Мова єдина · “Українська мова тут не “фактор відчуження”, а простір інтелектуального єднання”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
ХІ Міжнародний конкурс імені Петра Яцика в Чернівцях
Слово Просвіти, №05 за 2011 рік
29 січня водинадцяте відбувся фінальний етап Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, заснованого Лігою українських меценатів. Конкурс став загальнонаціональним здобутком, візитівкою української освіти, спрямованої на утвердження культури рідного слова та української мови як державної мови порозуміння в усіх регіонах і для всіх етнічних спільнот. Цього року захід (який відбувся, на жаль, без фінансової підтримки з боку МОНМС, але завдяки сприянню десятків інших благодійників і, зокрема, Юлії Тимошенко) зібрав тисячі учасників і освітян не лише в Україні, а й далеко за її межами. Школярі та студенти виконували завдання фінального туру, які цього року були підготовлені фахівцями з Інституту української мови НАНУ (а голова журі Конкурсу — відомий мовознавець, директор Інституту української мови П. Ю. Гриценко).
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, “Всесвіт”, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка
Господь багатий нас благословив Дарами, що нікому не одняти: Любов і творчість, туга і порив, Одвага і вогонь самопосвяти. Олег Ольжич
Цьогоріч мені випала честь бути представником Ліги українських меценатів на Буковині — в чарівному чернівецькому краї, до якого справді вельми пасують поетичні рядки Олега Ольжича, винесені в епіграф до статті. Чернівці — маленький обласний центр (сьогодні в ньому мешкає близько 250 тис.), у якому існують різні національності, різні етнічні спільноти — переважно румуни, євреї, поляки, німці, вірмени. Але з культурної точки зору, Чернівці — дивовижне місто, як і вся Буковина, яка подарувала Україні й світові Ольгу Кобилянську, Ірину Вільде, родину Івасюків, Софію Ротару… І ніколи розмаїття культур у цьому місті не було приводом для конфліктів і непорозумінь. До конфліктів може призвести хіба що бездумна та однобока владна політика керманичів на верхівці держави, не здатних мислити європейськими категоріями толерантності та взаємоповаги. Мова стає засобом “відчуження”, як писала Ліна Костенко, в нас тоді, коли пошкоджено “національну оптику”, коли чужинці окуповують наш простір і прагнуть провадити політику понівечення культури, встановлюючи колонізаторський гніт. Саме мова — універсальна ознака етносу, саме мова вказує на культурні особливості регіону, захищаючи в такий спосіб “Іншого”. Колонізатори ніколи не визнають інакшості, прагнучи до уніфікації простору — соціального, культурного, політичного. Спадають на думку фрагменти з монографії “Культурні основи націй” класика британської політичної думки Е. Сміта. “Для націй такі спільні культурні риси повинні стати спільним громадським набутком і правити за конкретні критерії культурної диференціації. Вони повинні стати частиною характерної національної публічної культури. Крім того, будь-які регіональні варіанти діалекту чи культу мають бути підпорядковані цій ідеологізованій публічній культурі — або винищені”, — переконує Е. Сміт. Щоб була створена нація, має бути сформована одна мовна модель, якою ця нація може репрезентувати себе в часі. Літературознавець і культуролог Оксана Пахльовська у своїх статтях і дослідженнях неодноразово порушує проблему, яку сьогодні можна окреслити як проблему перспективи України у третьому тисячолітті: “Україна — це найменш ідентифікована держава. Ніхто не може зрозуміти, чого Україна хоче, куди вона йде. Чи вона справді хоче йти в напрямку Європи, чи вона хоче йти в напрямку Росії. Досі цього нікому не відомо. І цього сама не знає Україна. От що цікаво. Ця невизначеність”. Чернівці — місто, яке має свою самобутність, свою етнічну ідентичність, своє обличчя. А в культурній площині це місто, виплекане європейською культурою — від середньовіччя до модерного часу. У Чернівцях споконвіку представники різних етносів, існуючи в спільному просторі, завжди розуміли одне одного й шанували мову та культуру тієї землі, на якій вони живуть. Тільки в цьому місті співіснують вулиці Українська й Руська, В. Маяковського й О. Кобилянської, пам’ятники Т. Шевченку та П. Целану, Емінеску й Федьковичу… Українське та європейське сформували одну нерозривну матрицю, амальгаму духовного відродження українського краю з європейським соціокультурним мотто. У місті співіснують православні церкви, греко-католицькі та римо-католицькі костели, синагога. Все як у “нормальному” європейському місті — як у Відні чи Дюссельдорфі. Можливо, для когось Буковина видається маленьким регіоном, загубленим у світі карпатських смерек та буків. А насправді Чернівці — це регіон духу, українська земля, яка показує, наскільки питомим для українців є європейський складник. Формуючи концепцію власної історичної ідентичності та національного менталітету, ми не маємо забувати, що карпатський світ — це чи не найбагатший регіон України з надзвичайно розгалуженою мережею діалектів. А як переконують фахові мовознавці, саме регіони, де представлено найбільше діалектів, можна зарахувати до найдавніших, які дали поштовх до розвитку мови й держави. Буковина — старовинний край, який пам’ятає і культуру Київської Русі, і часи Австро-Угорської імперії. Звичайно, доводиться констатувати, що засилля російської мови в радянський час спричинилося до засмічення української мови і в цьому регіоні. Вже від перших кроків на чернівецькому вокзалі відчуваєш, що й тут має місце суржикізація, і тут наявна спотворена українська мова. В такому разі проведення мовного конкурсу, спрямованого на вивчення державної української мови, — обов’язкова умова соціального одужання суспільства. Мова, як ми знаємо, не вичерпується комунікаційною функцією. Вона виконує також емотивну (встановлення зв’язків і контактів), емоційно-експресивну функції. Грамотна мова — ознака культурності нації. Представники різних національних меншин, безперечно, можуть послуговуватися рідною мовою, але за умови поваги до мови тієї землі, де вони мешкають сьогодні. Для європейця існує три Батьківщини: його маленький світ (скажімо, умовно це “Ітака”), світ його країни та загальноєвропейський простір. І сила Європи — в розмаїтті світоглядів і культур, за умови, що всі представники відчувають повагу до титульної мови тієї землі, де вони перебувають. Інакше б європейці автоматично потрапили в категорію “варварів”. А варварство, на жаль, історично асоціюється з представниками Сходу, зокрема зі слов’янських територій. Чернівці могли б стати тим брендом українського світу, в якому збережено європейські категорії соціальної комунікації. Лише Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича — окраса вітчизняної освіти. Для себе цей університет я одразу порівняв із британським Кембриджським університетом. На архітектурному рівні перебігів надзвичайно багато. На території резиденції університету є Храм Трьох Святителів та Богословсько-теологічний факультет. Одне слово, це справжній український Кембридж. Незабаром, можливо, Чернівецький університет ім. Ю. Федьковича офіційно буде визнано об’єктом європейської культурної спадщини в ЮНЕСКО, а це дасть можливість здобути додатковий фінансовий ресурс для підтримки університету в належному стані. Проте Чернівці славляться не лише потужним університетом. Навіть на перший погляд звичайний середній навчальний заклад, де відбувався фінальний етап Конкурсу — гімназія №5 (серед найвідоміших випускниць гімназії — письменниці Ірина Вільде та Марія Матіос), є насправді взірцевим, і не лише для буковинських шкіл, а й для всієї України. Біологічно-хімічному кабінету в
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
