“Український загал чекає правдивих відкриттів”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
ЛІТКІВСЬКА СТОРІНКА КРУТЯНСЬКОГО БОЮ
Слово Просвіти, №05 за 2008 рік
Фото Вадима Нєткачова
Микола ОЦУН, просвітянин, заступник голови Київської організації Спілки офіцерів України
1965 року на околиці Літок, біля Дарницького кладовища, навантажуючи будівельний кар’єрний пісок, екскаватор Івана Микитася наткнувся на рештки напівзітлілого військового спорядження і людські кістки. Роботи відразу припинили. Чутка про подію облетіла село. Старші люди пригадали, що на цьому місці було поховано українських вояків, закатованих муравйовцями наприкінці січня 1918 року. Із клубка подій далеких 20-х важко було визначити — хто ці вояки, до яких формувань належали, скільки часу перебували в Літках. Разом із людьми час забрав і спогади. І лише окремі фраґменти тих буремних літ дійшли до нас, оскільки люди про них більше мовчали, ніж говорили, адже тодішня узурпаторська влада робила все, щоб і спогадів не було, щоб зрівняти могилу з землею, а через неї в бік лісу було протоптано широку стежку. Стежку забуття. З 1925 до 1962 року вчителював і керував художньою самодіяльністю села Прокіп Андрійович Терещенко, 1902 р. н. Він пасічникував, любив вести вечірні приязні розмови зі старезними дідами, які розповідали про буревії давноминулих днів. Патріот Прокіп Терещенко прихилив до своєї думки молодших односельців, своїх учнів, близьких і рідних — поновити могилу українських вояків. Журналіст Володимир Миколайович Чепур-Удайський (9 березня святкуватиме 80 років) родом із Прилук, а нині проживає в Літках на обійсті, де колись стояла стара дерев’яна хата політичного в’язня-воркутянина, українського патріота Степана Пучка. Вони відверто розмовляли про події 20-х років, що лягли в основу книжки, яку видрукувало товариство “Меморіал” ім. Василя Стуса 2000 року. Ще й сьогодні з уст в уста переходять спогади від діда-прадіда до шанобливих правнуків про Велику Битву за Україну, за її волю, за рідну Матір-Землю. Кінець 80-х. Укотре зануртувала козацька кров і шановна літківська громада активно долучалася до сільських, районних та столичних громадянських акцій. Так було створено сільські осередки Товариства української мови (сьогодні Товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка), Народного руху за перебудову, інших патріотичних організацій. Вони
Богдана МОРОЗ
28 січня у приміщенні інформаційного агентства “Укрінформ” відбулася прес-конференція “Історичні уроки подій під Крутами”. У її роботі взяли участь голова ВУТ “ Просвіта” ім. Т. Шевченка, народний депутат України Павло Мовчан, відповідальний секретар “Просвіти” Микола Нестерчук, голова Спілки офіцерів України В’ячеслав Білоус, заступник голови Української народної партії, народний депутат України Іван Заєць, заступник голови Конґресу Україн-взялися за святу справу: виконати заповіт дідів-батьків і відновити козацьку могилу. На початку травня 1996 року на зборах літківської “Просвіти” Лідія Шусть (Терещенко) порушила це питання. Одностайно за відновлення проголосували Віктор і Олександр Музиченки, Олександр Омельчук, Микола Власенко, Ніна Ткаленко, Володимир Чепур, Віктор Терещенко, Лідія Шусть (Терещенко), Степан Буцан, Наталія Буцан (Терещенко), Микола Садовий і Василь Шусть, на якого було покладено організацію виконання робіт. Наступного ранку люди з лопатами зібралися біля піщаного кар’єру. 85-річний Петро Михайлович Юрченко (Гвардіян), свідок бою і поховальної процесії, вказав на історичне місце. Петро Костенко висипав туди перший з шести кузовів землі, привезених автомобілем ГАЗ-53. Потім Віктор Пилипенко насипав зверху два тракторні причепи. Микола Попович — екскаватором, а люди шанцевим інструментом підправили конус могили та встановили металевий хрест, який виготовив Віктор Терещенко, з написом: “Тут поховані українські козаки, по-звірячому закатовані більшовиками”. Друга реконструкція насипу відбулася восени 2000 року. Завезли понад 100 кубометрів землі, зокрема і з городу Надії та Миколи Кабанів (екскаватор і бульдозер Т-74 виділили Анатолій Голодович і Валентин Лось, а працювали Микола Попович, Леонід Шовкун і водій МАЗу Олександр Денисенко).
Урочисте відновлення козацької могили. Травень 1996 року
Восени 2007 року за фінансової підтримки голови сільської ради Лідії Пінчук проведено третю ґрунтовну реконструкцію Кургану Слави, в чому охочі зможуть переконатися, прибувши на відзначення 90-х роковин бою 2 лютого 2008 року об 11 годині. Час не розхолодив наші душі. Навпаки, ініціативу місцевих патріотів підтримали Центральний провід ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Спілка офіцерів України, Міжнародна асоціація “Козацтво”. Усі ці громадські організації вивчають і поширюють інформацію про неординарну подію 1918 року, та щороку в першу суботу лютого представники патріотичних організацій вшановують пам’ять полеглих вояків на місці їхнього вічного спочинку. Як завжди, Василь Степанович Шусть веде неквапливу розповідь про людей, причетних до події, про все, що повідали свідки: “Приблизно через тиждень після бою в Крутах (розповідав мій тесть Прокіп Терещенко), загін більшовиків (муравйовців) зі сторони Семиполок через ліс з боку хутора Парня рухався на Літки. Відбувся бій. Скоростріл стояв на горбочку за містком, де нині садиба Валентини Лепехи, і сік атакуючих. Удень атаку відбили. Але вночі більшовики з боєм захопили село. Чотирьох полонених порубали шаблями. Українських вояків катували. Це й дало потім право очевидцеві тих подій Степанові Потаповичу Обеременку (Северину) написати на хресті, який він встановив на Великдень 1929 р.: “Тут поховані українські козаки, по-звірячому закатовані більшовиками”. За це 10 років відмучився у Сибіру. Але після героїчного загину в нерівному бою проти червоногвардійців, які фактично програли бій у Крутах і прагнули взяти реваншу Літківській бійні, тіла молодих воїнів (усупереч волі нової влади) старезний дід Прокопенко (Заєць) волами звіз до будки на церковному подвір’ї, де стояла пожежна водокачка. А коли викопали яму (про все це розповідав 2002 р. в інтерв’ю журналістці Ярославі Музиченко Петро Михайлович Юрченко, 1911 р.н.), старий Заєць звіз тіла до неї. Діди Вороний (Кудрян) і Василь застелили яму шинелями і поклали на них побитих хлопців, обмундирування у них нове було. Посередині поклали того, що, як одстрелювався з коліна, біля Варковича, на Корчах, так і змерзся. Насипали чималу могилу”. Отака історія відкрилася серед сьогоднішніх буднів. А таких могил на українських землях ой як багато! Сучасні дослідники відшукали нові факти цієї історії. На їхню думку, після бою в Крутах загін сміливців-юнкерів до Києва пробирався селами. Фатальний для них бій не став смертельним забуттям. Ще одну сторінку подій січня 1918 року розгорнуто. А український загал чекає правдивих відкриттів, пов’язаних з Крутами.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
