“Кидали березові дрова у піч, щоб зберегти чистоту домашнього вогнища і забезпечити здоров’я чоловікам”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
БЕРЕЗА — ДАВНІЙ ОБЕРІГ
Слово Просвіти, №05 за 2008 рік
Микола ДМИТРЕНКО
БЕРЕЗА — давній оберіг, культове дерево, “Богородичне дерево”; дерево, пов’язане з нечистою силою, душами померлих; символ відродження, чистоти, святості, родючості, краси, тендітності, скромності, звістки, туги, печалі, беззахисності, дівочої незайманості й загалом — дівчини, жінки; небесного духовного начала, що бере на себе земні гріхи; ватага колядників та інших молодіжних розважально-ігрових груп під час організованого дозвілля (чільника, що, як береза з-поміж інших дерев, виокремлювався певними рисами — красномовством, почуттям справедливості, готовністю служити громаді); покарання (“березова каша”). Водночас береза символізує смерть і воскресіння, зиму і весну. В календарі друїдів береза — символ першого місяця року, дерево початку. Березень — назва першого весняного місяця українців. З часом образ берези трансформувався в етнічний символ, і в українців асоціюється з Росією (зокрема, угро-фінськими народами Півночі). Первісно ж, береза як родове, рідне культове дерево належала племенам і народностям Північної Скандинавії — Норвегії, Швеції: окрім беріз, у післяльодовиковий період там інші дерева не росли, навіть сосни. Монопородні березові ліси — найпівнічніші. В алтайських народів береза символізує світове дерево: буряти називають її сторожем воріт, оскільки вона відкриває шаманові шлях на небо. Цигани обкутували навколо берези натільну (спідню) сорочку й прислухалися до звуків: почуте віщувало долю. У давні часи на українських землях існували священні гаї — дубові й березові. До дерев ставилися, як до живих істот, зрубували тільки сухостій (середній вік берези в наших краях100 років). Під час буйного розквіту природи — Зелених свят — існував звичай завивати вінки на березах. Завивання вінків починалося в четвер. Дівчата в гаю чи лісі вибирали молоді невисокі берези й виплітали вінки просто на гілках. Потім обмінювалися жовтими сонячними крашанками, цілувалися крізь вінок і так освячували свою дружбу й майбутнє кумування. Через три дні, в неділю, йшли до беріз і розвивали свої вінки: в якої був свіжіший, менш зів’ялий — доля тієї передбачалася щасливішою; чий зів’яв, та мала скоро вийти заміж, але, можливо, не зі своєї волі — за нелюба чи підстаркуватого парубка або й удівця. Ритуальне пошанування берези в період Зелених свят переносили з лісу (поля) до села: вирубували дерево, несли на вигони, на степи чи долини, левади, пізніше — біля церкви, корчми, прикрашали, завивали березу, водили біля неї хороводи, співали пісень, потім приносили ритуальну жертву — їжу: їли кашу, пироги, обсипали кашею гілля; обходили з деревом двори, а потім березове гілля розламували на час-
Фото О. Шепнівського
Ніна ГНАТЮК
Євгена Дударя нашим читачам особливо представляти не треба — його знають усі, кому дорога українська державність, рідна мова, кого болять і непокоять усі негаразди, спричинені антиукраїнською політикою багатьох сом на Поліссі березу використовували як купальське дерево. Білий колір цього дерева одна з християнських легенд пояснює так: коли до дерева підійшов зрадник Ісуса Іуда Іскаріот і захотів на ньому повіситися, то береза відмовила йому, хоч злякалася й від того побіліла. В українському фольклорі з березою передусім пов’язані образи дівчини, жінки: “Аби дуби, а берези будуть”, “Дубочки — синочки, берези — дочки”, “На лежачу березу кози скачуть” (М. Номис), “Зеленая березонько, чого похилилась? //Молодая дівчинонько, чого зажурилась?”, “Хто йде — не минає, березу ламає”. Перетворення дівчини на березу (тополю, калину) типові у народних піснях: Казав брат сестриці: “Не становись на кладку!” Сестриця не слухала, на кладку ступала, Кладочка схитнулась, сестриця втонула. Як потопала — три слова сказала: “Не рубай, братіку, білої березоньки, Не коси, братіку, шовкової трави, Не зривай, братіку, чорного терну. Біла березонька — то я молоденька, Шовкова трава — то моя руса коса, Чорний терен — то мої карі очі”. У народних загадках образ берези змальовується відповідно до ознак дерева: “Біла-білява перед Богом стояла: “Боже мій милий, моє тіло рубають, а кров мою п’ють!”, “Біла, а не сніг; зелена, а не лист; кучерява, а без волосся”, “Біле — не сніг, зелене — не луг, кучеряве — не людина”, “Лізу, лізу по білому залізу; ліз би далі, та вломиться”. У замовлянні на добрий сон, на ріст дитини проголошується: “Дубе, дубе! Ти чорний: у тебе, дубе, білая береза, у тебе думожновладців і радянських, і вже теперішніх часів. Заслужений діяч мистецтв України, автор багатьох книжок сатири, прекрасний виконавець власних творів, сучасний класик з хутора Мозамбік. А про себе Євген Дудар говорить так: “Постать. Літературно-мистецька. І трішки громадсько-політичбочки синочки, а у березочки дочки. Тобі, дубе й березо, шуміть та густи, а рожденному, хрещеному рабу Божому Івану спать та рости!” Образ самотності матері передано в пісні через образ берези, що стоїть одиноко в полі: У полі береза, у полі кудрява, А на тій березі зозуля кувала. Ой то не зозуля, то рідная мати, Вона виряджала сина у солдати. Сфера магічного впливу берези відома з обрядовості весняної, русальної, купальської, весільної, з давніх замовлянь. На Русальному тижні, за повір’ям, русалки на березах гойдаються, спускаються додолу по їхніх гілках, коли з’явиться хтось із людей, щоб залоскотати. Плакучі берези цієї пори обходили, адже в них зберігалися духи пращурів, які заманювали до себе й часом паралізовували, не відпускали. Начебто душі померлих дівчат, які стерегли своє родове дерево, під час зустрічі з випадковим перехожим затанцьовували його до смерті. Дубі березу використовували в оздоровчій магії як оберіг від злих духів і запоруку не лише фізичного, а й психічного здоров’я. Березові прутики зберігали в хаті як обереги від злих духів, лихих намірів домовика; березовим віником підмітали припічок, а також час від часу кидали березові дрова у піч, щоб зберегти чистоту домашнього вогнища і забезпечити здоров’я чоловікам. Відомі цілющі властивості березового соку, березових сережок — Богородичних сліз. Листя берези запарювали для купелі немовляти-донечки: “Би мала добрий сос (сік) для своєї родини, як ця деревина для світу, би стан її не міг ніколи зчорнитися до кінця,.. би була стрункою та високою, при будь-яких вітрах (життєвих негодах) би не горбиласи ніколи” (Г. Маковій).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
