Гаряча тема · “Моральні потреби пастви в Росії турбують Москов* ський Патріархат значно менше, ніж побудова “рус* ского міра” на споконвічних українських землях”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
ДЕСЯТИННУ ЦЕРКВУ — МОСКОВСЬКИМ НАЩАДКАМ БАТИЯ?
Слово Просвіти, №05 за 2011 рік
— Пане Олександре, нагадайте історію нашої першої християнської святині — Десятинної церкви Києва, спорудженої одразу після хрещення Русі. — Десятинна церква була зведена Великим Київським князем Володимиром у 989—996 роках. На її побудову Володимир Великий виділив десяту частину доходів держави. У церкві були поховані сам Володимир зі своєю дружиною візантійською принцесою Анною. Там же зберігалися мощі княгині Ольги, перенесені туди Володимиром. Десятинна була колосальним храмом для всієї Східної Європи, церкви якої на той час були розміром із кімнату. Десятинна церква пережила чимало. 1169 року військо, спрямоване на Київ суздальським князем Андрієм Боголюбським, розграбувало Десятинну, а також Софію, підпалило Печерський монастир, інші церкви. За словами російського історика Ключевського, це був “перший великорос, який вийшов на історичну арену”. За чотири роки, 1173 року, князі Русі під Вишгородом завдали суздальцям вирішальної поразки. До 1240 року Десятинна церква слугувала усипальницею для найвидатніших князів. Із весни 1240 року кияни під керівництвом тисяцького Дмитра почали підготовку до опору очікуваному нападу монгольських завойовників. (Тисяцьким називався намісник князя, який очолював військове ополчення міста й околиць, так звану тисячу, і виконував функції судової та виконавчої влади в місті.) Восени місто було взято в облогу. Киянам вдалося відбити кілька штурмів. Монголи використовували в облозі міст пороки — тарани для руйнування стін. Біля Лядських воріт монгольські пороки знесли дерев’яні укріплення, встановлені на вершині валу. Під час бою було поранено воєводу Дмитра. Оборонці змушені були відійти на Старокиївську гору та використовувати для оборони старі вали “міста Володимира”. На вулицях Києва й у садибах точилися запеклі бої. На Старокиївській горі було зроблено нове укріплення навколо Десятинної церкви. Туди ж масово відступила решта цивільного населення міста. Люди збіглися на хори кам’яної Десятинної церкви. Однак стіни церкви не витримали ударів монгольських стінобитних машин і завалилися. Останнє укріплення киян було взято ворогом. У Десятинній церкві монголи захопили в полон пораненого воєводу Дмитра. Через його хоробрість хан Батий залишив йому життя. Воєводу Дмитра призначив у Київ князь Данило Галицький. Навіть після монголо-татарського нашестя, як пише посол Папи Римського до монгольського хана Плано Карпіні, кияни в 1245-му вважали своїми князями Данила Галицького та його брата Василька, а мешканці територій від Волині до Києва виказували шану послам цих князів. Усе своє життя Данило Галицький присвятив боротьбі з монголо-татарами. Орда в цей час перебувала в зеніті своєї могутності. Монгольська держава контролювала землі від Кореї й Південного Китаю, Ірану й Малої Азії до Центральної Європи. Жодна інша держава не наважувалася кидати виклик Орді. Лише Данило Галицький і його держава почали боротьбу з монголо-татарами за століття до того, як інші країни тільки всерйоз задумувалися над такою можливістю. — У цей же час невеличка Москва, заснована за сто з лишком років до того сином Київського князя, була слухняним васалом Орди. — Та Москва, яка нині керує Московським Патріархатом. Який стосунок Московський Патріархат може мати до церкви, збудованої за півтора століття до першої згадки про Москву й за три століття до зародження мінімальної московської державності? Питання риторичне. Тим більше, якщо згадати, що упродовж Середньовіччя Москва була васалом держав, що вийшли з Монгольської імперії, та виплачувала данину Кримові аж до початку XVIII століття. Московське князівство виникло лише 1277 року. Політика володимиро-суздальських, а згодом і московських князів у відносинах з Ордою полягала в тому, щоб виявами максимальної лояльності до ординських ханів, боротьбою зі спробами повстань забезпечити собі владу та право збирати данину й відсилати її в Орду. У той час як Данило Галицький будував фортеці та воював з ординським темником Куремсою, володимиро-суздальський князь Олександр Невський став названим сином руйнівника Києва (і Десятинної церкви!) хана Батия, сприяв розправі над власним братом Андрієм, а 1257 року жорстоко покарав тих мешканців Новгорода, які не хотіли проведення перепису й виплати монголо-татарам поголовної данини. — Схоже, нащадки Невського, які утвердилися на Московському столі, справді можуть вважатися спадкоємцями Орди? — Ідеологія євразійства, взята на озброєння нинішнім Кремлем, прямо стверджує, що Росія — спадкоємець Монгольської імперії. З цього погляду намір віддати саме Московському Патріархатові місце Десятинної церкви є особливо блюзнірським. Адже це не лише українська духовна святиня колосального значення, а й останній бастіон опору киян монголо-татарській навалі. — Однак процес захоплення цієї святині московитами триває…
— Ще 2005 року біля фундаменту Десятинної церкви на території музею було споруджено каплицю Московського Патріархату, слід відзначити, за потурання тодішньої “демократичної” влади. На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а тепер і Десятинної церкви, простежується мета прозелітизму залежного від Кремля Московського Патріархату в Україні — “застовпити” собою місце найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви. Або, у крайньому разі, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом формування української солідарності. Це не що інше, як спроба не дати використати те колосальне моральне багатство, залишене предками, на благо української духовної (а отже, й політичної) єдності. Моральні потреби пастви в Росії, яка входить до десятки найбільш криміналізованих держав світу, схоже, турбують Московський Патріархат значно менше, ніж побудова “русского міра” на споконвічних українських землях. — Це не перше зазіхання Московії на нашу святиню? — Десятинну церкву імперія вже “відновлювала” у 1828—1842 роках в імперському московському стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою. Парадокс: елементи шатрової монголо-татарської архітектури, засвоєної Московією, були змуровані на руїнах Десятинної церкви, знищеної монголо-татарами. Справа в тім, що ще 1801 року синод Російської Православної Церкви заборонив будівництво церков в українському стилі й запровадив норми будівництва церков у московському синодальному стилі. Не виключено, що таку ж споруду хочуть звести на місці Десятинної церкви, аби підмінити старовинну Київську архітектуру “новодєлом” “русского міра”. Хоча для відтворення Десятинної церкви з точністю на більш як 90 відсотків є всі умови: збережений фундамент, старовинні малюнки XVII століття та численні аналогічні церкви кінця Х століття візантійської доби, що збереглися у Греції, Болгарії, Туреччині, Кіпрі, Сирії та Йорданії. Але, за словами київського архітектора, чомусь планується будівництво нового храму, а не відтворення Десятинної церкви. Рішення влади надати перевагу одній конфесії не лише безглузде, адже є елементарний факт: храм був релігійним центром Київської держави ще тоді, коли не лише Московської Церкви, а й Москви не існувало. Це ще й відверта дискримінація за релігійною ознакою. Адже, за всіма наявними соціологічними опитуваннями, кількість вірян Київського Патріархату в Україні більша за кількість вірян Московського. Київський Патріархат ще 2004 року заявив про свій намір отримати право на відродження Десятинної церкви. Тому
Малюнок Петра Могили рішення влади провокує вкрай серйозний міжконфесійний конфлікт у серці столиці. Що ж до опитувань стосовно Києва, то ситуація ще більш разюча. За даними опитування, проведеного фондом “Демократичні ініціативи” та Київським міжнародним інститутом соціології, більше половини (50,3 %) киян заявляли про належність до УПЦ КП, тоді як із УПЦ МП асоціюють себе майже в п’ять разів менше (8,8 %) киян. Навіть за даними російської компанії ФОМ-Україна, кількість вірян Київського
