Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Палітра · “Без високої моралі високе мистецтво неможливе”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Акварелі. Початок традиції

Слово Просвіти, №05 за 2013 рік

Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури Акварель — техніка, що по" требує від художника доскона" лості. Вона унеможливлює по" милки в завершеному творі. Тому доводиться працювати, аж поки Дух Святий опуститься в серце і врешті поєднає на кінчику пен" зля фарбу з освяченою водою. То" ді виникає божественне “Радуй" ся!”, проголошуване ангелами в молитвах, і повторюється в арку" шах, коли душа митця літає. Тут кожен лет — неповторний. Тіна Ардельянова, скажімо, літає над київськими храмами — Видубичами, Києво"Печерською лаврою в різні пори року, аж поки “Лаврські дзвони” не змінять напрям лету вниз, до підніжжя Андріївського узвозу, над яким височіє Андріївська церква. І вже здається, що спокушена божес" твенною архітектурою її душа складе крила й назавжди зану" риться у виміри людської свідо" мості, аж ні… “Дощ змив усе зай" ве” з фіолетових квітів, лишився тільки ірреальний образ і пахощі ірисів. Отож художник у ній пе" реміг архітектора. Наталія Кохаль — онука й донька видатних живописців — не повторює нічий шлях. Її фан" тазії зманюють глядача у химер" ний і лагідний світ, де рибки на" роджуються, як листочки на гілці з голови здивованого йоржа. Зов" сім поряд цілком реальні настур" ції вільно буяють у своєму світі, не здогадуючись про людське існу" вання навіть тоді, коли пестлива рука поливала грядку. І “Маль" ви”, і “Кактуси”, і “Серпневі кві" ти” — правдиві й незабутні на картинах Наталії Кохаль — рап" — Коли Ви зрозуміли, що буде& те художником? — У 7—8 класі. Перемалював усіх класиків української, росій" ської літератури, фотографії яких були в читанках чи історіях літера" тури. А вже в 9 класі після вистав" ки, яку організували в школі, я чув від учителів дуже схвальні відгуки. Це було у Новому Виткові Ра" дехівського району у середній школі. Тут Олександр Мишуга народився, щоправда, у Старому Виткові. Але між Старим і Новим Витковами — кілька сот метрів… — “Дід з онуком на сходах батьківської хати” — Ваша чи не найбільш філософська робота. Онук — це Ви? — Я. Мій стриєчний дід — Те" одор Білоус описав свого часу церкви Буковини й Галичини… У моєму доробку є багато замків. На цій виставці представлено мої роботи — “Надвечір’я у Виткові”. Пейзаж із батьківського подвір’я з гарбузами. Вілла “Казковий рай” і “Казковий пейзаж” — це вже Східниця. “Жінка з котом”. Жив у неї на квартирі в Яремчі. Жив, малював. Потім подумав: а чому ж я господиню не зобразив на полотні?.. “Ранок у Східниці”. “Хата Мосто" вої” у Старому Виткові — це єдина хата, що збе" реглася ще з часів Пер" шої світової війни… “Портрет письменника Романа Качурівського”, який уже, на жаль, відій" шов від нас… “Жнива в Східниці”. Нині там пус" тка, все спродано, а що не спродано — заростає том поступаються “Павутинці”, сплетеній між білих півоній ма" леньким нахабою"павучком. Ху" дожниця змальовує їхні стосунки — щедро"прекрасних квітів і ма" ленького хижака, що примостив" ся для полювання. Вона не нага" дує ні Катерину Білокур, ні будь" кого іншого. Можна хіба що го" ворити про гідну, високу май" стерність, вершиною якої є білі півонії Михайла Дерегуса, пред" ставлені колись його родиною на виставці в Спілці художників із нагоди 100"річчя класика. Втім, на зимовій виставці не могло не бути “Засніженого лісу” від На" талії Кохаль, ані картини “Падає сніг” біля будинку з химерами на Ярославовім Валу, бо не міг він не падати, захищаючи небуденну старовинну споруду від ненажер" них загроз і замахів. Несподіваним у цьому кон" тексті експозиції Наталії Кохаль здавався яскравий “Птах” — жар"птиця чи фенікс, чиї сльози цілющі і який може переносити важкі вантажі, а помираючи — відроджується з попелу. Але під" пис під картиною виявив справ" жнє авторство — Ганнусі Цари" ковської, онуки видатного живо" писця Володимира Коха" ля. Завдяки виставці ак" варелей найкращі, най" проникливіші краєвиди середньої зони України знову повернулися до Києва у картинах Віктора Михайличенка. “Річка Сумка взимку”, “Двір у селі Мельня”, “Вечір на Сеймі”, “Рибалки на ста" ву”, “Спасо"Преобра" женський собор”, “Заливний лу" жок”, “Осінь у Битиці”, “Скоро весна”, “Сосни. Вечір”, “Село Вирівка”, “Місячна ніч”, “Кінь на лузі”, “Осінній дощ”, “Шип" шина” і неперевершена “Осіння пора”. Акварельна поема, де в глибині краєвидів чути ліричні народні пісні, тихий плескіт води од весла і човна"довбанки, спо" лоханий птах у верболозах на вранішній риболовлі, комарине дзижчання перед грозою і фир" кання лошака на пасовищі… Ко" ли Віктор Михайличенко малює сніг у батькових Сумах, котрі йо" му теж стали рідними, здається, чути, як сніжинки торкаються одна одної, наче зникло усе зло світу — перемерзло в небесних сферах, щоб симетричними візе" рунками заспівав над землею сніг. Без високої моралі високе мис" тецтво неможливе. Тож Віктор Михайличенко заговорив про ди" во монотипій, яке виставила в цьому акварельному царстві мо" лода художниця Паула Литовчен" ко. На перший погляд здається, що “Дама в кріслі”, “Набережна Дніпра”, “Парк у Криму”, жіночі портрети й два “Розписування кераміки”, а також “Дерева над рікою” Паули Литовченко витка" ні, виплетені сонячним промін" ням. Але Віктор Михайличенко захоплено розповідав гостям га" лереї, як написана фарбою на склі робота уже довершена, коли Анна Лавреха — директор галереї “Митець” Київ% ської організації НСХУ — запросила художників від% значити свято Богоявлення виставкою акварелей. Відгукнулися Тіна Ардельянова, Наталія Кохаль із 16-річною донькою Ганною Цариковською, Віктор Медведєв, Віктор Михайличенко; потім Паула Литов% ченко додала в експозицію свої монотипії. Утім, ута% ємничена Олена Сергієнкова також викликала ціка% вість єдиною представленою роботою — свіжим, про% зорим “Літнім ранком”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин