Скандал · “Викриття “видатного нейрохірурга” вихлюпнуло назовні весь бруд, яким переповнене суспільство”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
«Доктор Пі»: експеримент над суспільством
Слово Просвіти, №05 за 2012 рік
Найгучніша афера нашої держави — скандальна історія “Доктора Пі”, — Андрія Слюсарчука. Викриття так званого “професора”, “доктора медичних наук”, “видатного нейрохірурга”, “генія можливостей людського мозку”, лауреата Державної премії України 2011 року в галузі освіти вихлюпнуло назовні весь бруд, яким, на жаль, переповнене наше хворе суспільство.
Петро АНТОНЕНКО
Власне, Слюсарчуків двоє. Перший — медичний і загалом науковий геній, із вагомими дипломами, при солідних посадах, котрий, на думку багатьох аналітиків, міг би спокійно таким і залишатися, якби не зазіхнув на одну з найвищих відзнак держави. Як же не мати цих звань і посад із такою біографією? Ось версія самого Слюсарчука. Народився 1971 року у Вінниці. Батьки — професори медицини, мати — педіатр, батько — кардіохірург. Обоє загинули в автокатастрофі, коли Андрій якраз закінчував школу, а закінчив її вундеркінд у 9 років. У 12 років за протекцією видатного науковця, академіка Чазова вступає до Московського медичного інституту (нині університет) ім. Пирогова. У 18 років, по закінченні інституту, стає аспірантом, навіть без проходження інтернатури. За півтора року написав і захистив дисертацію кандидата медичних наук. Продовжує навчання в Московській медичній академії, де отримує вчене звання доцента. Вступає ще й у Санкт-Петербурзький університет, курс навчання в якому пройшов за один рік. Вступає в клінічну докторантуру Російського медуніверситету, де отримує звання професора. Захищає дисертацію доктора наук у сфері нейропсихології та нейропсихохірургії (тема дисертації закрита). Ще під час навчання працює лікарем-нейрохірургом. Потім повертається в Україну, де викладає психологію у Львівському політехнічному університеті. Одночасно починає демонструвати неймовірні рекорди можливостей людської пам’яті. Зокрема виграв у шахи в найсильнішої шахової комп’ютерної програми планети, а в червні 2009 року встановив світовий рекорд із запам’ятовування геометричного “числа Пі”. Як відомо, це число (відношення довжини кола до його діаметра) ≈3,14, його точної величини не існує, після коми йде нескінченна кількість цифр. Так-от, Слюсарчук встановлює рекорд, запам’ятавши 30 мільйонів (!) цифр після коми. Досі рекорд належав китайцеві Лю Чао — 67890 цифр. У червні 2009 року Президент України Віктор Юшенко зустрічався зі Слюсарчуком, привітав його із встановленням світового рекорду. Глава держави приймає рішення створити в Україні Інститут мозку і його директором призначити Слюсарчука. (І хоча до створення закладу так і не дійшло, але важливий сам факт прийняття такого рішення). І нарешті, так би мовити, вінець кар’єри: Президент України Віктор Янукович своїм Указом присвоює Андрієві Слюсарчуку Державну премію України в галузі освіти за 2011 рік за цикл робіт “Комплекс освітніх інформаційних технологій подання, запам’ятовування та опрацювання надвеликих об’єктів інформації в процесі навчання” (у складі колективу). Погодьтеся, гарна біографія… А тепер дещо інший Андрій Слюсарчук. Цю біографію встановили розслідування українських журналістів, насамперед із львівської газети “Експрес”, вона зафіксована ще у 90-х у матеріалах міліції, які не доступні широкому загалу. Почалося з того, що газета “Експрес” торік вирішила взяти інтерв’ю у “генія”: треба ж розповісти, які видатні земляки живуть і працюють у Львові. Але під час детального знайомства з “професором і доктором”, журналісти виявили неймовірні речі. І не так важливо, що спритного героя звинуватили у містифікації його фантастичних рекордів: ну, поглузував чоловік над усіма, хіба мало нині фальшивих сенсацій. Але стало відомо про результати лікарської діяльності Слюсарчука, а це вже злочинна трагедія. Жертви цього лікування, які раніше соромилися говорити правду чи, може, їм “радили” цього не робити, розповіли багато чого. Дехто вже й не міг розповісти сам: за останніми даними газети, на сьогодні виявлено 12 випадків смерті пацієнтів “доктора”. Так з’явилася інша біографія. Андрія Слюсарчука його мати, на той час 21-річна мешканка Житомира, людина без освіти, покинула ще в пологовому будинку, відмовившись від дитини. Хто саме батько хлопчика, вона не знала. Після дитбудинку Андрій жив і навчався у Бердичівській спеціальній школі-інтернаті для сиріт (селище Гришківці). У 1987—1988 роках, тобто тоді, коли Слюсарчук- 2 “штурмував вершини наук” у російських університетах, реальний Слюсарчук навчався у профтехучилищі в Козятині на Вінниччині, здобуваючи спеціальність штукатура. Потім його перевели на навчання у профтехучилище Червонограда на Львівщині, вже за фахом шевця, де той здобув кваліфікацію помічника майстра. Професії штукатура чи шевця хлопцю явно не імпонували, тому на початку 90-х він несподівано намагається влаштуватися в лікарню Новояворівська на Львівщині… нейрохірургом. Тут йому відмовили. Врешті, Слюсарчук зайнявся медичною практикою самотужки. 1996 року Жидачівське районне відділення міліції (Львівщина) порушило проти нього кримінальну справу за підозрою у шахрайстві, яку згодом закрили. Подібну справу пізніше закрила прокуратура Франківського району Львова. Із 2003 року біографії обох Слюсарчуків нарешті об’єднуються. Він 2003—2006 рр. викладає у Львівській політехніці. Правда, мешкаючи в гуртожитку ВНЗ, продовжує “медичну практику”, вимагаючи величезні гроші у студентів за поставлені ним же “діагнози”, продаючи заборонені медпрепарати й “ліки”, як запевняв, “власного виробництва”. З березня 2006 року Слюсарчук доцент Львівського державного інституту новітніх технологій і управління, за кілька місяців він — професор ВНЗ. Зреагувавши на численні викривальні матеріали в ЗМІ, і не лише у згаданій газеті, а й інших виданнях, на кількох телеканалах, у листопаді 2011 року міліція заарештовує Андрія Слюсарчука в Києві та доставляє до Львова. Проти нього порушено дві кримінальні справи: за підробку документів і шахрайство. Та крапки розставляти зарано. Надто вражає ця історія навіть у наш дивовижний час. Дуже багато запитань. Ось лише головні з них. Чи будуть названі всі жертви Слюсарчука? Чи отримає він адекватне покарання? Хто покровителі цього чоловіка? Ці болючі питання нашого суспільства обговорювали днями учасники круглого столу в столичному Інституті Горшеніна. Серед експертів медики, юристи, правоохоронці, журналісти. Передовсім порушили питання про кваліфікацію діянь Слюсарчука. Звісно, це компетенція правоохоронних органів, а потім — суду, до вироку якого юридично не можна називати Слюсарчука навіть дрібним аферистом чи шахраєм, а вбивцею й поготів. Але учасники обговорення зазначили, що порушення двох кримінальних справ за порівняно нетяжкі діяння недостатньо. Ось що сказав віце-президент Асоціації юристів України Олексій Рєзніков: “Незаконна лікарська діяльність. Доведення до вбивства, умисне убивство, убивство з необережності. Незаконне проведення медико-біологічних, психологічних дослідів над людьми, якщо це створює небезпеку для них. Незаконне введення наркотичних, психотропних засобів в організм іншої людини? Чому не говорять про ці статті Кримінального кодексу?” Учасник обговорення, ексзаступник Генерального прокурора України Микола Обиход: “Чому кваліфікується лише шахрайство і підробка документів? Думаю, під час слідства пред’являть інші звинувачення, зокрема вбивство з обтяжувальними обставинами, за що передбачено покарання аж до довічного ув’язнення”. Експерти побоюються, щоб справу не “зам’яли”, і ці побоювання не випадкові. Микола Обиход нагадав, що дві кримінальні справи, порушені ще на початку “медичної діяльності” Слюсарчука, вже закриті. До чого це призвело? Але головне питання — хто, коли і як сприяв Слюсарчукові, а це посадовці державних структур: медики, правоохоронці. Тому справу треба передати для розслідування Генеральній прокуратурі, адже держслужбовці — саме її профіль. Олексій Рєзніков порадив усім потерпілим подавати судові позови до лікарень. Зокрема позови мають подати родичі людей, які померли від такого “лікування”.
