Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Україна має всі природні умови, аби стати багатою, заможною країною”. 9 «Просвіті» — 145 · с. 9сторінка оригіналу ↗

Повернення із забуття

Слово Просвіти, №05 за 2013 рік

Ірина ЗЛОБІНА, м. Харків Представники “Молодої Просвіти” Харківщини відвідали малу батьківщину своєї визначної, але несправедливо забутої землячки — Марусі Вольвачівни (Вольвач Марії Степанівни). Маруся Вольвачівна малознана в Україні, тому досі на її честь не встановлено жодного пам’ятного знака, хоч вона заслуговує на таку увагу. Марія Степанівна Вольвач народилася 17 березня 1841 року вс. Черемушна Валківського району Харківської губернії у родині сільського писаря з заможного козацького роду. Коли дівчинці виповнилося 7 років, батько помер. Брати швидко змарнували спадщину, тому Марія змушена виїхати до міста, де на неї звернули увагу пани, які забрали її до Петербурга. Однією з умов дівчини була можливість відвідувати школу. Тодішня столиця Марії не сподобалася, а панам недовго були до вподоби звички сільської дівчини, український одяг і мова. Із фавориток вона перетворилася на покоївку, а згодом стала зайвою у багатому домі. Відтоді гірка доля жінки — одна з провідних тем творчості Марусі Вольвачівни. Після повернення з Петербурга вивчилася на кравчиню та наймитувала у Валках і Харкові. Поступово самотужки здобула знання й почала подумки складати вірші, тримаючи їх у пам’яті, бо не вміла писати. Грамоти її навчив відомий історик Д. Багалій. Він високо оцінив талант дівчини, сприяв публікації перших творів. Маруся Вольвачівна дебютувала 1887 року в харківському альманасі “Складка”. Її поезії та мемуари також надрукував Іван Франко в “Літературно-науковому віснику” НТШ (1899—1905). “Спомини української селянки” цінні тим, що подають детальний опис звичаїв тодішньої Слобожанщини. Померла М. Вольвач приблизно 1910 року. Щоб дізнатися, як нині черемушняни шанують свою славетну землячку, нам довелося пройти чималий шлях пошуків. Людмила Сергіївна, директор черемушенського навчально-виховного комплексу, провела нам екскурсію своєю “міні-державою”. Будівля школи дуже стара: 2004 року відсвяткувала столітній ювілей. А ще тут невеличкий музей, якому можуть позаздрити найелітніші гімназії Харкова. Тут є кімната, присвячена Марусі Вольвачівні. Стенди зі старовинними світлинами, уривками творів письменниці, спогадами її односельців, а також учнівськими малюнками нікого не залишать байдужим! Вагомий внесок у повернення із забуття ім’я Марусі Вольвачівни зробив філолог Іван Лисенко, який також родом із Черемушної. Саме він зібрав та упорядкував перше повне видання її художніх творів, мемуарів і листів під назвою “Кажи жінці правду, та не всю”, витративши на це власні кошти. І. Лисенко зазначав: “Ще школярем я почув розмови про дивну жінку, яка пізно навчилася грамоти, а згодом писала оригінальні твори”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин