Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 5 (901), 2 —8 лютого 2017 Просвітянин за покликом душі Тематичне мотто цього числа «СП»: НАШІ АВТОРИ ВИЗНАЧАЮТЬ ЗМІСТ ГАЗЕТИ

Слово Просвіти, №05 за 2017 рік

30 січня цього року виповнилося 70 років голові Івано-Франківського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” Степанові Васильовичу ВОЛКО- ВЕЦЬКОМУ. Центральне правління ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, редакція газети “СП”, Головна рада Товариства щиро вітають свого товариша і друга, бажають йому міцного здоров’я, незгасної енергії і перемог у просвітянській роботі на многії та благії літа. Дмитро ПАВЛИЧКО Вітання Степану Волковецькому Видатний український громадський і політичний діяч Степан Волковецький з’явився на світ 30 січня 1947 р. у селі Витвиця на Франківщині, а я познайомився з ним восени 1989 р., коли приїхав туди на вибори як кандидат у народні депутати СРСР. У Витвиці на моїй “Волзі” з вікна струменів синьо-жовтий прапор. Степан підійшов до мене, назвався. В очах радість, у голосі спокійний тон. Обличчя довгобразе, європейське, освітлене внутрішнім почуттям людської гідності. Я не знав і не розпитував його, хто він, але відчув із першого погляду на нього його розум і честь. Тепер мені здається, що я його бачив ще в 60-х роках, коли він був студентом університету у Львові, куди мені доводилось приїжджати з Києва на літературні зустрічі. Волковецький належить до таких людей, пам’ять про яких не має різкого початку. Вони були начебто завжди з тобою. Село Витвиця проголосувало за мене, за що йому завдячую. Я бачив Степана Волковецького на установчій Конференції Товариства української мови ім. Т. Шевченка, на установчому з’їзді Народного руху України, на установчому з’їзді Демократичної партії України. До речі, назва і програма Демократичної партії України, яку створював разом із нашими найвидатнішими інтелектуалами Степан Волковецький у грудні 1990 року, не втратили досі своєї ідейної значимості. Демократичні партії існують у багатьох країнах світу. Думаю, теперішні наші патріотичні сили можуть скористатися тим, що для них у спадок залишила ДемПУ. Ми, творці демократичної партії, спиралися на слова Івана Франка. “Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації”. Всілякі видумані в нас тепер мудрі назви патріотичних партій потрібно відкинути й вернутися до геніального Франка. Степан Волковецький очолював Демократичну партію на Франківщині. Там же він був також заступником голови Народного руху. Але ніколи він як політик не замикався у своїй області. Його виступи на київських майданах у часи Рухівської, першої революції українського народу, незабутні. Бачив я і слухав уважно Степана Волковецького, бо завжди він говорив про недогляди, про те, яким чином треба діяти успішно Товариству, Рухові й партії. У 90-х роках, коли Волковецького обирали головою Івано-Франківської обласної ради, я агітував за нього у Франківську, на Косівщині і в Коломиї. Степан ніколи не розповідав мені про те, що за освітою він фізик (закінчив Львівський університет), кандидат технічних наук, що він доцент, викладач на кафедрі вищої математики Івано-Франківського інституту нафти і газу. Серед усіх моїх приятелів-письменників, депутатів у Верховній Раді України, тобто серед політиків-гуманітаріїв Волковецький вирізнявся знаннями економіки, логікою суджень про перші, найважливіші кроки в галузі виробництва, техніки і розвитку сільського господарства. Цей чоловік завжди вчився, пильно читав “Історію України-Руси” М. Грушевського, виділявся чистотою й лексичним багатством своєї мови. Був час, коли Волковецькому чинили прикрощі франківські крикуни, ультрапатріоти, атакували його за вигадані ними погрішності на посаді голови Івано-Франківської облдержадміністрації. Здавалося, тоді він міг знайти собі роботу і помешкання в Києві, але про це Волковецький не думав. “Той, хто покидає легко малу батьківщину, покине й велику!” Так він сказав мені, коли я гостював у нього і невдало висловився, мовляв, “Київ потребує і чекає тебе”. Закінчення на стор. 11 РЕПОРТАЖ ІЗ ЗОНИ ВІЙНИ ЧИ ЛЮБИТЬ ДЕРЖАВА ЛЮДЕЙ? ЧОМУ ТРАМП? ЛИСТИ З ГЛИБИНКИ І СТОЛИЦІ 14-15

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин