На допомогу школі · “Без мови людина безкрила”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
УРОКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ПІДГОТОВКА ДО ЗОВНІШНЬОГО НЕЗАЛЕЖНОГО ОЦІНЮВАННЯ
Слово Просвіти, №05 за 2009 рік
просьба, лічба, Великдень, повсякденний, якби, аякже, отже, осьде) та в кількох запозичених (вокзал, екзамен, рюкзак, анекдот, футбол, айсберг). Їх можна запам’ятати. (Слова “косьба”, яке часом наводять тут як приклад, в українській мові немає, є косовиця.)
ґ
Перевірте себе 1. Випишіть у дві колонки слова зі вставленими буквами, що позначають: 1) дзвінкі приголосні; 2) глухі приголосні. Вхі(д, т)чини, во(г, х)ко, стов(б, п), про(з, с)ьба, сте(ж, ш)ка, Вели(ґ, к)день, обгор(д,т)' ка, кі(г, х)ті, стере(г, х)ти, тихо' хі(д, т), мабу(д, т)ь, удво(г, х), (з, с)цідити, ле(г, х)ко, лі(дж, ч)ба, змо(г, х)ти, на(д, т)хмарний, ая(ґ, к)же, сту(б, п)ка, бли(з, с)ький, ло(ж, ш)ка, ри(з, с)ка. Ключ. З других букв повинен скластися вислів Й. В. Ґете.
Перевірте себе 2. Випишіть у дві колонки слова зі вставленими в префікси: 1) буквою з; 2) буквою с. Ро..тяг, бе..коштовно, ..кін, ро..сіл, не..кінченне, ..хрон, бе..сумнівно, не..промога, ..сув, ..кат, не..тихаюче, ..шивка. Ключ. З останніх букв повиD нен скластися початок прислів’я: “…щоб тільки кашкет носити”.
2. Тверді, м’які і пом’якшеD ні приголосні М’якими в будь-якій позиції можуть бути лише зубні приголосні: вочевидь, різьба, сіль, тінь. Зубні приголосні вимовляються, як правило, м’яко перед зубними м’якими та губними пом’якшеними, хоч на письмі їхня м’якість і не позначається: дні [дґнґі], кузня [кузґнґа], сніг [сґнґіг], свято [сґвґато], цвіт [цґвґіт], дзвякнути [дзґвґакнути]. Приголосний р м’яким буває лише перед голосними: буря, грюк, царьок. Перед приголосними й у кінці слова він завжди твердий: чимало бур, царки. І слово Горький слід вимовляти з твердим р, незважаючи на його написання: [горкий]. Приголосний й постійно м’який: ясний [йасний]. Інші приголосні (губні, шиплячі, задньоротові) лише пом’якшуються — перед голосним і: місто, вітер, пізно, шість, чітко, гірка, хід. Перед іншими голосними пом’якшуються губні після м’якого свистячого: свято [сґвґато], дзвяк [дзґвґак], а також подовжені шиплячі: подружжя [подруж:ґа], затишшя [затиш:ґа], нічD чю [нґіч:ґу]. У словах іншомовного походження губні та задньоротові можуть вимовлятися як з пом’якшенням (що, зрештою, не відповідає законам української мови), так і зі звуком й: бюро [бґуро] і [бйуро], кювет [кґувет] і [кйувет], гяур [гґаур] і [гйаур], бязь [бґазґ] і [бйазґ]. Шиплячі вимовляються лише твердо: журі, парашут, Жуль Верн, Чурльоніс, Шауляй.
)
)
Перевірте себе. Випишіть у дві колонки слова з приголосними: 1) пом’якшеними; 2) м’якими. Прозаїк, півкроку, шків, уміти, яблуко, сумнів, таксі, відкуп, щі' лина, ліс, перехід, ґніт, честь. Ключ. З останніх букв має скластися закінчення афоризму “Переможці не вірять…”
3. Вживання м’якого знака М’який знак може ставитися лише після букв, що позначають зубні приголосні (де ти з’їси ці лини), та після р тільки перед о (виняток: Горький). Наприкінці слова, перед твердими приголосними та перед о м’який знак ставимо відповідно до вимови (чуємо і пишемо): мідь, мить, сталь, міць, день; нянька, призьба, ницьма, цьвохнути; польовий, тьохкати, сьомий, трьох. Перед м’якими, пом’якшеними й шиплячими м’який знак звичайно не ставиться: лазня [лазґнґа], цвях [цґвґах], уманський [уманґсґкий], Уманщина [уманґшчина], корінчик, безбатченко, менше. Перед м’якими, пом’якшеними й шиплячими м’який знак вживається лише в таких випадках: 1) для позначення м’якого лґ: гуцульський, ковальський, читальня, більше; 2) у непрямих відмінках та в присвійних прикметниках, якщо м’який знак є в початковій формі: у скриньці (бо скринька), у бруньці (бо брунька), але у хатинці (бо хатинка), у лунці (бо лунка); Вутаньці, Вутаньчин (бо Вутанька), але Устинці, Устинчин (бо Устинка); 3) у дієсловах перед -ся (-сь), якщо м’який знак є у формі без -ся: вчиться, збираються, підводься, розглянься, станьсь; 4) як виняток у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати. Ті самі правила вживання м’якого знака діють і в написанні іншомовних слів. Єдина особливість їх полягає в тому, що м’який знак тут може ставитися також перед й, я, ю, є, ї (у незапозичених словах такого не буває): павільйон, каньйон, пасьянс, Дьяконов, Нью'Йорк, ательє, Ананьїн, Танганьїка. Апостроф після букв, що позначають зубні, не ставиться.
Перевірте себе. Слова запишіть у дві колонки: 1) у які вставили м’який знак; 2) у які не треба вставляти м’якого знака. Зненац..ка, цар..ок, уй' гурс..кий, дз..вякати, знад..ність, (в) авос..ці, цар..ки, (на) стеб' лин..ці, (у) мис..ці, винос..ся (на' казовий спосіб), ущіл..нення, ус..мішка, камін..чик, Тан..чин, (у) жмен..ці, путивл..ський, уман..' ський, розріс..ся, вгомониш..ся, їдал..ня, брин..чати, (в) колис..ці, освіт..ній, велетен..ський, різ..' бяр, осмілят..ся, ател..є, (багато) облич.., безбат..ченко, т..мяний. Ключ. З других букв (слів, що в дужках, не враховувати) повинен скластися вислів Галілео Галілея.
4. Вживання апострофа Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї і вказує, що ці букви позначають відповідно два звуки йа, йу, йе, йі після твердого приголосного. У незапозичених словах апостроф ставимо перед я, ю, є, ї після губних (мавпа Буф), якщо губний стоїть на початку кореня, після голосного або після р: розв’язок, зм’яклий, здоров’я, черв’як, арф’яр. В інших випадках апостроф не ставиться: свято, різдвяний, духмяний, морквяний, мавпячий. Винятків нема. Після р перед я, ю, є, ї апостроф ставимо, якщо в літературній вимові далі чується звук й: сузір’я [сузґірйа], бур’ян [бурйан], але: буря [бурґа], гарячий [гарґачий]. Апостроф ставимо перед я, ю, є, ї після префіксів та словотвірних частин, які закінчуються на будь-який приголосний: з’єднаний, під’юдити, між’ярусний, дит’ясла, Мін’юст, пів’ящика. (Слів “двох’ярусний”, “трьох’ярусний”, які часом наводять тут як приклади, в українській мові немає, є двоярусний, триярусний, у яких апостроф ставити не треба.) В іншомовних словах апостроф перед я, ю, є, ї може ставитися після губних, піднебінних і задньоротових: комп’ютер, інтерв’ю, миш’як, Руж’є, Григор’єв, Лук’ян, Х’юстон, Монтеск’є. Але в деяких словах, переважно запозичених із французької мови, апостроф у цій позиції не ставлять, хоч це й не відповідає фонетичним законам української мови: бюджет, бюро, бюст, гравюра, гюрза, кюрі, манікюр, пюпітр, пюре, фюзеляж, Гюйгенс, Мюллер, Бядуля, бязь. У кількох іншомовних словах апостроф ставимо після зубних приголосних, оскільки ними закінчуються іншомовні префікси: ад’ютант, ін’єкція, кон’юнкти'віт, кон’юнктура, пан’європейський.
