Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Інформаційний простір · “Захистити свою державу від будь'яких посягань та докласти зусиль до унеможливлення присутності окупантів”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

В ІМПЕРСЬКОМУ ДЗЕРКАЛІ

Слово Просвіти, №05 за 2009 рік

Петро АНТОНЕНКО Схоже, нема в нашій історії дати, нема імені, не облитого Олесем Бузиною болотом, що стає можливим за дивного заціпеніння наших титулованих істориків. Вони чи то ошелешені шахрайством від історії, чи то гребують зі своїх висот відповідати “якомусь” Бузині (так сказав один з істориків). А шкода. Писання плодовитого автора, які міг би спростувати старанний старшокласник, тиражують набагато ширше, ніж вчені трактати докторів і академіків. Черговий витвір Олеся Бузини — розворот у газеті “Сегодня” від 20 грудня 2008 р., присвячений річниці народження Сталіна. Дві основні ідеї проходять червоною більшовицькою ниткою: виправдання тоталітаризму і зневажлива теза про “подаровану” нам цим режимом Україну. Перша ідея демонструє, наскільки затьмарює розум імперська бацила. Під ноги шовінізму, імперії можна, виявляється, кидати всі гуманістичні цінності, мільйони людських життів. А ось осанна “відновлювачеві імперії, при якому вона досягла найвищої могутності”, — пише Бузина. Навіть якщо той творець нової імперії є й творцем кривавого тоталітарного режиму, проти якого начебто не раз висловлювався і Бузина. Але, виявляється, головне — імперія, навіть на крові. У публікації хвацько подано цитату самого вождя: “На мою могилу нанесуть гору сміття, але вітер історії розвіє її”. Звучить ефектно, але автор, як і “цитувач” неприховано перебільшують з “купою сміття”. Ніякої купи нема навіть у прямому сенсі. Хоч тіло Сталіна і винесли 1961 року з мавзолею, вождя поховано за найвищим розрядом. Його могила біля кремлівської стіни, в самому серці столиці Росії, де з такими почестями поховано небагато обраних. Нещодавно в Росії завершився проект з визначення найвидатнішого в історії росіянина. Грузин Сталін посів почесне третє місце після Олександра Невського, нащадка київського князя, та Петра Столипіна, якого зовсім не випадково поховано в Україні. Отож — третя позиція, вище від Толстого, Достоєвського, Пушкіна, Суворова чи Менделєєва. Хоч такі опитування штучні, вони багато говорять і про організаторів, і про опитуваних. Недалеко від Сталіна у списку “великих” і знищений ним Ленін. Тож побиватися щодо куп сміття на могилі тоталітаризму ще рано. Дивне відбілювання диктатора — зіставлення Сталіна з його оточенням. Мовляв, якби він “недорізав” (так і написано), то до влади могли б дорватися нічим не кращі його соратники на кшталт Троцького чи Тухачевського. Хочеться запитати: невже мільйонам знищених режимом людей, кільком знівеченим поколінням легше від того, що їх нищив не Троцький, а Сталін? І чи легше, наприклад, від того, що Ягода, Єжов, Берія, які очолювали каральне відомство, пожерли один одного і їх розстріляли? І чи возвеличувати Сталіна за те, що він мусив боротися “з маленькими сталінами”? Боротися, аби стати великим Сталіним. А задля цього, за принципом “Ліс рубають — тріски летять”, лягли кістьми мільйони безневинних людей. Банальною є сентенція Бузини, що “лідер не може діяти в порожнечі”. Що “не він визначає характер часу, в якому живе, а люди, що населяють простір довкола нього”. Тут ми торкаємося одвічної філософської проблеми про роль особи в історії. Гадаю, навіть історик Бузина не повірить байкам, нібито “вождь не знав, що коїться”, а все коїли його “сталінчики”. Це тема окремої дискусії — що саме на совісті вождя, лідера, глави режиму, а що від нього не дуже залежало. Історія свідчить про величезну амплітуду ролі особи: від всесилля до безсилля. Від єгипетських фараонів, яких обожували, від рим-звернулися відомі політики, науковці та свідки подій героїчної боротьби УПА за незалежність України. На виставці представлено понад півтисячі фотографій та документів з радянських та німецьких архівів, які були засекречені протягом багатьох десятиліть, а також внутрішні документи УПА. Голова Кримської організації Української народної партії Олег Фомушкін зазначив: “Крим — особлива територія країни через перебування на півострові окупаційних військ Російської Федерації. Кримчани постійно відчувають втручання поважного сусіда, який намагається в будь-який спосіб посилити свою агресію проти України. Тому на прикладі героїв УПА ми маємо об’єднатися і бути напоготові захистити свою державу від будьяких посягань та докласти зусиль до унеможливлення присутності окупантів”. Інф. УНП, Кримського імператора, який міг зробити свого коня сенатором, і до французького короля Людовіка ХІІІ, що лише називався королем, хоч правив державою кардинал Рішельє. До якого з цих полюсів ближче Сталін, нехай ідалі зважено з’ясовують історики. Важливіше інше: періодично апологетизована постать під “брендом” Сталін — уособлення, символ режиму. Якого саме, всім начебто зрозуміло, правда, навіть у незалежній державі належно не затаврованого, бодай у формі громадського суду над комуністичним режимом. Ціла сторінка розвороту присвячена тезі про “милість” тоталітарного режиму щодо України. Перше, що тут пригадується, — антирадянський віршик радянських часів: “Пришла зима, настало лето, спасибо партии за это”. Нам не вперше, і не лише від Бузини, демонструють зменшені карти України, де чималі території вважають “не українськими”. І нагадують, що їх приєднали до України то цариця-німкеня у ХVIII столітті, то комуністичний диктатор у ХХ. І це подають як велику милість, велике благодіяння — повернення нам розірваних між імперіями наших земель. Приєднання не до України, а до імперії. Проте чомусь не показують інших карт, наприклад, княжої доби, коли до Чернігово-Сіверського князівства в ХI—ХIII століттях входила мало не третина європейської Росії, аж до Москви, яку заснував син чернігівського князя. Але, згідно з “історією від Бузини”, мусимо дякувати режимові та його верховодам за все. Наприклад, за архітектуру. Звичайно, якщо порівнювати нинішні потворні “парники” на Майдані Незалежності з розташованим поруч Головпоштамтом та іншими зразками сталінської архітектури, то результат порівняння очевидний. Правда, виникає запитання: чи цими двома “напрямами” й обмежується світова, зокрема, українська архітектура? І чи проектування будівель 50-х років — теж справа самого Сталіна? Втім, ми й забули: він був у всьому. Наприклад, сприяв українізації 20-х років. Пік її Бузина чомусь датує 1933-м, хоч українізацію було згорнуто значно раніше. Звичайно, якщо вважати “українізацією” Голодомор, тоді да- Фото Олеся Дмитренка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин