Очевидець і літописець · “Єдиний порятунок — це опертя на власні духовні традиції”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ККРРУУТТААММ ССИИГГННААЛЛЯЯТТЬЬ ЕЕЛЛЕЕККТТРРИИЧЧКККИИ
Слово Просвіти, №05 за 2011 рік
“Крути, мов сигнал до бою!” — пам’ятається. І в мене Крути зовсім не викликають уявлень про наші національні поразки — нечисельна вояцька лава наших вояків зупинила в 6 разів більшу московську воєнізовану орду. І, до речі, дала змогу добитися визнання України на міжнародному рівні. А лукаві твердження про одних лише студентів, яких кинули у бій дорослі дядьки, не витримує історичної критики.
Василь ЧЕПУРНИЙ, голова Чернігівської “Просвіти” Фото автора
Цього року в Крутах на вшанування пам’яті героїв зібралося незвично багато людей. Незвично, бов час відкату влади від українських цінностей приємно бачити, що зерно, посіяне 20 років тому, — зійшло. Звісно, і цього разу в Крутах було багато політиків: Віктор Ющенко, В’ячеслав Кириленко, Іван Заєць, Валентин Наливайченко. Вони говорили правильні слова, які я майже не слухав, бо від цих людей ми зачекалися дій, а не слів. Зате особисто мене найбільше порадували два моменти: присутність трьох голів обласних рад Галичини: Львівської, Івано-Франківської та
Тернопільської. І друге: було так багато молодих облич! Панахиду по загиблих вояках УНР відслужив єпископ Чернігівський і Ніжинський Іларіон. А владі, нашій місцевій, також треба віддати належне: заступник голови Чернігівської облдержадміністрації Віктор Тканко та голова обласної ради Анатолій Мельник були, молилися, віддали шану героям. Курсанти проходили строєм. Читали звернення Президента Віктора Януковича. Покладали квіти — скромно, але доречно. Я навіть бачив кілька прапорів Партії регіонів серед маєва прапорів “Свободи”, УНП, “Нашої України”. Але чомусь не “світилася” “Батьківщина”… А ще представлено новий рух — “Опір”. Електрички, що минали крутянський монумент серед поля, відгукувалися сигналами. Кажуть, що у залізничників це вже стало традицією.
хетність, волю до державності, вірив у роль проводу у боротьбі за незалежність і свободу українського народу. Еміграційна доля жбурляла його по різних містах, та хоч де б він жив — не втрачав уміння консолідувати довкола себе передові національні сили, організовував газети і журнали, сам їх редагував і був талановитим публіцистом, фахівцем з економічних питань. В історію української культури він увійшов як редактор часописів “Нова Україна” (Прага, 1925— 1929), “Вперед” (Ужгород, 1932— 1938), “Нова свобода” (Ужгород, 1938—1939), “Дозвілля” (Берлін- Плауен, 1942—1945), “Слово” (Реґенсбург, 1945—1946). Відомий літературознавець, професор Колумбійського університету (США) Юрій Шерех у своїх спогадах “МУР і я в МУРі” описує цікавий епізод, який стався у вересні 1945 року у Фюрті, передмісті Нюрнберга. Наш земляк-емігрант поет Леонід Полтава викрав у плауенській німецькій друкарні скриню зі шрифтами, щоб друкувати художні твори. Але досвідчений Спиридон Довгаль виманив у нього ці шрифти для газети “Слово”. “Я був тоді лютий на Довгаля, але, може, він мав рацію. Може, не варто було віддавати нам друкарню. Може, були ми ще занадто діти, щоб мати власність і провадити її”. Аналізуючи стрибки тодішніх літераторів від націоналізму до комунізму, Юрій Шерех підсумовує: “Довгаль був кращий від таких письменників. Певніше, щоб друкарня була в його руках. Хай не буде великої літератури, але не буде й комуністичної провокації”. С. Довгаль автор багатьох статей на економічні теми, був доцентом економіки в Українському Технічно-Господарському інституті в Подєбрадах, членом ЦК УПСР, з 1950 р. — головою і членом ЦК Української соціалістичної партії. Він — визначний діяч Української Національної Ради на еміграції, з 1951-го — заступник голови Виконавчого Органу. Помер неодруженим. Це сталося 15 жовтня 1975 року в Мюнхені.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
