у період “боротьби з абстракціонізмом” у статті секретаря ЦК КПУ А. Скаби (журнал “Комуніст України” за травень 1963 року) Григорія Синицю звинувачено у буржуазному формалізмі. Але волелюбний художник не здається: “Я залишився вірним настановам учителя про відродження стінопису, про творення національного за формою і змістом мистецтва”. На початку 60-х років Синиця працює з талановитими народними художниками: Марією і Федором Примаченками, Ганною Собачко-Шостак (народний розпис), Ганною Верес та багатьма іншими. Допомагав їм у творчості й сам вчився у них. Розглядаючи народне мистецтво як першоджерело кольору і художньої форми, Г. Синиця у співдружності з народними митцями починає новий напрям у сучасному монументальному живописі, який дістав назву “українська колористична школа живопису”. Ознака цієї школи — шанування народної культури кольору як естетичного образу. У середині 60-х Г. Синиця разом з учнями і соратниками: Аллою Горською, Галиною Зубченко, Віктором Зарецьким, Геннадієм Марченком — створює ансамблі мозаїк, які прикрашають школу №5 у Донецьку, гірничий комбінат Кривого Рогу. 1968 р. у місті Олександрії Г. Синиця у співавторстві з молодими художниками та своїми учнями Леонідом Тоцьким і Миколою Шкарапутою створює монументальні мозаїки, якими прикрасили центральний гастроном міста. Здобутки колористичної школи гідно репрезентують сьогодні в народному мистецтві Валентина Верес (ткацтво), Василь Скопич (живопис), Іван Приходько (народний розпис) та інші. Оскільки “вшанування” мистецтва і творчості Г. Синиці в “умовах бездержавності” було неможливим, художник 1971 року переїздить у Кривий Ріг. Там він починає працювати над серією монументальних робіт у техніці “флоромозаїка”. Створив 29 флоромозаїк, над кожною з яких працював 2—3 роки. Проте картини Синиці, особливо флоромозаїки й образні абстракції, ніде не експонують. Для невтаємничених писали: “Синиця не поспішає виставлятися”. Але який же художник не хоче виставляти свої твори? ВІДКРИТТЯ МАЙСТРА Часто можна почути про художні відкриття Григорія Синиці. “Сам колір виступає як образ. Колорит — основа живопису. Ось чим бере народний живопис”, — відзначає художник. Це як музика, яка може мати збіднену звукову фактуру, тональність, а може мати широку звукову палітру, багату гармонію, виразну мелодію, відповідний ритм, тембр. Відкривши для себе й учнів велику силу колориту, художник створює свій напрям, школу. Яскравий колорит, монументальність форм, рельєфність флоромозаїки і символічність образної абстракції — ось чим “ бере” глядача Григорій Синиця. Такий козацький “Галоп” вершників, які не скачуть, а пливуть у вирії кольорових хвиль і сфер. Художник створює радість романтики, відчуття світу як існування суцільних просторових кольорових форм, динаміки, ритму і духу перемоги. Водночас сприймаємо його як філософа, історика, науковця й експериментатора. Картини історичного плану: “Кожум’яка-переможець”, “Нестор-літописець”, “Мадонна палеоліту”, “Поляни”, “1933 рік”, “ХХ століття” та інші — вимагали від автора історичної достовірності й художньої переконливості. Релігійна тематика підштовхувала митця до вивчення віровчень та філософії людства. І як же приємно було потримати у бібліотеці художника підкреслену, з примітками Біблію, і навіть віднайти книгу Олжаса Сулейменова “Аз і Я”, присвячену цим питанням. Домашню бібліотеку з питань колористики (зараз музейна) Григорія Синиці вважають найкращою в Україні (твердження мистецтвознавця Г. Мєстечкіна). У Кривому Розі Григорій Синиця завершує свою фундаментальну теоретичну естетико-філософську працю “Колорит в образотворчому мистецтві”, де аналізує діалектику створення національного колориту в історії різних країн. Публікація цієї

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин