Читацьке віче · “Просвітництво — це передовсім швидка інформаційна орієнтація тих, хто хоче думати”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
ЧОГО МИ ХОЧЕМО ВІД «ПРОСВІТИ»?
Слово Просвіти, №05 за 2011 рік
Володимир ФЕРЕНЦ, член “Просвіти”, член НСЖУ, м. Івано-Франківськ
Проблема активізації роботи “Просвіти” завжди поставала, як тільки “наші” програють вибори чи виникають загрози українській мові та самобутності. Просвітян закликають активізуватися і сьогодні, коли українство збурене діяльністю Дмитра Табачника й гуманітарною політикою чинної влади. Кожен український патріот і так робить, що може. Ми — організація нескінченної кількості “активізованих” одинаків-інтелектуалів на межі нервового зриву. Працюємо самовіддано, дещо вдається змінювати на український лад, але життя свідчить — те, що діє проти нас, набагато ефективніше і володіє потужним сучасним інформаційним пропагандистським і фінансовим забезпеченням. Без грошей сучасна інформаційна, просвітницька діяльність неможлива. Ми не маємо нормальної фінансової підтримки українства тільки тому, що нам не вистачає коштів на елементарну інформаційну діяльність, щоб наш голос був почутий, а суспільна місія зрозумілою. “Просвіта” працює: відбуваються заходи, “круглі столи”, наша газета справді є джерелом наснаги й розради для українця. Ми робимо дуже багато, але ситуація в Україні переконує нас, що все одно це неспівмірна відповідь очевидним загрозам мові, культурі й перспективі українства. Без переосмислення методології й організації роботи в руслі сучасних стандартів інформаційного суспільства ми приречені на сізіфів труд. Просвітянська діяльність має сенс лише як процес розумний, сучасний і системний, оснащений висококласним методологічним доробком власних ідеологів та організаторів. Мені дивно, чому видавництво організації намагається стати одним із видавництв української літератури, яких багато і всі вони мають однакові проблеми. Водночас ми не маємо єдиного методологічно-пропагандистського й видавничого центру, який розробляв би і тиражував брошури з роз’ясненням поетапної місії “Просвіти”, її ідеології, друкував методологічну літературу в поміч низовим осередкам. Моніторингу і соціологічних досліджень із метою реалізації власної місії немає як системи, хоч у кожній організації завжди хтось над цими проблемами замислюється. “Просвіта” повинна працювати як бездоганна соціально-просвітницька мережа — такі сучасні вимоги до організації всеукраїнського рівня. Виною мізерне фінансування “Просвіти”, яке не забезпечує виконання дорогих моніторингових та інформаційних проектів. Це визнають і наші відверті вороги, але навіть така, ослаблена чужими й деякими “своїми”, “Просвіта” викликає в них злодійський неспокій. Вони добре знають, що народ побачить, яких хазяїв вони слуги, як тільки “Просвіта” подолає штучно створене коло інформаційної блокади. Зробити це якнайшвидше — завдання №1. Для цього можна використати інформаційні ресурси активістів. Кожен осередок повинен працювати через мережеві контакти. У кожному об’єднанні повинна напрацьовуватися база даних горизонтальних інформаційних контактів всередині і за інтересами — на всеукраїнському рівні. Усі просвітянські акції повинні мобілізуватися винятково через мережу. Вже є позитивний досвід мережевої організації соціальних протестів. Коли деякі політики говорять про захист українців, а реально не можуть заснувати принаймні одну українську правозахисну організацію, це лише провокує українофобів.
Історично “Просвіта” була засновником багатьох національних організацій, покликаних полегшити життя не тільки українців — усіх, хто сприймає ідею української державності. Тому заснування питомо української правозахисної організації — дуже актуальна справа. Це стосується також економічної та екологічної просвіти. Проте найголовніше — вміти передбачати процеси в середовищі українців і в українському суспільстві, враховуючи світові тенденції. Без такого знання потенціалу української нації “просвітництво на свій смак” не може бути корисним. Нам здається, ніби ми краще за народ знаємо, що йому треба для відродження, відновлення традицій, захисту мови, але чи завжди ми запитуємо, чого бажає від “Просвіти” пересічний українець, за що він готовий дати гривню як внесок у побудову вигідної для себе держави і зручного для життя суспільства? Що хоче від нас патріотичний українець заходу, а чого бажає східняк? Це інколи не зовсім те, що в нашій уяві повинен хотіти ідеальний український патріот. Порушимо питання ще вужче — що хоче знайти для себе в організації член Товариства? Передусім ми повинні дати просвітянам те, на що вони очікують, інакше нам не буде з ким допомагати решті громадян, симпатикам організації. Чи мають просвітяни єдине розуміння мети організації, заради чого вони віддають власний час і грошові внески? Це ключові питання і на них треба дати однозначну відповідь. Нам не обійтися без єдиної системи вишколів і навчання просвітян. Для нашої роботи повинен бути певний рівень підготовки і єдиний стандарт. Якщо ми вже назвалися Товариством, то мусимо цілком відповідати сенсові цього слова — бути організацією взаємопідтримки. Дехто з нас присвятив організації років двадцять життя, зістарився, не набув багатства і зараз потребує підтримки у вирішенні життєвих проблем. Це набагато важливіше, ніж святкування ювілеїв. Голова кожної низової організації повинен знати, якою ціною дається кожному членові “Просвіти” його громадська діяльність, знайти спосіб у скрутну хвилину допомогти. І ще стара наболіла проблема — надмірна політизація. Політики часто приходять у громадські оганізації зазвичай перед виборами чи заради старту в політику. Просвітянський бренд потрібен багатьом, оскільки він універсальний, державницький. Але бренд — лише бренд, і з часом втрачає сенс, якщо політики помиляються і програють, зазвичай продовжуючи залишатись у політиці чи при владі. Конкретна політизація завжди руйнує організацію, притягуючи негативи виборів, гріхи та невдачі всіх підтримуваних кандидатів. Після цих виборів явно помітна глибока відчуженість між вчорашніми соратниками в “Просвіті”, а дехто відчуває неафішовану обструкцію. Наша місія не в тому, щоб підносити політикам набої, а просвітою спонукати громадян думати і діяти на користь національному і відповідно — особистому інтересу. Ми повинні показувати взірець домінування національної місії над політичними симпатіями. Інакше нема чого робити в “Просвіті” — краще вступити в якусь партію. Проте просвітяни — не політики, можуть бути об’єктивними в оцінці дій влади, тієї, яку ми не любимо, однак формально “нашої”. Така оцінка — нагода дізнатися, хто ми насправді, чого ми варті, чи вистачає українцям снаги зібратись у міцне товариство. В Україні мусить бути принаймні одна громадська організація, яка намагається віднайти Божий порядок у сучасному хаосі політичних подій. Попри непочатий край роботи, надзвичайно актуальна проблема налагодження діалогу з етнічними товариствами меншин. Нещодавно прочитав таку пораду від нашої діаспори з Квебеку і дізнався, що в нинішній ситуації вони добре зауважили найголовнішу українську проблему. Ми, етнічні українці, не реалізуємо власної місії, якщо нас не зрозуміють і не підтримають етнічні меншини, особливо ті, яких примушують асимілюватися в російськомовність. Тільки зрозумівши нашу спільність державницького інтересу, вони нас підтримають, принаймні не бачитимуть від українства загрози і не постануть проти нас. У цій владі є стільки одіозних персон, що в сучасному інформаційному змаганні за зручну для життя і багату державу треба покладатися лише на громадську організованість і громадську діяльність надвисокого класу. “Просвіта” унікальна, найчисленніша організація, у якій велике коло діячів і симпатиків, що здатні це реалізувати. Цих людей треба звести в єдиному форумі. Громадська діяльність у вигляді масових зібрань, показових “круглих столів”, засідань рад чи правлінь минає. Просвітництво — це передовсім швидка інформаційна орієнтація тих, хто хоче думати. Члени організації підсвідомо шукають у “Просвіті” допомоги, щоб розібратися в заплутаному українському житті й не стати жертвою маніпуляцій. Зрештою, варто запитати в українців, що вони хочуть від “Просвіти”, і не боятися почути їхні претензії, жалі, навіть осуд. У безвиході українці завжди вдаються до найлегшого — винуватять ближнього і слабшого між своїх. “Просвіта” не має права бути слабкою.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