Патріархату в Києві майже в три рази перевищує кількість вірян Московського Патріархату. Чому ж тоді українська святиня має перейти Московському Патріархатові? Бо в Україні досі іноземне “іго”? Представники Московської Патріархії заявляють, що вони швидко вирішують усі питання щодо будівництва свого храму. За потурання влади. Це недопустимо. Категорично. Тим більше, йдеться про УПЦ МП, релігійну меншість в Україні. — Яка Ваша пропозиція щодо подальшої долі залишків Десятинної? — На моє переконання, всетаки необхідно відбудувати церкву. Але, можливо, трохи більшого розміру, щоб не пошкодити фундаменту старої споруди. Цей відновлений храм треба віддати Київському Патріархатові як найбільшій Церкві столиці. Або спершу розмістити тут Музей Київської Русі, а в подальшому, після об’єднання українських церков, передати храм цій об’єднаній Українській Церкві. — Пане Олександре, Ви автор десятків цікавих публікацій, особливо з історії Київської Русі, книги “Ключ до історії України” (2005). І ось щойно видали “Історію України”, посібник для студентів і викладачів загальноосвітніх шкіл. Але ж зараз відбуваються гострі дебати щодо концепції викладання історії, написання підручників. — Насправді, все дуже просто, якщо не брехати, якщо ми пишемо так, як все відбувалося, вивчаємо всі джерела, підходимо до історії, не як до ідеології, а як до факту. А от Табачник хоче, з одного боку, написати підручник, вигідний Росії, а з іншого — намагається не бути повним блазнем, троглодитом брежнєвських часів. Джерел з української історії у світі колосальна кількість. Величезний масив матеріалів у Стамбулі, і його майже не досліджували, також дуже багато матеріалу в Польщі, Швеції. У нас, на жаль, багато чого просто згоріло, навмисно спалювалося за царату. За Петра І і Катерини ІІ були дві великі пожежі — у Печерському і Межигірському монастирях, коли наші архіви навмисно підпалили. Утім, навіть наявного матеріалу вистачить, щоб писати правдиву історію України. Про Україну ще зі скіфських часів знали у світі, в Італії, Греції. Тоді як про Німеччину, Англію тих часів у світі майже нічого не знали. Тому потрібно відштовхуватися від фактів і говорити з точки зору українського народу. Це те, що творить будь-який народ. Візьміть постать Петра І. Для нас це нищитель України, для росіян — великий реформатор. Український народ, як і будь-який інший, має право на власну історію.
Спілкувався Петро АНТОНЕНКО
Інформація про те, що на місці Десятинної церкви Києва, найдавнішої християнської святині Київської Русі, буде збудовано храм Московського Патріархату, з’явилася ще кілька місяців тому. Втім, у листопаді під час одного з “круглих столів” (див. публікацію “Музеї з Лаври не виселять. Поки що…” у “Слові Просвіти”, ч. 46 за 2010 р.) заступник міністра культури і туризму Тимофій Кохан запевнив, що це чутки, лише одна з пропозицій щодо подальшої долі Десятинної. А остаточно влада рішення ще не ухвалила: чи віддавати цю територію під будівництво храму якоїсь конфесії, чи відновити Десятинну в первісному вигляді й зробити тут музей, чи взагалі законсервувати руїни як музейний об’єкт. Питання, мовляв, розглядається. І раптом виявляється, що питання вже “розглянуто”, подальшу долю Десятинної вирішено. Головний архітектор Києва Сергій Целовальник повідомив, що у відповідь на звернення УПЦ Московського Патріархату “пропонується створити платформу, під якою археологи змогли б проводити розкопки і де буде засновано музей, а безпосередньо на платформі побудувати церкву. Але це буде будівництво нового храму, а не відтворення Десятинної церкви”. Наш співбесідник — молодий, але вже досить відомий дослідник, кандидат історичних наук Олександр ПАЛІЙ. Не так давно він працював у Дипломатичній академії при Міністерстві закордонних справ України. Але нова влада звільнила його, як і багатьох фахівців. Очевидно, погляди молодого історика, а також його активна громадська діяльність не подобаються владі.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
