Доля на тлі історії · “За стійкість духу і проповідництво приятелі називали його учителем і будителем”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
«СПИ, КОЗАЧЕ, ДУША ЩИРА»
Слово Просвіти, №05 за 2009 рік
22 січня 2009 року відійшов у вічність Іван Венедиктович Бровко — одна з яскравих постатей серед української опозиційної інтелігенції, один з перших переслідуваних за правду університетських професорів на початку 60- х років. Чоловік глибокої української традиції, він любив людей, і його любили фронтові товариші, його студенти, дисиденти, колеги з Київського філіалу Національного центру аерокосмічної освіти молоді України. До 90-річчя Івана Венедиктовича чотири роки тому вийшла книжка про нього “Добром нагріте серце”. Щира книжка про світлу людину. Якимось чином у цьому синові жорстокого віку поєднався природний український націоналіст з чесного селянського полтавського роду і — совєцький офіцер, учасник трьох большевицьких воєн (а також і трьох голодоморів), і навіть більше — один з причетних до секретної ракетної зброї. Він залишився до кінця вірним обов’язку перед своїм приниженим народом, але дотримався військової присяги. За порядність і мужність його шанували і любили ветерани в Центрі аерокосмічної освіти, де він був прикладом українського патріотизму. Іван Венедиктович твердо стояв на українських позиціях, і його київська привітна хата стала тим вогником, на який зліталися з усієї України нові приятелі, переважно переслідувані й спраглі забороненої правди. Щира козацька душа, Іван Венедиктович сміливо розширював простір свободи й активно наближав незалежність України, у яку свято вірив навіть у найгірші часи. “Правда все одно переможе, хоч би як люто її переслідували темній ненависницькі сили”, — переконував усіх, бо його так і не навчили лукавити і брехати. За стійкість духу і проповідництво приятелі називали його учителем і будителем. Гуморист і дотепник, він умів по-народному обминути пиху влади, що дихала жорсткими інструкціями, і вчив радіти життю, милуватися красою, творити людям і собі добро. Небагато людей такого віку, які могли б так жваво відгукуватися на красу, бачити добро в житті, цінувати шляхетність і підтримувати позитивне і чесне в суспільстві, як це вмів Іван Бровко — педагог і духовний цілитель. Гостинна українська хата Івана Венедиктовича світитиме з темряви важких років, і образ національного просвітителя не забудеться. “Живіть у радості”, — нагадував він. — “Попри все живіть в любові та єдності — і будьте вільними”. Ніколи не падав духом і з козацькою усмішкою радив молодшим: “Нема сенсу старіти”. Вічна йому пам’ять у народі й Царство Небесне. Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Василь Горбачук, Петро Розумний, Віра Ткаченко, Валерія Андрієвська, Алла і Ніна Марченко, Броніслав Лапідус, Ореста Ковцун, Василь Яківчик, Віра і Василь Лісові, Олена Голуб, Галина Колюх, Ольга Страшенко, Олександр Рябокрис, Василь Овсієнко, Михайло Горинь, Микола Шудря, Микола Василега-Дерибас, Артур Вакуленко, Володимир Сіренко, Борис Довгалюк, Василь Василашко, Марія Голець, Ярослава Войтович, Роман Круцик
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
