“Автограф художника фіксується у вічних світах”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
НАБЛИЖЕННЯ ДО ОРАНТИ
Слово Просвіти, №05 за 2008 рік
Валентина ДАВИДЕНКО
У дитинстві ще вдосвіта його будив дзвін ковальських молотків, який долинав з батьківської кузні, бо стояла вона в їхньому-таки дворі. Батько перейняв цю професію у коваля і вже з шістнадцяти років працював у кузні. Художник Микола Сом, як і його знаменитий тезко письменник Микола Сом, першими у старовинному козацькому селі Требухів на Київщині обрали професії, нехарактерні для Сомового роду. Адже на Сомовій вулиці зазвичай мешкали умільці ковальського ремесла. Повоєнне дитинство було нелегким, сільські діти змалечку привчалися до праці. Миколка вже восьмирічним пас сільську череду. Пригадує, що в урочищі Зарваниця під хутором стояв великий дерев’яний млин, густо росли дерева, кущі глоду. Над пшеничним полем низько літали небоязкі й ліниві від ситості перепілки, з обтяженим від зерна пузцем, хоч рукою дотягнись. Далі в урочищі блищало озеро Плависте. Дно в ньому грузьке, не кожен зважився б купатися. Зате довкола повно чаїних гнізд, траплялися просто на траві — тільки переступай. Тож малий старався відгонити далі череду, щоб корови, бува, не пошкодили ненароком гніздечко. Ця ідилія живе яскравими картинами в пам’яті, і, можливо, насичені барви тієї природи вишколювали зір майбутнього живописця. А малювати він почав рано, попросив у батька огризок олівця, хоч тому цей інструмент теж був не зайвим у ремеслі. Що могло хлоп’я намалювати — хатинку, кухлика. Та й зображував частіше не з натури, а з живої дитячої уяви. “Хочеш, яблуко намалюю”, — показував свою майстерність сусіду-одноліткові. У їхньому саду росло п’ять яблунь, і досі Микола Гнатович пам’ятає сорт кожної й предивний аромат яблук. А двір, порослий густою травою, називає, як і тоді, травищем. Згадує, як їхнє обійстя оживало, коли травище було заповнене возами, сіялками, віялками, плугами та іншим сільськогосподарським реманентом, який виготовляли ковалі. Пізніше він зробить малюнок батьківської кузні, але вже з пам’яті. У третьому класі йому вперше потрапили до рук фарби. Учитель з Києва Геннадій Єлізарович Салганнік якось побачив змальований малим Миколкою з читанки портрет Шеченка і бережно пришпилив його на дошці, щоб усі помилувалися роботою юного художника. Це додало снаги майстру, він уже щоразу просив батька, коли той вибирався до Києва, купити фарби на Бессарабському ринку. Якось батько привіз із міста розрізаний мішок, показав: “Ось босота подумала, що якісь скарби везу”. А там були баночки з гуашшю та простий папір, з якого Миколка шив собі зошити. Малювати на тому папері не вдавалося — був він тоненький, жовтий, тому для живопису краще підійшли фанерні дощечки. А ґрунтував художник їх зубним порошком, додаючи столярного клею. Уже у старших класах ходив на етюди в мальовничі довколишні гаї, робив замальовки з односельців і, як і всі хлоп’ята, дуже любив зображувати коней. Рідні краєвиди були оповиті історичними легендами і переказами, на одному з ближніх озер бовванів маленький острівець, де, за спогадами, колись стояла церква. Йому щастило в житті на хороших людей. Олексій Олександрович Пасічний — шкільний учитель української мови, чуйний та інтелігентний, підтримував його у творчих пошуках, бо мав ще трьох братів, які теж малювали. Уже згодом, після закінчення Київського художнього інституту, Микола Гнатович сам вчитиме требухівських школярів азів образотворчого мистецтва. Його улюбленим учителем в інституті у майстерні станкової графіки був Михайло Іванович Селіванов. Українські краєвиди, жанрові картини сільського життя уже в ранніх роботах Миколи Сома приваблювали щирістю почуттів і ліризмом. “Бабуся з Решетилівки” — акварель, яку написав під час літньої практики на Полтавщині, будуть
Косенко, Микола Гаврилович Погрібний і Микола Гнатович Сом. Кожний виконував свою частину роботи, і художники були щасливі, що їм доручили це відповідальне завдання. Миколі Гнатовичу довірили малювати картони для Оранти. Малюнок він зробив у натуральну величину, клеїв рулонний папір широкими смугами, висота яких сягала восьми метрів, потім це переносили на стіну, де робили розмітку для мозаїки. Він малював Оранту два тижні, постирав пучки до крові, бо працював вугіллям, шукав гармонію, пропорцію складок одягу. У Золотоверхому художник працював понад рік, і в “Анкеті учасника відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря” написав: “Особисто розписав чотири арки, четверо вікон на хорах, шість великих панелей, дві харизми, об’ємний карниз у периметрі чотирьох стовпів центральної частини собору, дві орнаментальні композиції над арочними проймами на хорах”. Він виконав усі кольорові картони під мозаїчні орнаменти. Окрім образу Марії Оранти брав участь у відновленні восьми архангелів та чотирьох апостолів. На стінах храмів художники не ставлять автографу. Але він достеменно фіксується у вічних світах.
та ляльковими композиціями “Український Вертеп” і “Свята Вечеря”. Торік біля різдвяної ялинки перед Білим домом у Вашингтоні Ви навіть привітали президента Джорджа Буша… Пане Романе, а які стосунки у Вас з Президентом України Віктором Ющенком? — З Віктором Ющенком ми знайомі давно. Я брав активну участь у всіх його виборчих кампаніях як представник громадської організації “За Україну, за Ющенка” як заступник голови, а потім секретар виборчої дільниці в Нью-Йорку. Я член партії “Наша Україна”. Давно мрію про створення Світового українського культурного центру в Києві. До речі, ідею схвалив Всесвітній Форум Українців у Києві 2006 року. Цю пропозицію я надіслав Президентові України Вікторові Ющенку. Тепер ведемо переговори. — Бажаю, щоб Ваш план здійснився, як здійснилися мрії завдяки невтомній праці подружжя Лунь щодо вистави лялькових різдвяних композицій, які цього року демонстрували в Києві в Українському домі та в приміщенні Українського фонду культури. Ваша велика заслуга і в тому, що ви започаткували у світі День українського Святого Миколая. — Ми намагалися донести до сердець сотень американських слухачів і глядачів не лише чарівність і самобутність нашого звичаю, а й розповісти, що Святий Миколай приплив до Америки з Європи, де був відомий також під іменами Святого Ніколаса й Святого Мікулаша, а вже тут, в Америці, став Санта-Клаусом. Ми наголошували на цьому, щоб започаткувати 2008 року День українського Святого Миколая не лише у Вашингтоні, а й у столицях усіх країн, де є українські дипломатичні представництва.
Спілкувалася Марія ВЛАД
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