Перевірте себе. Слова запишіть у дві колонки: 1) зі вставленим апострофом; 2) без апострофа. Св..ятковий, різдв..яний, ост' рів..янин, духм..яний, сурм..яний, медв..яний, зм..яклий, при' св..ята, слов..яни, тьм..яний, дзв..якнути, цв..ях, пір..я, рут' в..яний, знічев..я, ін..єкція, морк' в..яний, мавп..ячий, з..ясувати, різьб..яр, ім..я. Ключ. З других букв першої колонки повинно скластися слово, яким закінчується вислів Іммануїла Канта: “Закон, що живе в нас, називається…”
Зміни приголосних 1. Подовження приголосних і подвоєння букв. 2. Спрощення в групах приголосних. 3. Чергування приголосних. 4. Зміни приголосних при додаванні суфіксів 'ський, 'ство. 5. Уподібнення приголосних.
1. Подовження приголосD них і подвоєння букв Подовження приголосних у незапозичених словах (на письмі подвоєння букв) відбувається в основному з двох причин: внаслідок збігу однакових звуків на межі значущих частин слова (віддати, денний, піднісся, юннат) та внаслідок уподібнення приголосних (колосся, сіллю, козаччина). Префікси в українській мові закінчуються на приголосні д (відD, підD, надD, передD), з (зD, розD, безD), в (вD, півD) та б (об-): віддаль, піддовбати, наддерти, переддень, ззовні, роззброїти, беззвучний, ввечері, піввідра, оббілити. Отже, лише ці приголосні й можуть тут подовжуватися. На межі попередньої частини і суфікса подовжується лише приголосний н, якщо твірна основа (корінь чи суфікс) закінчується нан: законний, пісенний, вершинний, буденний буденність. У словах буквений, пореформений, казармений, шалений, скажений, жаданий, дерев’яний і под. такого збігу приголосних нема, оскільки твірна основа в них закінчується не на н. Крім того, приголосний н подовжується в наголошених суфіксах Dенний, Dанний: 1) якщо прикметник вказує на збільшену міру якості: здоровенний, страшенний, височенний, численний (але нема подовження в словах шалений, скажений, жаданий і под., бо вони вказують на звичайну міру якості); 2) якщо прикметник вказує на повну неможливість ознаки, зумовленої певною дією: нездійсненний, недоторканний, нездоланний; 3) якщо це старослов’янізм: священний, огненний, блаженний, окаянний. Приголосний н подовжується з різних причин також у словах останній, старанний, притаманний, захланний. У кількох дієсловах з основою на с при додаванні постфікса -ся подовжується м’який сґ: піднісся, розрісся, пасся. Подовження приголосних внаслідок уподібнення відбувається в двох випадках: через упоґ ґ ґ ґ ґ ґ ґ ґ ґ дібнення звука й до попереднього м’якого приголосного і через інші зміни звуків. Колись в іменниках колосся, життя, стаття, затишшя і подібних, як ще й тепер у словах подвір’я [подвґірйа], сузір’я [су-зґірйа], був суфікс й. Тоді було [колосґйа], [житґйа], [статґйа], [затишґйа]. Але суфікс й, як м’який, уподібнився до попереднього м’якого і став звучати так само — відбулося подовження м’якого приголосного. Проте якщо між попереднім м’яким і звуком й було вставлено голосний е, то такого уподібнення, а отже, й подовження м’якого звука не відбуло-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
