Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “Єдиний порятунок — це опертя на власні духовні традиції”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

КОМАНДИР СТУДЕНТСЬКОГО КУРЕНЯ

Слово Просвіти, №05 за 2011 рік

Олександр АСТАФ’ЄВ Одним із активних учасників визвольних змагань 1918 року був Спиридон Микитович Довгаль. Ось що пише про нього голова фундації Симона Петлюри у Лондоні Олександр Бондаревський: “Народився Спиридон 1 жовтня 1896 року в Носівці, свого часу юнаком був покликаний до царського війська, а під час революції, коли студенти боронились у Крутах, Довгаль командував студентами в боротьбі за Київ у районі “Арсеналу”, де був тяжко поранений, до смерті носив на голові глибокий шрам”. Спиридон Довгаль був співорганізатором і командиром Студентського куреня і залишив про нього свої спогади, у яких у третій особі однини згадує і себе: “По виїзді першої студентської сотні під командою сотн. Омельченка під Крути в кінці січня номінальним командиром Студентського куреня був призначений штабс-капітан Павло Ґан, але фактичним командиром був сотн. С. Довгаль. При його участі формувався курінь та під його командою провадились бої на вулицях Києва з місцевими большевиками. 19-го січня сотник С. Довгаль був у бою важко поранений в голову і перебував в шпиталі до м. березня 1918 р. Рештки першої і другої студентських сотень перед заняттям Києва Муравйовим, прилучилися 8 лютого 1918 р. до відділів, вірних Центральній Раді і відступили в напрямку на Житомир. 2-го березня реорганізовані українські частини разом з німцями звільнили Київ від орд большевицьких, Центральна Рада повернулась із Житомира до Києва. Сотн. С. Довгаль по видужанні вийшов зі шпиталю в м. березні і провадив організацію студентського куреня далі, але вже при інших обставинах і без поспіху. З приходом німців в Україну не було конечної потреби студентам переривати студії, постанова студентів з перших днів січня, що всі українські студенти-патріоти мають вступати в ряди українського війська, щоб боронити суверенність Української Держави, була вже не обов’язкова. Студентський курінь зредуковано до одної сотні і яко 4-ту сотню прилучено до 1-го імени Тараса Шевченка полку, Синьої Дивізії. Перед гетьманським переворотом 29-го квітня 1918 р. Синя Дивізія, під командою генер. Віктора Зелінського, була німцями обеззброєна”. Спиридон Довгаль покинув Україну під час першої хвилі еміграції, разом із сотнями інших біженців, які відверто симпатизували Центральній Раді і не згоджувалися з диктатурою більшовиків в Україні. 1927 року у Подєбрадах побачила світ брошура С. Довгаля “Поворот од соціялізму”, яка є відповіддю на твір В. Винниченка “Поворот на Україну”. Головна тема праці С. Довгаля сформульована в тезі: “І повстає передо мною в усю велич трагічне бездоріжжя й пристосування до чужих і ворожих концепцій українських колишніх провідників, які не почувають жадної відповідальності за своє поступування, за свої вчинки. Провідники сьогодні плюють на своє вчорашнє й зраджують ті маси, які пішли на їхній поклик змагатися. Стискається серце з болю, що ми в таку славну добу визвольного світанку, в добу, повну героїчних вчинків і кривавих жертв розбурханої нації, мали таких провідників”. Автор говорить про явище, яке Ф. Ніцше назвав “віком мас”, віком “європейського нігілізму”, коли на арену історії вийшли нові демократичні “пани”, герої пересічності, вузькоглядства й вигоди, які, на відміну від представників давніх європейських еліт, вікінгів, арабської, японської й грецької аристократії, принесли з собою метушню й “валленродизм”. Про цей же феномен писав Х. Ортеґа-і-Гассет: “еліта”, що вийшла з маси, з одного боку, претендувала правити країною, а з іншого — ні мудрістю, ні шляхетністю, ні відвагою від члена тієї маси не відрізнялася. “Якщо давній устрій Європи тримався на трьох китах: ідеї Бога, культові морального закону й культові обов’язку й відповідальності за долю країни, то тепер панує дух “наївного міркування мужика, що не бачив світа і не потрапить піднятися думкою до зрозуміння вищої суспільної організації понад свою громаду або свій повіт” (І. Франко). С. Довгаль з обуренням говорить про те, що такі провідники, як М. Грушевський та В. Винниченко “пасують перед російською окупацією”. Будучи соціалістом-державником, С. Довгаль виступав проти союзу з наїзниками й займав чітку політичну позицію: Україна повинна мати свою незалежну державу, “державу українських трудових мас”, свою, а не “окупаційну” владу, яка могла б забезпечити “вільні вибори до рад”. В. Винниченко, на його думку, очоливши найвищі народні органи — Національний Союзі Трудовий Конґрес, використовує “тактику Конрада Валленрода”: він ще 1920 року пішов на компроміс із окупантом — більшовицькою партією, щоб бути при владі, але через розбіжності з керівництвом радянського уряду з питань національно-культурної та економічної політики, несприйняття рекомендацій щодо виведення з розрухи народного господарства більшовики його послуг не прийняли. С. Довгаль пише: “Ви нас обдурили, покликавши на боротьбу, самі здалися противникові. Через деякий час Ви, як метелик, обпаливши крила на большевицькій ватрі, повернулися до нас, каялися й ми, з якими спільно Ви йшли раніш до мети, як я вже сказав, дарували Вам Вашу помилку, якої історія Вам ніколи не подарує. Перед многолюдною аудиторією в 1923 р. Ви урочисто й гордо виголосили своє знамените “я помилявся” і нам, кров’ю заплативши за Вашу помилку, було втішно чути зізнання, бо цим була стверджена Вами наша правда. Ми забули все, навіть те, що Ви переступили тисячі трупів полеглих іза Ваші кличі борців, забули ту легковажність, з якою Ви поставились до своєї ролі, до якої покликав Вас Трудовий Конгрес”. С. Довгаль переконаний, що творчою енергією в житті державних організмів, яка здатна ці механізми утримати й надихнути новою силою, є прикмети правлячої верхівки: шляхетність, мужність і мудрість. Він відособлює їх від хитрості, спритності і софістики. Мудрість, із погляду С. Довгаля, це мудрість державного мужа у його ставленні до справ народу, він повинен мати план, концепцію, програму своїх діянь і неухильно втілювати її. Взірцями державних мужів, яким притаманні риси правлячої верхівки, є люди, непохитні у своїх переконаннях, неприступні для обману, демагогії і ворожої пропаганди. Катастрофа, яка спіткала Україну в роки більшовицької окупації має загальноєвропейські масштаби, це криза європейської культури взагалі — моральний розклад правлячої верхівки й заперечення творчої ролі духа традиціоналізму в історії. Для українського народу єдиний порятунок — це опертя на власні духовні традиції, безоглядна боротьба з більшовицькою пошестю, виховання чеснот провідної верстви, прикмет правлячого Духа. Провідником, як каже І. Франко у “Похороні”, має бути людина, що “карку не гне”, “глядить життю і смерті в очі сміло”, “любить бій, що просто грімко йде на визначене їй судьбою діло”. Безперечно, риси провідної верстви були притаманні самому С. Довгалю, який “плебейським інстинктам” пристосованців протиставляв мужніть, відвагу, шля-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин