“А може, то є любов’ю істинною, коли не жебраєш у долі за неї плати”. · 8 Першодрук · с. 8сторінка оригіналу ↗
Іван Корсак Іван Корсак На розстанях долі (уривки з роману)
Слово Просвіти, №05 за 2017 рік
Закінчення. Початок у ч. 2, 3, 4 за 2017 р.
18 Того дня Тарас Дмитрович вийшов з дому бадьорим, відлітали геть більші і менші прикрощі, що кружеляли досі осами набридливими навколо нього, натомість душу гріла добра вісточка: нарешті на виході головна книга його життя “Армія без держави”. Майже три десятиліття він виношував і писав її, пишучи інколи немов за кумедною сентенцією Оскара Уайльда. Це ж зовсім про мене, подумки всміхався Боровець, коли читав цього дотепника: до обіду я працював тяжко і поставив у власному рукописі одну кому, а по обіді трудився ще тяжче, знявши ту кому, яку ставив перед обідом. Тарас Дмитрович, як завше, простував швидко, роблячи чималі кроки своїми цибатими ногами, мов землемір на полі, що замість крокви взявся міряти землю кроками, він ішов за звичкою прудко, як раптом мусив спинитися. Враз перед очима в нього все попливло, будинки хитнулися чомусь, мов не на тверді земній стояли, ана воді, і хиталися в міру того, як набігала хвиля; автомашини ж, які пролітали мимо, були неприродно видовжені й розмиті, наче на фото невправного аматора, коли витримку він виставив завелику.
Микола КУЧЕРЕПА, професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
Своє місце в історичній романістиці посіли твори Івана Корсака. Роман “Борозна у чужому полі” — то книга про славетну родину Тимошенків, де старший брат Степан вважається батьком американської прикладної механіки, найменший Володимир був членом уряду Рузвельта, а середульший Сергій — член Центральної Ради, міністр УНР, а ще славетний архітектор, що блискуче поєднав давню архітектуру з українським модерном. Роман “Вибух у пустелі” оповідає про Георгія Кістяківського, співавтора атомної бомби і ще низки наукових робіт, а книга “Запізніле кохання Миклухо-Маклая” подає чимало незнаного з життя зовсім не “выдающегося русского путешественника”, а відважного і так само стражденного науковця з кріпкими українськими коренями. Ці три книги крайова організація “Просвіти” і облорганізація Національної спілки письменників України рекомендували свого часу до участі на здобуття Шевченківської премії. Вартує відзначити, що серед наших славетних земляків, долею розкиданих близькими і далекими світами, є постаті, чиї портрети не змалювати лише одною якоюсь фарбою. До них належить і Степан Тимошенко. На щастя, автору роману “Борозна у чужому полі” вдалося уникнути такого спрощеного малюнка. І. Корсак не затушовує десь малоросійства, десь космополітизму вченого. Бож “Воспоминания”, спогади Степана Прокоповича, видавалися російською мовою, їх готували російські редактори. Водночас вельми красномовні міркування СтепанаТимошенка, коли брат Сергій запросив його на чергове засідання Центральної Ради. Степан Прокопович зі скепсисом вислуховує слова Винниченка, що відповідь на провокативний ультиматум ро-
Поліцейська машина спинилася коло чоловіка, який лежав у дивній незграбній позі, мовби він, уже не здужаючи йти, ще повзком надумав карабкатися; поліцейські викликали медичну поміч і Боровця доставили у шпиталь. “Кажуть, що звичний наш світ — білий світ, — подумалося було Тарасу Дмитровичу, як розплющив повіки і озирком, одними очима окинув білосніжні стелю і стіни, не будучи певним, на якому він світі. — Цей, видається, ще навіть біліший”. — Ви у шпиталі, — нахилилася над ним миловидна жінка в халаті. — Чи є в вас хто з рідні або близьких, хто міг би вас забрати й доглянути? Боровець смикнувся було встати, принаймні на бік повернутися, але тіло було немов не його і не збиралося слухатися. Він зрозумів, що настав параліч. — Нема нікого, — видушив ці два слова врешті з себе, таких важких, свинцевих чи олов’яних, сповнених болю, видушив якось через силу, тамуючи жах, що набіг мимоволі разом з уясненням смислу цих слів. Про все те медичному начальству доповіли і воно лиш плечима стенуло: — У будинок для старців. І тепер ти, Тарасе, набігала думка, тут, у єврейському притулку для немічних та калік, — помилково хтось записав тебе “Боровіц”, тож і перехрестили в єврея, по тому як по війні вісім місяців все засудити хотіли за паскудами вигадані єврейські і польські погроми. А може, то доля на компенсацію раптом розщедрилася, що боронив євреїв? Ниньки, Тарасе, що ногами своїми сходив стільки простору незміримого поліських лісів і боліт, а ще й усеньку Європу з’їздив разом з Канадою та З’єднаними Державами Америки, тепер міряй досхочу на інвалідному візку цю кімнатку з коридором та шматочок подвір’я. Перед Тарасом Дмитровичем, що звик завше поміж велелюддя бути, велелюддя доброго й злого, милосердного і безсердечного, приязного і відразливого, але все ж велелюддя, тепер же перед ним виросла стіна одинокості: невидима, яку не відчути на дотик, вона твердіша мурованої, скріплена цементами найміцнішими. Щоправда, з рідні мав сестрину доньку, яка в Канаді мешкала, але з тої Канади не наїздитися сюди, у Нью-Йорк. Ще заходила інколи Ольга Смородська, дружина начальника штабу Бульби, що теж у “Поліській Січі” воювала, принагідно хтось із побратимів колишніх хіба загляне. Зате, відгороджений від світу всенького тими стінами невидимими, кріпшими за будь-яку бронь, він міг набалакатися хіба сам із собою, з найнадійнішими і найчеснішими приятелями — своїми думками. Хто ти: переможцем пройшов життя чи переможеним? І чим, якими словами перемогу означити? Що в житті ти зробив не так, за який гріх маєш насамперед висповідатися, як лаштуватимешся у головну дорогу свою? Ти воював, під чужими кулями лягали твої січовики, але й вони ворога копами клали; на війні не буває святих, на війні є солдати. Але смерть Григорія, хоч ненароком вчинену, він не міг простити собі ні через роки, ані через десятиліття. З життя великого, що просочувалося з поміччю газет крізь ці стіни, він знав дещо про Шандрука, про Балінського і Богатирчука, знайомих і незнайомих, про яких інші
Замість післямови
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