А. Слюсарчук і його покровитель А. Кашпіровський
Питання відповідальності медиків, керівників медичних закладів одне з ключових. Говорить учасник дискусії, президент Асоціації психіатрів України, колишній дисидент і політв’язень Семен Глузман: “Для лікарів не секрет, що “великий нейрохірург” Слюсарчук насправді таким не є… В Україні чимало лікарів, рівень знань яких — як у Слюсарчука, але у них є медичні дипломи і навіть докторські дисертації. І ми ще зіштовхнемося з багатьма слюсарчуками”. Заслужений лікар України, доктор медичних наук Ольга Богомолець: “Є законодавство, якого мають дотримуватися в кожній лікарні. І те, що людину без медичної освіти допустили до операційного столу, — пряме порушення, за яке мають відповідати керівники медичних закладів. Очевидно, такі вказівки вони отримали згори”. О. Рєзніков зазначив, що є факти, коли керівники деяких лікарень протистояли цим дзвінкам і вказівкам “згори”. Газета “Експрес” присвятила окрему публікацію цій темі: “ Таємні покровителі “Доктора Пі” (число від 24.11.2011 р.). Список покровителів починається з В. Пасічника, професора Львівської політехніки, доктора наук, депутата міськради, члена Партії регіонів. Далі йдуть численні покровителі на різних щаблях освіти й медицини. Рівень іноді вражає. Окрема сторінка — міністр Дмитро Табачник, який 27 травня 2011 року особисто підписав листа-довідку Татарину Б., заступнику прокурора Львівської області. Міністр підписався під тим, що “Слюсарчук навчався у Російському державному університеті з 1985 по 1991 рік… У цей час Слюсарчук протирав штани удвох українських ПТУ… А 17 червня 2010 року він поставив свій підпис на атестаті Слюсарчука як “професора кафедри нейрохірургії”, вже не як міністр, а як голова Атестаційної комісії. А це вже — пряма відповідальність”, — зазначено в публікації. Міністр і Міністерство по сьогодні(!) пояснюють титули і посади Слюсарчука документами, які видані в Росії. Хоча це легко спростували журналісти, які привезли з Москви офіційний документ — довідку того ж Московського медичного університету, що “студент Слюсарчук” взагалі тут не вчився, що вже тоді говорити про диплом лікаря. Невже нашому Міністерству важко було витребувати такий документ? До речі, його легко могли б отримати і правоохоронці. Прикро, що серед високих покровителів і посадовці попередньої влади. Газета пише: “Поліщук Микола. Екс-міністр охорони здоров’я. Взяв на роботу на кафедру нейрохірургії. Сьогодні каже, що зробив це під тиском “дуже високопоставленої людини”. Просте запитання: хто ж це може телефонувати, тиснути на міністра Уряду держави? Утім, при попередній владі Слюсарчук отримав від покровителів ще й посаду “радник першого віцепрем’єр-міністра”. Так що не тільки регіоналами пасічниками й табачниками багата ця скандальна історія. Окрема тема щодо покровительства — А. Кашпіровський. Саме його Слюсарчук називає своїм учителем, другом. А Кашпіровський скромно зачислив Слюсарчука в трійку найбільших геніїв людства, принаймні в науці, медицині. Арістотель, Авіценна, Енштейн у цю трійку не потрапили. Саме Кашпіровський лобіював створення Інституту мозку “під Слюсарчука”, і цілком можливо, що Кашпіровський допомагав Слюсарчукові і в Росії. І взагалі в цій дивній історії далеко не останній саме російський слід. Як таке могло бути? На це питання відповіла Ольга Богомолець: “Те, що чинив Слюсарчук, то величезний і зухвалий експеримент над нашим суспільством, мета якого — продемонструвати, що ще можна витворяти у цьому суспільстві? Виявляється, багато що. А підґрунтя цьому — страх, який є в генах людей, страх, закладений ще 1917 року, 1937-го. Страх мати і відстояти свою позицію, коли тобі лунає дзвінок “згори”. Абсолютно вірно. Додамо ще одне підґрунтя цього експерименту: загальне здоров’я нації, зокрема психічне. Пацієнтами Слюсарчука ставали люди, що вже не вірили в можливості нашої медицини, котрих не врятували “цілителі”. У нас досі велику увагу приділяють містичному, сенсаційному, саме тому звичайні фальсифікації-“рекорди” Слюсарчука так впливали на пересічних громадян. Для владоможців взагалі найкраще, коли громадяни думають якнайменше, а вірять у пропоноване якнайбільше. Зокрема і в геніїв “Пі”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
